Вiд матерi - слава, i пiсня, i хлiб

 Нiчого кращого не знаю,
   Як тая мати молодая...
   / Т. Шевченко /

      Другої неділі травня відзначається День матері.

       Усе в життi людини починається з молока матерi. Це вона, "святая сила всiх святих, пренепорочная, благая" народила Спасителя. Це вона, ненька, Мадонна, Берегиня, зiгрiває наше життя, захищає наше щастя.

        Народжується дитина - мати схиляється над колискою i спiває. Про що? Як не дивно, вiд цього теж багато залежить. Першi уроки дитина бере не в школi - мати допомагає зробити їй першi кроки й по пiдлозi, й взагалi в життi. Вiд неї малятко дiзнається, що добре, що погано. Кажуть, що характер людини формується до п'яти рокiв, а потiм, протягом життя, лише трохи коригується. Тож чи не з материної пiснi починається особистiсть людини?

       Матерi народжують i виховують героїв i генiїв, воїнiв i поетiв. I в дорослих дiтях оживає душа матерi, материна колискова, вдячнiсть за її безсоннi ночi i самозреченiсть.

   Мамо, голубко, заранi в могилi

   Праця й недуга зложили тебе.

   Пiсня ж твоя в невмираючiй силi

   В мойому серцi яснiє, живе, -

пише I. Франко у вiршi "Пiсня i праця", а далi робить висновок:

   Пiсня i праця - великi двi сили,

   Їм я до скону бажаю служить.

       Вiдома трагiчна легенда про сина, що на вимогу коханки вбив власну матiр, а її серце понiс дiвчинi. та коли вiн спiткнувся й упав, материне серце, стiкаючи останнiми краплинками кровi, спитало: "Ти не забився, синку?" Тiльки мати здатна на таке.

       Нiжною любов'ю до неньки, що "ночей не доспала", сповненi вiршi А. Малишка - всi, мабуть, чули й знають його "Пiсню про рушник".

      Прекрасний образ матерi-трудiвницi створює Б. Олiйник:

   Мати сiяла сон

   Пiд моїм пiд вiкном,

   А вродив соняшник.

   I тепер: хоч буран, хоч бур'ян чи туман

   А менi сонячно...

    ("Мати сiяла сон")

       Жоднi дорогi наїдки i напої не зрiвняються зi шматком хоч би черствого хлiба з материних рук. I хлiб для душi - велику любов - дарує нам з дитинства мати.

   Мати наша - сива горлиця,

   Все до її серденька горнеться:

   Золота бджола - намистиною,

   Небо - празниковою хустиною...

   А земля - пшеницею ярою,

   А лiта - замисленим явором...

   Крашанкою - сонце в миснику,

   А вона - до них всiх - пiснею.

    (Б. Олiйник, "Мати наша - сива горлиця")

     У горi та в радостi ми подумки звертаємося до неї. Перше слово дитини - "мамо". Наша слава - це її слава. Продовженням роду, теплом домашнього вогнища - усiм завдячуємо ми їй. Не можна про це забувати:

   Бо, хто матiр забуває,

   Того Бог карає,

   Того дiти цураються,

   В хату не пускають.

    (Т. Г. Шевченко, "I мертвим, i живим...")

       I перед нами, юними, сьогоднi постає дуже важливе питання - як треба прожити життя, щоб нами могли пишатися нашi матерi. Чим вiддячимо їм за пiсню й працю, за хлiб, за безсоннi ночi i нашу долю, вишиту "червоними i чорними нитками" на рушнику чи то на сорочцi?

   Можна вибрать друга

   i по духу брата,

   Та не можна рiдну

   матiр вибирати.

    (В. Симоненко, "Лебедi материнства")

       Недаремно ми найдорожче - Батькiвщину - називаємо матiр'ю. Вона в нас одна, як одна мати в кожної людини.

Бородавкіна Анна,

бібліотекар відділу соціокультурної діяльності