середу, 26 січня 2011 р.

Рукописи не горять

Наприкінці минулого року в ОУНБ ім. Д.І.Чижевського з'явилася нова книга. Сподіваюся, вона стане у нагоді та буде корисною місцевим літераторам, історикам, краєзнавцям з кількох причин. По-перше: її автор Омелян Лісничий – наш земляк, вже напівзабутий партійний та громадський діяч, репресований 1938 року. По-друге: “Спогади про буремні роки” - унікальна розповідь про події 1917 - 1919 років, які проходили на теренах нашого краю, точніше, в селі Рівному і навколо нього.

Та, передусім, дуже цікава сама історія появи цієї книги. Отже, почнемо з того, що коли Омелян Лісничий закінчив роботу над рукописом під назвою “Партизани”, то передав його відомому українському письменнику, також рівнянцю Івану Микитенку. І згодом отримав від нього схвальний відгук. На той час О.С. Лісничий працював головою Лисичанського райвиконкому Донецької області. Сім років потому, коли вже у весь розмах йшла велика сталінська чистка партійних рядів, Омелян Степанович був заарештований органами НКВС. Звісно, при обшуку весь його особистий архів був вилучений. З ним пропав і згаданий рукопис. 5 жовтня 1938 року Військова колегія Верховного суду СРСР винесла вирок про розстріл, того ж дня його “привели до виконання”.

Проте, дякуючи долі, примірник, який відредагував і підготував до друку Іван Микитенко, дивом зберігся в архіві письменника, хоча той також потрапив під репресивний прес 1937 року. Довгі роки ці сторінки дбайливо зберігав його син Олег Іванович, який і передав їх сину автора спогадів Григорію Омеляновичу Лісничому. Саме завдяки його старанням, а також допомозі й підтримці голови Рівнянської сільради Віктора Неділька, директора школи села Новомиколаївка Новоукраїнського району Анатолія Ковирьова та шеф-редактора журналу “Всесвіт” Олега Микитенка це видання побачило світ.

Книга написана тією “крицевою” мовою, якою здебільшого користувалися в ті часи пропагандисти-більшовики та „воєн коми”. Тобто насичена зразками революційної фразеології й тими синтаксичними моделями, котрі повсякчас зустрічалися у тогочасних прокламаціях, постановах, резолюціях та характеристиках. Але нехай це не відлякує прискіпливого читача: з-поміж ідейно витриманих рядків проступають сліди складних і неоднозначних подій, свідком яких став О.Лісничий. Ось деякі приклади.

Про загальні збори Селянської спілки 18 серпня 1917 року. “Члени Спілки, що дотримувалися більшовицьких поглядів, на цих зборах перемогли, рогромивши інші партії та і саму Спілку, яка перестала існувати. Після ліквідації Спілки активісти числом 28 товаришів, які стояли за більшовицьку програму, заходилися утворювати більшовицьку організацію”. Для любителів проводити цифрові порівняння та статистичний аналіз: на той час у Рівному проживало близько 20 тисяч мешканців.

Про події на волосному земському з'їзді. “У залі кричали: “Не хочемо більше слухати цю купку бандитів!” Куркулі та петлюрівці сатаніли, а найбільше Шигар (куркуль), Козуля (петлюрівець), Стародубець (буржуй), Ланецький (куркуль). “Ми не хочемо служити у Земській управі, ми не дозволимо гурткові самозванців навязувати народові все те, що їм забажається!” Наймит Афанасій, церковний співак, що завжди горнувся до куркулів, висловив їхню спільну думку про те, що, зважаючи на позицію більшовиків, в Управі служити він більше не може”.

Про події початку грудня 1918 року. “Назад (з Єлисаветграда — Р.Л.) їхали поїздом, і в кожному вагоні більшовики проводили мітинги, читали відозву до селян із закликом підняти повстання проти петлюрівців. В одному вагоні їхав петлюрівець, який спробував заперечити більшовицькій агітації словами: “Знову хочете крові?” Більшовики реагували емоційно: “Ах ти холера чубата! Та ти за самостійну буржуазну Україну?” Поклали його на підлогу, взяли за руки та за ноги, розгойдали, хотіли викинути з вагона...”

Текст книги більше нагадує розгорнутий щоденник, в якому хоча й по-партійному пристрасно, але – портретно й географічно – детально викладена вельми мозаїчна картина „класової боротьби” на селі. Головне, про що вона свідчить: жодна з тих сил, які брали в ній участь, не привела людей до справжньої єдності, до миру і щастя, а загострення цієї боротьби призвело до великого кровопролиття і голодомору.

І все ж таки, нехай кожен читач судить про це і пристає на той чи інший бік। А книга має право на життя. Тому що подовжує пам'ять про тих, кого безжально перемололо колесо історії. Тому що доносить до нас їхні голоси. А понад усе – закликає об’єднатися навколо такої позитивної животворної ідеї, яка врятує людство від братовбивства і самознищення.

Роман Любарський

середу, 19 січня 2011 р.

Від Вавилону до Парнасу

Напередодні Свят-вечора у затишному залі краєзнавчого відділу ОНБ ім. Чижевського відбулася зустріч учасників літературного клубу "Євшан" з талановитим кіровоградськким поетом, нині студентом Києво-Могилянської Академії Назарієм Назаровим.

Свою першу книжку він видав у 16 років. Вона одразу показала якусь надприродну його дорослість. У думках, почуттях, віршуванні. А до того - ще й дивовижно тонке відчуття слова, відчуття його мелодики та смислового забарвлення.

Прийми мене - тобі воздам офіру

На алтарі достиглім жовтих нив.

Для неї я відмірю повну міру

Пісень отих, що коник надзвонив.

Й піду удаль порослими стежками,

І обрій буде раз у раз манить,

І між оцими жовтими стіжками

Я часу уловлю незнану нить...

Хоча Назарій і вважає, що "домінантною темою" його збірки "є тема осені", дозволю собі припустити інше: "Втеча з Вавилона" відкрила юному поетові шлях до пошуку. Отже, пошук себе в реальному і "загубленому" світах, пошук Логоса, Гармонії та Любові є наскрізною темою цієї та наступних його книжок. А про них ми дізналися з вуст автора саме на зустрічі в бібліотеці. І щиро за нього порадувалися. Виявилося, що після кіровоградського видання два роки потому львівський "Каменяр" засвітив його "Лампадофор". А наприкінці минулого року вже у "Могилянці" вийшли "Орфічні гімни".

Літературне зібрання та працівники бібліотеки з непідробною цікавістю слухали розповідь Назарія про роботу над перекладами з давньо- та новогрецької мови. Останнім часом, окрім оригінальної поезії та перекладів з англійської (Джон Донн, Джон Мільтон), він із захопленням працює над класичними текстами орфіків та прагне розширити наше уявлення і про них, і про інших грецьких поетів - від Константіноса Кавафіса до Одіссеаса Елітиса. Йому імпонує поєднання еротизму та героїзму перших із романтизмом, сюрреалізмом та екзистенціалізмом наступних. Власні ж твори (як на мене) і за мотивами, і за лексичним відбором більше тяжіють до поезій Йосипа Бродського. Що яскраво помітно на прикладі віршів "Ці краєвиди мертві, наче Троя...", "Трасовичка" та інших. Саме звертання до елліністичної поезії та й ставлення до Поезії взагалі вже споріднює Назарова з Бродським. У власних віршах він може бути так само іронічним, пронизливо ліричним, метафорично витонченим, дошкульним. Він - філолог від Бога. Він з тієї нової плеяди митців та вчених, якими невдовзі пишатиметься не тільки Кіровоградщина, але й Україна. Сподіваємося, попри все, Назарій з часом відірветься від язичництва і підніметься до духовних висот християнства.

Побажаємо ж талановитому землякові творчої наснаги, нових книг та Нобелівської премії.

Роман Любарський

„Покажи мені, друже, метелика”. Роздуми над поетичною збіркою А.Корінь „Монолог метелика”

Монолог метелика? Безжурний, безтурботний, легковажний, райдужно-прекрасний, диво-одноденка, про що він може нам розповісти? А чи й взагалі вміє думати, перейматись чимось, вболівати? Метелику заздрять саме тому, що безтурботний. Пурх-пурх… Погожа днина, ласкаве сонечко, духмяна квітка, вічне літо…

Аж ось лірична азбука життя від…метелика. Яким же прописним істинам вчитиме він нас, таких усезнаючих і зарозумілих? Можливо, цьому і вчитиме - вмінню прожити день, цінуючи кожну його мить, від А до Я, як і розташовано вірші у збірці? Шукаємо саме такі вірші. „Шампанська ода” (125, тут і далі цифрами позначені сторінки), „Валентинка” (17), „Осіннє танго”(91), „Серпневий романс” (102). Вірші про свято життя, натхненний гімн природі і людині. Але не вміє людина жити лише однією миттю, одразу починає морочитись отими „за що”, „навіщо” та ”чому”: „О Боже, навіщо ж / ми бігли – за руки – по райдузі? / Чому на вершині / трималися ми тільки мить?”(114) У решті поезій також досить приводів для гіркоти, нарікання, печалі, суму (навіть так „король мій - Сум” (124)… Щоправда є і вірші жартівливі, і вірші-присвяти, і пісні, та все ж „Життя – Сізіфів труд. / З гори на гору / то камінь щастя котимо, / то – горя” (42). Камінь щастя… Що ж, принаймні, легковажним вже те щастя не назвеш.

Збірка починається віршем, що може слугувати дещо завеликим епіграфом, перші рядки якого: Метелик втомленим пілотом / Летить і падає навзнак…Ось так… Летить і падає… Ці рядки ніби подають зворотний бік безтурботності і легкості.

Метелик – образ настільки поширений, що важно віднайти поета, якому б він не прислужився, тому він уже має для читача певне значення і образне навантаження. Впізнаємо у книзі і традиційний для поетичної збірки крилатий набір: тут і птахи - співучі та хижі, і ангели-хранителі, і душа як символ небесного. Та навіть ця данина традиції у Антоніни Корінь розцвічена відповідно до особливостей таланту. Прикладом є іронічний вірш про ангела-хранителя - жінку, що оберігає свого невдячного коханого: А ти й не знав? Я ж – ангел твій, хранитель! / Та їх же в тебе вже було й було! / А ти при них продовжував лиш нидіть / Пощипуючи в кожного крило…(с.9) У лікарні ( Вірш „Аксіома”) „лицар без страху і докору”, а також „без гітари і без шпаги” - „ну такий уже ангел безкрилий”(71). За допомогою одного з улюблених прийомів авторка позбавляє цей образ романтизму та книжності, підкреслюючи натомість його приземленість і підсилюючи таким чином людську гідність і доброту в умовах, що зовсім не сприяють альтруїзму. Ангелами у поетеси можуть бути не лише люди, наприклад, чорнобривчик – теж ангел: Добрий ангел, піднебесний мій браток, / Мов дитинства недопитого ковток…(52).

Та найцікавіше, якою постає жіноча душа зі сторінок метеликової азбуки. На сторінках цієї збірки, ілюстрованої А. Ліпатовим, є кілька заставок-мініатюр. Одна з них: жінка з крилами метелика як символ душі. Малюнок позбавлений зайвого драматизму і разом з тим не виглядає ані карикатурно, ані легковажно. Дуже вдало знайдено і відтворено нерв збірки: ми, цілком земні, так прагнемо небесного. Ми, що тримаємось землі, так прагнемо злетіти. Так, падаємо, зраджені і безсилі, але з вірою продовжуємо жити: Укотре за життя я вчусь літати?/ Не думайте, що в снах, ні, наяву (127)

Метелик як уособлення жіночої душі – цей образ авторки підкреслюється іншим малюнком-заставкою у вигляді стилізованої лампи, і метелик-жінка не біля неї, а просто всередині скла. Перша думка - про загибель довірливого метелика, що так необачно всією душею прагнув світла, але вже другий погляд викликає нову думку: крильця нібито не обпалені, жіноча постать струнка і в білому вбранні, а навколо …сяйво. До того ж на гнотик жодного натяку. То, можливо, ця жіноча душа-метелик і є самим світлом, джерелом любові, ангелом і музою водночас? А по низу лампи орнамент – опале листя. Осінь?.. Знову жінка-осінь, яскрава і смілива, мудра і щедра – один з улюблених образів авторки. Процитуємо ще раз початок вірша-епіграфа:

Метелик втомленим пілотом

Летить і падає навзнак

В серпневу першу позолоту,

Як в осені таємний знак.

Третя графічна заставка цілком земна, вона підходить чи не до кожного любовного вірша: заплакане дощами вікно, жіноче обличчя, притулене до скла, погляд у ніч, де по бруківці віддаляється постать чоловіка у неясному світлі одразу двох світил, небесного і штучного – місяця та ліхтаря. Одразу двох, і все одно залишається лише чорним силуетом. Чи не тому, що справжнє сяйво оминув? Цитата – з вірша, який дав назву збірці:

О. залиши мені хоч крапельку пилку!

Ще смію мріяти про весноньку пьянку.

Ще ж рано – пальцем! – об мою свічу…

Я на високу квітку ще злечу…

А то й на дерево, що квітом мерехтить,

Лиш не лови мене. А вловиш – відпусти.

Жінка-осінь, душа-метелик підвладна лише силі кохання, не завжди взаємного. Звідси ще одна мінорна нота: душа-„привид” як ментальний портрет жінки, зустрічі з якою не чекають: Буде „привид” мій зрідка сюди літать, / Недоречно щоб про мене нагадать. (15)

Читаєш, і виникає думка, що метелик – безгрішний, страждає безневинно. Тим більше, у вірші „Змовкли ввечері й пісня кельми…” (45) метеликом назване дитя, що загубилося. Дитя-метелик – святий для кожної жінки образ. Ніби цю ж думку підкреслює і тональність програмного вірша. Крук полює за метеликом, завдаючи шкоду (а теж ніби з крилатих!..), та не лише крук (ворог) здатний обтрусити пилок з райдужних крилець, друг також може завдати горя і болю: Я до друга лечу / і у радості й в горі / Ще лечу. Ще – з пилком…/ Не лови! Доторкнись…(87) І до друга, й до коханого доводиться йти, долаючи цей страх – страх зустрітись із нерозумінням, кривдою, розчаруванням. Та не лише у тому, виявляється, біда, що зраджують друзі і кохані. Авторка замикає проблему у коло, в якому нібито годі шукати винних, бо метелик, гоячи поранене крило, зізнається: „Тим часом з інших крил пилок той струшую…” Оце тобі й маєш! Той самий метелик, що мить тому страждав і скаржився нам на крука ( „О, як мені від дзьоба слід болить!”) усього через три поетичних рядки робить таке зізнання. Той, якому ще болить і який так пройнявся цим болем, і він - теж?! Що це? Самоїдство? Каяття? Гіпертрофована совість? Примирення із жорстокістю життя? Заклик задуматись та отямитись? Або щось зовсім інше? Не хочеться відповідати однозначно. Напевно, відповідь залежить також від того, хто читатиме. А метелик - він лише метелик, такий, яким його створила поетеса, додавши до цього всіма улюбленого образу свої відтінки.

Оце відчуття „сам і зброя, і постріл, і куля” присутнє у її віршах завжди і здатне отруїти найщасливіші хвилини. Вірш „Спить коханий…” якраз про це, оскільки на обличчі чоловіка кожна зморшка має свого автора, „а найглибша, неначе стежина, „протоптала її дружина” (103). У вірші, що відкриває цикл „Каюсь, грішна” коханці у мить щастя почуваються злодіями: Чи вдасться нам забуть, / що десь стражда душа, / в якої ми

назавжди вкрали сміх?(59). Жінка, поспішаючи на свято, ніяк не наважиться зрізати квітку: Пробач мені квітко, / що зріжу тебе в дарунок. / Мертві квіти – живим?/ Хтось жорстокий / придумав цей звичай…(97)

Читаючи „Монолог метелика”, раптом пригадала прочитане в юності фантастичне оповідання про машину часу – потрапляє людина у минуле, випадково наступає на метелика – і все, цивілізація пішла іншим шляхом, повертатись герою нікуди. Ця асоціація - до низки любовних мініатюр А.Корінь, у яких дріб’язковий ніби епізод, малесенька зрада назавжди змінюють духовний всесвіт людини. Душа – це важливо, не жартуйте почуттями, будьте обережні, бо повернення у майбутнє може й не відбутись, - застерігає метелик.

За тлумачним словником української мови слово метелик має ще одне значення, переносне - терміново випущений листок з повідомленням про що-небудь. І цей листок - трохи більше восьми друкованих аркушів – повідомляє читачеві багато про що, вчить любові і відповідальності і заповідає життя: А нам назустріч – світ, / де й солов`ї, і галич / злились у дивний хор / надовго, навіки (30). А ще – терміново видане має бути терміново прочитаним, чи не так? Від усієї душі цього усім бажаю।

Майя Міщенко, головний бібліотекар відділу краєзнавства ОУНБ ім.Д.І.Чижевського

середу, 5 січня 2011 р.

Прийшли новорічні свята? До бібліотеки – гайда!

Прийдешня низка новорічно-різдвяних свят - це відмінний привід для того, щоб урізноманітнити дозвілля. Є безліч способів розважити себе і свою дитину - маленького непосиду. І хоча у нас немає принад великих міст – зоопарку, цирку, принаймні пристойного розважального центру, це зовсім не означає, що потрібно всі свята провести біля телевізора чи комп’ютера. За бажанням, як за помахом чарівної палички, можна перетворити звичайний зимовий день на справжнє свято.
І якщо ви й досі вагаєтесь як розважитися на новорічні свята – поспішіть до нашої бібліотеки.
Вам цікаво в якій країні в новорічну ніч, щойно проб'є годинник північ, починають оглушливо дзвонити дзвони на всіх пожежних вежах, завивати сирени, гудіти автомобілі? А чи знаєте ви країну, в якій Новий рік випадає на час між 12 і 17 квітня? Про точний день святкування міністерство культури видає спеціальний наказ, і триває ця урочиста подія три дні. А ще деякі люди перед Новим роком увесь посуд, що є в домі, наповнюють водою, а після півночі виливають її з вікон. Про найпоширеніші, найцікавіші, незвичайні свята, котрі відзначають у різних країнах світу, можна дізнатися, прочитавши книгу "Свята різних народів". Це видання - один із томів популярної енциклопедії "Я пізнаю світ". Воно буде цікавим як для дітей, так і для дорослих.
Кожна жінка хоче бути чарівною та привабливою. Тому поспішайте до відділу міського абонемента і в новорічну ніч ви будете неперевершеною. А допоможуть вам у цьому документи на дисках. На CD маємо: "Магия ароматов", "Секреты красоты", "Виртуальный стилист", "Энциклопедия женской красоты", "Make - up & Perfume" та ще багато чого цікавого і корисного. Ці книги, журнали, диски з виставки „Поспішає новий рік”, яка працює у відділі міського абонемента, на певний термін можна взяти додому.
На виставках „Новорічні метаморфози” та „Різдвяна зіронька зійшла”, які працюють у відділі читальних залів, ви знайдете цікаві книги про звичаї та традиції українського народу в зимові свята, як-то „Звичаї нашого народу” Олекси Воропая, ”Новорічні свята українців” О. Курочкіна, ”Наш рік” С. Новака, „Український рік” В. Скуратівського. Виставки мають казковий вигляд, бо оформлені дзеркалами і картинами.
А чи знаєте, як підготувати оригінальний подарунок на Різдво своїм рідним та близьким?. Першими різдвяними подарунками в історії людства стали золото, ладан і смирна, які три волхви принесли новонародженому Христу на знак визнання його Царем світу. В скандинавських країнах подарунки приносять невидимки-домовики, яких там дуже оберігають. В Італії подарунки на Різдво приносить фея, її звати Беффана. Кажуть, найкращий і найдорожчий подарунок – зроблений від щирого серця власноруч.
На мою думку, творчим роботам, які представили талановиті діти та досвідчені майстрині на різноманітних виставках у нашій бібліотеці, позаздрили б усі казкові дарувальники. Не вірите? Переконайтеся самі. У відділі краєзнавства працює виставка творчого об’єднання „Ниточка” „Новорічна казка”, у відділі читальних залів свої роботи представили члени творчого об’єднання „Єлисаветградський узвіз” – „Святкова вечеря”. Тут і рушники, і серветки, і скатертини – вишиті з любов’ю, здається, випромінюють позитив.
Оригінальні виставки дитячих творчих робіт учасників обласного етапу Всеукраїнської новорічно-різдвяної виставки «Новорічна композиція» та Всеукраїнської виставки-конкурсу «Український сувенір» Кіровоградської області (відділ з питань економіки, виробництва і природничих наук), а також „Вітрила надій” (відділ міського абонемента) не просто цікаві, вони захоплюють незвичністю виконання, технік і матеріалів, з яких зроблені експонати.
Цього року бібліотекарі вирішили вас здивувати креативністю заходів і оформленням виставок.
У Центрі європейської інформації новорічна ялинка вражає символічністю – тут і шкарпетки з подарунками, і яблука, і листівки. Іншої такої ніде не побачите.
Також навряд де ви побачите виставку „Шкарпетки від брюнетки”, яка відкрилася у відділі мистецтв і працюватиме до кінця місяця. Чому саме шкарпетка? Бо вив’язана добрими руками люблячої мами чи бабусі - це найчарівніша річ, недарма саме її уподобав Святий Миколай як схованку для подарунків. Кожного, хто прийде подивитися на цю виставку, чекає сюрприз: побажання - передбачення на прийдешній рік.
Найголовніше, що виставки задовольнять найвибагливіші смаки наших користувачів. Одні з них підкажуть дизайнерські ідеї, щоб зробити оселю затишнішою і надати їй святкового настрою, інші – наприклад, «Різдвяна кухня», містить рецепти приготування різноманітних різдвяних страв, якими пригощали свої сім’ї наші прабабусі. І, звісно, тонкощі приготування цариці різдвяного столу – куті. А ще – безліч ідей цікавого дозвілля з іграми та розвагами для дітей…
На перший погляд здається, що всі вищеперераховані пропозиції зацікавлять дівчат і жінок, але чоловікам ми теж підготували незвичний сюрприз. Friday model club - Клуб любителів стендового моделювання запрошує всіх жителів та гостей міста відвідати непересічну виставку макетів танків, літаків, машин, зменшені копії історичних оригіналів. Вашій увазі пропонуються роботи провідних майстрів нашого міста, а також унікальні зразки, представлені моделістами інших міст. Виставка стендового моделювання працює у відділі документів з питань економіки, виробництва і природничих наук.
Традиційність і постійність – ці слова вже не властиві бібліотечним виставкам. Вони яскраві, різноманітні, вражаючі - переконайтеся самі. Вхід - вільний.
Вітаємо з Новим роком і Різдвом Христовим та до зустрічі в затишних залах найбільшої книгозбірні області!

Світлана Приймак, завідуюча сектором маркетингу обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. Чижевського