субота, 4 грудня 2010 р.

Поетичні майстерні : перші кроки проекту

Поетичні майстерні започатковані відділом краєзнавства не у звичному вже форматі, коли запрошені бібліотекою творчі люди пропонують глядачам і слухачам власні здобутки. Організаторам спало на думку зібрати майстрів слова і початківців для їхнього спілкування, для того, щоб відкрити таїну творчості, зазирнути бодай на мить у задзеркалля процесу, створити атмосферу, коли автору захочеться поділитись думкою із своїми колегами по цеху, показати нову роботу, порадитись та порадіти за інших. Завдання складне, і зарано ще говорити про успіхи. Але відбулось вже дві майстерні. Перша, у липні цього року, мала відверто дискусійний характер, обговорювалось питання: Що таке жіноча поезія? Друга проходила під девізом „Поезія плюс музика” і мала на меті виявити отой загадковий плюс: Як народжується пісня? Що первинне: слово чи мелодія? Як виникає ідея пісні? Що потрібно для того, щоб відбувся цей пісенний сплав, коли думка підсилюється мелодією, а музика висвітлює грані слова? Із цікавістю слухали присутні думки поета Романа Любарського, композитора Марини Долгих.

Цікавим досвідом поділилась поетеса Антоніна Царук, якій довелось на прохання вихователів дошкільного закладу писати слова (український авторський текст) до пісні, що вже існувала. Про співавторів понад сотню пісень на свої вірші розповіла Антоніна Корінь.

Оскільки заявлена тема вимагала не лише філософських роздумів та спогадів про роботу над піснями, але і живого виконання творів, про це подбала більшість із гостей. Так до дуету поет-композитор додалась третя іпостась – виконавець. Цього дня запрошеним пощастило почути перше виконання триптиху Марини Долгих на вірші Олени Теліги, визначеного авторкою як жанр академічного романсу. Виконала твір студентка ІІІ курсу музичного училища Дар`я Уманець. У незвичній ролі постав на майстерні начальник міського управління культури Микола Іванович Барабуля. Поезія у його виконанні – власна та відомих поетів-земляків – підкреслила урочисто-піднесену атмосферу зібрання. А пісні на його слова, що пролунали, розпочали так би мовити концертну частину майстерні.

Володимир Бреурош, член новомиргородського літературного об’єднання „Вись”, до майстерні прийшов з двома книжковими подарунками та зі своєю землячкою, вихованкою Новомиргородської музичної школи, лауреатом (ІІ місце у номінації «Український автентичний фольклор») відбіркового конкурсу Всеукраїнського фестивалю «Червона Рута» Оленою Заєць. Олена виконала пісню Василя Мельниченка на слова Володимира Бреуроша.

Пісенну естафету продовжив Андрій Шульга (ІІ місце у номінації „Автор музики і виконавець” цьогорічного фестивалю-конкурсу авторської пісні та поезії „ Долинський листопад ”, лауреат фестивалів „Музичні вітрила”, „Перлини сезону”), який під гітару виконав пісні „Теплый снег” (на слова Петра Пархоменка), „Коли з країв далеких повертаюсь…” (на слова Миколи Левандовського) та „Мне снился сон под музыку метели” (на слова Володимира Бреуроша)

Виконання пісень перемежалось читанням поезій. Почути вірші у авторському виконанні – справжнє одкровення. У цьому пересвідчились слухачі поезії Романа Любарського, Миколи Левандовського, Петра Пархоменка, Володимира Курченка, Володимира Бреуроша, Антоніни Царук, Антоніни Корінь, Надії Гармазій, Юлії Гладир.

Не обійшлося і без диспутів та дискусій, без довірливих розмов в уже неформальних групках. Дай Боже талановитим нашим митцям нових творчих задумів і вдалих втілень…

Зрозуміло, що вкластися у академічну годину не вдалося, але записи у Книзі відгуків свідчать, що це не було визнане присутніми як недолік, швидше як приємний момент. Друга поетична майстерня завершилась. Насмілимось сподіватись, що вона принесла комусь натхнення, залишивши по собі спогади і враження, бібліотекарям додала досвіду у проведенні таких зустрічей, а читачам бібліотеки ще й подарувала книги, на які збагатився фонд відділу. Назвемо їх. Це поема „Оксана” Ніни Бредіхіної, публіцистичний твір Володимира Бреуроша „Христос и Антихрист” та його ж поетична збіркаНа крилатій зорі”.

Хочеться використати цю назву, аби побажати усім творцям краю відчути себе на крилатій зорі. Щастя, миру, любові!


Щиро колектив відділу краєзнавства

Макарова Тетяна, Міщенко Майя, Андрійченко Наталя

понеділок, 29 листопада 2010 р.

А може, почати все з квітки...

«В большом городе, где столько домов, а в домах столько людей, что далеко не каждому удается отгородить себе даже самый маленький клочок земли для садика, и где поэтому большинство жителей довольствуется только комнатными цветами в горшках, жили двое детей. Они были очень бедны, но все-таки у них был садик, правда, только чуточку побольше цветочного горшка».

Г.-Х. Андерсен.


Ми вже звикли, що купити стиглу полуницю можна не лише в червні, а о восьмій ранку, коли відчиняється супермаркет. Яскраві, соковиті яблука, виноград можуть лежати місяцями і не псуватися. І якщо багато хто не задумуючись купує фрукти, немов з картинки, то уважні мами і тата тричі подумають, чи дати таку “смакоту” власній дитині.Та чи справді у нас, жителів міста, немає альтернативи і жодної можливості споживати справжні, органічні продукти, які мають не пластиковий, а знайомий з дитинства смак. Багато хто може махнути рукою, хіба офісний працівник може вирощувати картоплю і буряк, щоб зварити справжнього борщу. Одразу згадується місіс Обама, яка біля Білого Дому облаштувала город. Невже у Першої леді США менше клопоту, ніж у пересічної мами і дружини? Навряд чи. Водночас побутує думка, що городництво і садівництво – марудна справа, яка вимагає щонайменше шести соток землі, щонайбільше – невсипного догляду і клопоту.
Насправді, все трішки інакше - розвіюють міфи члени клубу органічного землеробства, засідання якого проводяться у відділі документів з питань економіки, виробництва і природничих наук обласної універсальної наукової бібліотеки імені Д. Чижевського. Девіз клубу: „Урожаї – вищі, роботи - менше, здоров’я – краще”. Зокрема засідання “Врожайність картоплі”, яке відбулося останьої п’ятниці листопада, дало унікальну можливість дізнатися як уникнути помилок, яких припускаються усі, хто вирощує картоплю. Бо як усе відбувається зазвичай: людина купує дорогий сорт, засаджує тісненько кілька соток, тяжко працює протягом літа, а коли зібраний врожай перевищує на піввідра те, що посадили, стає боляче від образи і марної праці.
Гість клубу, В’ячеслав Грисюк, керівник проекту “Еліт – Картопля” Чернігівського клубу органічного землеробства продемонстрував презентаційну доповідь „Здорова земля, здорове насіння, здоровий глузд”. І розповів, як маючи у власному розпорядженні лише дачний газон (так, той, який засіюють декоративною травою) можна виростити шалений урожай картоплі.

Як це вдається? По-перше, для вдалої справи потрібні гарний настрій і бажання вчитися, йти вперед, підніматися після невдач. Звісно, є агротехнічні секрети вирощування високих врожаїв „другого хліба” на клаптику землі: постійні грядки, мульчування та ін. Здається, дрібниця, посадити поміж картоплею чорнобривці або льон, і ненависні колорадські жуки обминатимуть ваші кущики десятою дорогою. На засіданні було озвучено ще багато цікавих фактів і про картопляні хвороби, і нюанси власного селекціонування, і підживлення та захист від сонця. Клуб органічного землеробства у п’ятницю проводить засідання у відділі документів з питань економіки, виробництва і природничих наук, тож тут можна дізнатися про графік їх проведення.
Відділ має надзвичайно багатий документний фонд. Тут є суто наукові книги з органічного землеробства з методичними розробками, завдяки яким ви маєте можливість отримати інформацію про екологічно збалансоване землеробство, мета якого - забезпечення людини екологічно чистими продуктами харчування; а також довідково-популярні видання, які привідкриють таємниці садівництва і городництва початківцю. Працівники відділу готують відкриті перегляди літератури, можуть порадити потрібну саме вам книгу, а також надати інформацію про нові надходження літератури з різної тематики через електронну розсилку. Ви можете переглянути віртуальну книжкову виставку „Садівництво і овочівництво” http://www.library.kr.ua/bookexibit/sad.html і обрати книгу до душі.
Як кажуть, готуй воза зимою, тож у вас ще є час отримати знання, і коли пригріє ласкаве весняне сонечко, ви зважитеся посадити рослину, дерево... Та принаймні квіти на власному балконі. А для цього потрібно не так і багато – добрий настрій і бажання...

PS. Найближчої п’ятниці, 3 грудня, на засідання клубу органічного землеробства завітає Борис Андрійович Бублик, відомий фахівець-агротехнік (м. Харків). Слідкуйте за оголошеннями, подробиці можна дізнатися у відділі документів з питань економіки, виробництва і природничих наук.



Світлана Приймак, завідуюча сектором маркетингу обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. Чижевського

четвер, 25 листопада 2010 р.

Мелодия души

Поэзия, безусловно, сопровождает нашу жизнь. Однако не каждый, отринув суетность бытия, может услышать ее благотворное божественное дыхание, переложить ее мистические символы и знаки на привычный для человека язык зрительных и чувственных образов. Это способен сделать тот, чья душа добра и мудра, находится в гармонии с миром, наполнена любовью к нему, готова сострадать и творить.

Но где-то кто-то голову ломает

Над тайной звезд и всех небесных тел.

А люди слишком рано умирают,

Тепло сердец живущим оставляют.

Не оттого ли климат потеплел?

Эти строки принадлежат поэтессе, которой Всевышний отпустил долгую жизнь. Видимо, за её доброту и красоту души.

С Полиной Коган я познакомился в начале 1980-х. Когда преподавал русский язык и литературу в Новоукраинском районе. Там же при районной газете существовала довольно большая литературная студия. Её участники собирались примерно раз в месяц в помещении районного ДК. Помню, как-то ранней весной после одного из заседаний Полина Иосифовна пригласила нас с Юрием Лукашевским на чай. Обстановка в нескольких комнатах, где она жила с сестрой Ирмой, отличалась скромностью, чистотой и порядком. А главное – что проявилось чуть позднее – атмосфера здесь была задушевной и благожелательной.

Такими же оказались ее стихотворения – добрыми и светлыми, простыми, но мудрыми. В отличие от иных представителей пишущей братии, она не пыталась «закормить» своих гостей слоеным пирогом из собственных строк. В тот вечер Полина Иосифовна делилась воспоминаниями о трагических событиях Отечественной войны, о погибших родственниках и друзьях. Именно тогда я впервые услышал, как двадцатилетняя студентка Одесского университета добровольно стала медсестрой, как под бомбежкой на одном из последних кораблей эвакуировалась из осажденного города, как и с какими людьми работала в Южной Осетии до освобождения родной Одессы.

Этот период её жизни (1941 - 1945) насыщен такими событиями и встречами, которые очень серьезно повлияли на ее будущее. А потому требует отдельного рассказа. Но и дополнительного углубленного изучения. Надеюсь, он заинтересует наших уважаемых краеведов. В рамках же этой публикации хотелось бы сказать, что Полина Коган, скромная учительница из Новоукраинки, где она прожила более полувека, достойна уважения и увековечения. Как талантливый педагог, память о котором осталась в сердцах многих её учеников. И как поэтесса, чьи искренние строки прошли испытание десятилетиями.

К сожалению, её первая книга «Давности нет» вышла довольно поздно, в 1996 году, когда Полина Иосифовна достигла 75-летнего рубежа. Она успела порадоваться и второй книге «Благословляю верность и любовь», которая вышла в Кировограде в 2003 году. Бережное отношение к слову и бесхитростность, образную точность и задушевную интонацию её строк сразу же уловил заслуженный журналист Украины Александр Кердиваренко, который взял на себя роль редактора и написал предисловие к обеим книгам.

Об этом и о многом другом, что составляет жизнь и творчество Полины Коган, говорилось на встрече, посвященной памяти поэтессы. Инициатором встречи выступил активист еврейской общины Марк Улановский. Его поддержали сотрудники отдела краеведения ОУНБ им. Д.Чижевского, где и собрались те, кто ценит живое поэтическое слово. На встрече воспоминаниями о Полине Коган делились ее друзья и знакомые, среди них директор музея истории Новоукраинского района Николай Гаращенко и руководитель одной из общественных организаций Новоукраинки Татьяна Буркова. Звучали ее строки на русском и украинском языках, а также великолепные романсы на стихи поэтессы. Музыку к ним написал кировоградский композитор Александр Решетов.

Остается лишь добавить: встреча проходила в рамках недели национальных культур, что стало уже доброй традицией на Кировоградщине, где проживают люди около ста национальностей и народностей. Отдел краеведения областной научной библиотеки всегда радушно распахивает двери для подобных культурологических акций.

Роман Любарский

вівторок, 23 листопада 2010 р.

"Степова веселка"

Незвично теплим і прозорим видався цьогорічний листопад. Бувало, вийдеш в один із останніх кришталевих днів у цю неповторну живу майстерню і мимохіть стишуєш ходу перед вершинними витворами природи. Бо хто може передбачити напевне, коли обважнілі осінні хмари надовго закриють стомлене за літо сонце і скільки буде дощів, снігів, заморозків, недоречних відлиг, поки натруджена земля не порине у білий сон?Поки ще не минула нагода, хочеться намилуватись прозорим, щедро напоєним пахощами, повітрям, чарівливо-таємничим торжеством природи. Саме цієї пори вона найбільше вабить до себе, бо стає надивовижу життєдайною. Таким же теплим, життєдайним став Фестиваль національних культур „Степова веселка”, який проходив з 15 по 19 листопада в Кіровограді. В місті було багато заходів, презентацій, зустрічей, але я розповім лише про ті, які відбулися в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Д.Чижевського.
16 листопада став надзвичайно насиченим днем. Опівдні у відділі краєзнавства відбулася зустріч, присвячена творчості нашої землячки, вчительки, поетеси з Новоукраїнки Поліни Йосифівни Коган, якої вже немає серед нас, але її особистість, її поезія живуть у добрій людській пам’яті. Чимало людей – члени єврейської громади, земляки поетеси - зібралося цього погожого дня, щоб сказати, якою мудрою, талановитою, гарною була ця жінка. Народилася вона в сонячній Одесі, проте після закінчення університету приїхала на тиху, степову Кіровоградщину, тут промайнуло все її життя, наповнене роботою, труднощами і радощами впереміш, пам’яттю про минуле і втрачене, роздумами про сенс життя, які снувалися у поетичні рядки. Так розповідав про неї Микола Гаращенко, директор Новоукраїнського районного музею історії. З уст учасників зустрічі звучали проникливі рядки:
”В молодости дед любил коней.
Звук копыт, как вечный зов свободы,
Но от первых до последних дней
Знал нужду, тревоги и невзгоды.»
«Традиция».
Поезія змінювалася ніжною музикою романсів «Бабье лето», „Любов і пам’ять” на музику місцевого композитора Олександра Решетова. Ця зустріч надихнула на осягнення мудрості Поліни Коган, емоції переповнювали учасників зустрічі, на очах бриніли сльози чи-то від спогадів, чи-то розуміння скороминущості буття.
Цього ж дня у Польському культурному центрі відбувся літературно-музичний вечір „Музика польського слова”, присвячений 200-річчю польської поезії. Організаторами заходу стали бібліотека та об'єднання поляків Кіровоградщини Товариство „Полонія”. У дружньому колі зібралися усі, хто цінує польську культуру, хто закоханий у польське Слово і Музику. Налаштувала на ліричний лад медіа-презентація „Польські квіти”. На екрані промайнули літні краєвиди Польщі, ромашкові поля і заграви маків. „Україну та Польщу пов'язують спільна історія, близькі традиції

та ментальність. Кажуть, що мова — то живе серце нації, а найвища форма буття мови — поезія. Тож, відчути красу і велич поетичних рядків — означає пізнати душу народу”, - з такими словами звернулася до гостей Оксана Ткаченко, заступник директора з основної роботи. В читальному залі бібліотекарі підготували книжково-ілюстративну виставку "200-річчя польської поезії", яку презентувала провідний бібліотекар Наталя Чуприна. Виставка розкриває грані творчості польських митців слова, знаних і сучасних, — Адама Міцкевича, Юліана Тувіма, Яна Кохановського, Ярослава Івашкевича, Віслави Шимборської та інших — тих, чиї талант і натхнення перетворили слова, відомі кожному, на справжню музику, сповнену гармонії і краси. Польські пісні виконала солістка філармонії Ольга Негребецька (акомпанемент Світлани Канцедалової). Учасники курсів вивчення польської мови, вихованці Кіровоградського колегіуму - учні молодшої школи, читали ліричні твори улюблених польських поетів мовою оригіналу. Емоції аж переповнювали, коли зазвучала польська пісня на мотив нашої „Рідна мати моя”, хотілося плакати від щирості. Цей вечір для багатьох відкрив багатства польської лірики по-новому. В учасників виникло бажання прочитати збірки віршів, які були представлені на виставці. Організація вечора була на високому рівні і захід став гідною перлиною Фестивалю.


Творчий вечір керівника концертної групи „Отрада” Клавдії Ареф’євої зібрав закоханих у пісню. У середу, 17 листопада у відділі краєзнавства відбулася міні-подорож у минуле. Музична подорож у складну та суперечливу історію країни, якої уже немає – Радянський Союз. Життя Клавдії Василівни, як довга нива, ввібрало гіркоту воєнного дитинства, і дівочі надії відбудови, і радість трудової звитяги, і щемливість золотої осені життя. Її батько був моряком, служив на Балтійському флоті і захищав Батьківщину від фашистів – тож любов до моря стала вітрилом у житті, яке кидало її в різні куточки нашої неосяжної Батьківщини. Тому пісні про море, зокрема „На побывку едет молодой моряк” – звучали особливо проникливо і ніжно. Молоді, і одночасно вічні пісні закружляли як перше кохання, перші щирі почуття. Світ музики захоплюючий. Його лиш варто полюбити раз, а вже потім він тебе не відпустить. Бо де велика музика, там немає пустоти, якої так сьогодні багато. Надто в душах людських.
Можно жить без песен, жить от дома вдали,
Жить без сна, шагать в степи без огня.
Но нельзя дышать без этой вечной земли,
Родины, вскормившей меня.
Роберт Рождественский.
Яскравим завершенням Фестивалю у бібліотеці, 18 листопада, стала презентація робіт творчого об’єднання „Ниточка” „Заветные России уголки”. Руський культурний центр для презентації відділ міського абонемента обрав не випадково, адже певна частина членів клубу „Ниточка” є активними читачами (Ольга Яківна Рябуха, Зінаїда Гаврилівна Корецька та ін.) Керівник об’єднання Наталя Нижнікова з захопленням розповідала про своїх колег, які на полотні відобразили культуру, традиції рідного народу. Олена Румянцева вишила картину „Материнская любовь”, присвячену Матері-Росії. Величчю постав Санкт-Петербурзький Новоявленский собор, Іпатьєвський монастир у Костромі, інші слов’янські святині. Наталя Костянтинівна від творчого об’єднання „Ниточка” подарувала відділу міського абонемента чудове видання: Крысин Л. П .”Толковый словарь иноязычных слов”, який вміщує близько 25000 слів та словосполучень, котрі увійшли в російську мову у 18-20 століттях. Презентація закінчилася хоровим виконанням відомої пісні „Я люблю тебя, Россия”.
Виставка працює у відділі міського абонемента, тож у вас ще є нагода побачити справжні російське мереживо, вологодські хустки, пейзажі Росії та її символи – салют на Красній площі, російську балерину як уособлення величі російського балету. Доповнює виставку творчих робіт книжкова, яка включає книги з історії, культури Росії.
Багато хто чекав на цей Фестиваль. Власне, сподівання виправдалися -всі заходи були світлими, яскравими, гарними. І головне – що у цьому не було присмаку політики. Навпаки, такі свята єднання необхідно проводити частіше, щоб доводити принципи толерантності справою, а не лише словами.
Світлана Приймак, завідуюча сектором маркетингу обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.Чижевського

середа, 10 листопада 2010 р.

Вороновиця з берегів Воронки. Краєзнавчі враження

Лелечий край - омріяне Поділля -

Живе у щедрості пшеничних колосків.

Духмяний коровай подружнього весілля -

Як символ вірності на протязі віків.

Моє Поділля - калинове гроно,

Суцвіття вишні, сливи і бузку.

Моє Поділля - ріки і діброви.

Це золоте зерно іскриться на току.

Моє Поділля - пісня із струмочків,

Безсмертна лірика Костенка і Кобця.

Моє Поділля - вишиті сорочки.

Вірші Руданського в них.

Геній мудреця.

Приводом до мого знайомства із Вороновицею стала моя участь у цікавому і корисному краєзнавчому заході. 13-15 жовтня 2010 року управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації, громадська організація «Асоціація бібліотек Вінниччини» та Вінницька ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва провели ІІ Міжнародну науково-практичну конференцію “Краєзнавство: історичний досвід та перспективи розвитку”.

Подільське краєзнавство загалом має глибоке коріння й давні традиції. Якщо зазирнути в глибину віків, то бібліотеки монастирів і навчальних закладів завжди поряд з церковною та учбовою літературою зберігали літописи, хроніки подій, записки та щоденники сучасників тієї чи іншої епохи. Важлива роль у розвитку краєзнавства належить бібліотекам і сьогодні. По-перше, саме тут нагромаджені друковані матеріали краєзнавчого змісту, які с основою вивчення краю. По-друге, бібліотеки виконують важливу функцію бібліографічного інформування про літературу з питань краєзнавства. Зрештою, бібліотеки мають передумови для спілкування людей, пошуків і згуртування однодумців, обміну інформацією. Відтак, логічним є те, що краєзнавство стало пріоритетним напрямком у роботі обласної наукової бібліотеки імені К. А. Тімірязєва. Послідовно впроваджуючи практику проведення краєзнавчих конференцій, її організатори і цього разу мали за мету поглибити партнерські взаємозв’язки з державними установами, краєзнавчими закладами, громадськими організаціями, творчими спілками, національно-культурними товариствами, науковцями, дослідниками- краєзнавцями. Для збереження історичної пам’яті територіальних громад, забезпечення виявлення, збору та популяризації інформації про минувшину та сьогодення рідного краю досвід бібліотек переоцінити неможливо.

Колегам, що цікавляться саме змістом подібних конференцій, повідомляю напрямки, за якими було проведено пленарні та виїзні засідання: джерелознавча база вивчення краю; історичне краєзнавство; метод усної історії як складова краєзнавства; бібліотечне краєзнавство; відомі постаті в історії; літературно-мистецьке краєзнавство; природниче краєзнавство; туристичне краєзнавство.

У конференції взяли участь науковці, дослідники, пошуковці, краєзнавці, представники органів місцевої влади та громадських краєзнавчих організацій, бібліотечні, архівні, музейні фахівці, освітяни, студентська молодь. Під час роботи конференції були організовані пленарні засідання, круглий стіл, презентації, проводилися екскурсії по бібліотеці. Як завжди, обмін враженнями під час неформального спілкування. Та найцікавішим для мене стало виїзне засідання конференції, що було проведене на базі Вороновицької районної дитячої бібліотеки Вінницького району.

Зрозуміло, що конференція, як і кожна зустріч з захопленими та залюбленими у свою справу людьми, надала нові теми для роздумів та пошуків, тож усі її учасники щиро дякували організаторам та господарям, і не лише за свято професійного спілкування, але й за, так би мовити, екскурсійно-туристичні враження.

Саме цими враженнями мені і хочеться поділитись. Отримавши запрошення, я зраділа можливості продовжити знайомство із Поділлям, яке мене приваблює своїми історичними пам’ятками, старовинними містами, замками та фортецями. Я вже мала нагоду відвідати Вінницю, цю окрасу Подільського краю, мальовниче місто-парк на обох крутосхилах річки Південний Буг, перша письмова згадка про яке датується серединою XIV століття.

Цього разу мій бібліотечно-краєзнавчий маршрут привів до Вороновиці.

Отже, знайомтесь - містечко Вороновиця. Кожен хоч раз в житті, але здіймався в небо на крилах сучасних літаків. Ну, якщо ні, то, принаймні, бачив цих сталевих птахів на власні очі. Але ж не всі в курсі, що саме Вороновицю можна вважати колискою сучасної авіації. В той час, як Луї Блеріо тільки отримував інженерну освіту, пройшло вже 19 років, як О. Ф. Можайський здійнявся у повітря на літаку власної конструкції. Але спочатку трішечки історії.

Перша згадка про поселення Вороновицю сягає 1545 року. Майже пів тисячоліття – досить поважний вік. Дослідники припускають, що поселення тут існувало і раніше. За п’ять кілометрів від Вороновиці знаходяться залишки стародавньої фортеці „Кемпа”, збудованої за переказами у XIV ст., де місцеві мешканці боронились від чужоземних загарбників. Інформація цікава, але не перевірена – додаткових підтверджень у літературі немає, проте точно відомо, що у Вінниці існувала фортеця на острові Кемпа (нині острів Фестивальний), та це аж за 25 км. від Вороновиці.

Натомість, праворуч дороги, що звертає з траси до Вороновиці, помітний інший насипний піщаний вал, довжиною метрів п’ятдесят, і метрів шість заввишки. Можливо, це давній вал, а можливо і більш сучасна гідротехнічна споруда, що не давала воді з річки розлитись і затопити городи. Але зараз це дуже маленька річечка, називається вона Воронка. Можливо назва самого поселення пішла від назви річки, а може і навпаки. Та існує більш трагічна легенда: ніби то на місці де зараз розташована Вороновиця, відбулась кривава битва місцевого населення із турками, полягло там багато православного люду і бусурман, а після битви над полем, вкритим полеглими, ворони вилися – тому й Вороновиця. Якось трохи моторошно виходить.

З того часу, як після Люблінської унії (1569 рік) Брацлавщина відійшла до Польщі, Вороновиця змінила не одного власника. Володіли поселенням пани Ляско, Залесські, Радзімінські, аж доки Михайло Грохольський не побрався з Ганною Радзімінською, отримавши Вороновицю в посаг. Більше ніж сто років Грохольські залишались власниками поселення, та, мабуть, були не надто заможними. І хоча Вороновиця займала вигідне положення на торговому шляху Вінниця – Тульчин – Балта, а у 1748 р. отримала указом Сигізмунда ІІІ магдебурзьке право, все ж значного розвитку не зазнала.

Головною місцевою атракцією безумовно являється палац Грохольських, або, як його тепер називають, палац Грохольських-Можайських.

Але по дорозі можна знайти ще кілька милих оку споруд. Так першим праворуч привертає увагу православний храм Різдва Богородиці. На вигляд споруда досить сучасна і не надто мистецька, а, виявляється, збудована ще у 1777 році на кошти парафіян і поміщика Грохольського, як костел. Попередньо на цьому місці була дерев’яна церква, яка у тому ж таки 1777 році згоріла. Невідомо, чи з Божої волі чи ні, але в храм двічі влучала блискавка. На зводах і стінах з’явились тріщини. Зберігся акт, складений цивільним інженером А. Перницом, про необхідність прибудови до церкви двох бічних вівтарів, які б сприяли її зміцненню і розширенню. Протягом 1885-1889 років цей проект було більш-менш втілено в життя. Прийшла революція – церкву закрили. Прийшли німці – відновили богослужіння. Прийшло визволення, і з 1946 року парафія розпущена, а церква перебудована на кінотеатр. Вже за незалежної України православні дістали можливість відреставрувати храм і прибудували попереду ще й цегляну дзвіницю.

Трохи далі, ліворуч, ще один костьол, римо-католицький, зведений трохи пізніше за попередній, а саме у 1793 році тим таки Грохольським. За радянської влади костел переформатували на клуб, а як дах впав, то не розгубились і влаштували туалет. Попри ці жахливі факти сучасні римо-католики своєю наполегливістю зробили майже неможливе – привели храм до ладу, зберігши при цьому у зовнішньому оздобленні багато елементів тих барочних часів, коли ще панували Грохольські.

Існує у Вороновиці і дерев’яна Михайлівська церква. Вона найдавніша – дійшла до нас із 1751 р.. Три зруби у три яруси, восьмерик на восьмерику, бабинець – типова волинська чи подільська архітектура.

Далі – базарна площа, де зберігся монумент комуністичному гуру, що надихав людей на перетворення святинь на клуби та кінотеатри. Поряд ошатно виглядає сталінська споруда Вороновицького ПТУ, що своїм червоним розфарбуванням „посягає” на славу Університету Шевченка у Києві.

Та ось вже зовсім поряд і палац. Ні-ні, з дороги його не видно. При в’їзді до маєтку спочатку помічаємо дещо поруйновану водонапірну башточку. А палац, як і належить всім панським палацам, причаївся серед старого парку. Щоправда, теперішні дерева, ймовірно, були висаджені вже після війни, проте сам палац і сьогодні нікого не залишає байдужим.

Ще до приходу Грохольських у Вороновиці був добре укріплений дерев’яний замок з численними службами. Та поміщик бажаючи не війни, а розміреного світського життя, споруджує на місці старого панського маєтку (а може і на місці замку) розкішну триповерхову будівлю в стилі раннього класицизму, прикрашену вісьмома спареними коринфськими колонами. Архітектурні прийоми будівництва явно запозичені із італійської архітектурної епохи Палаццо, що прослідковується у легко вигнутих бічних галереях-крилах, фланкованих павільйонами. Спорудження тривало між 1771 та 1777 рр., що дає підстави уявити в ролі автора проекту Д. Мерліні, який був у той час королівським архітектором і будував модні палаци для поляків на західній України. Привертає увагу і, на перший погляд, дивує оздоблення карнизів палацу у вигляді китиць фруктів і квітів між... бичачими черепами. Таким орнаментом прикрашали перші християнські храми та усипальниці епохи Відродження. Та нам пояснили, що окрім всього, це ще й символ достатку і родючості. То християнство, чи язичництво? Але ж завітаємо всередину. На фасаді таблички: „Вороновицька бібліотека” та „Державний музей історії авіації та космонавтики України”. Із 43-х кімнат, загальною площею майже 2500 кв.м. Під музей, заснований у 1971 році, віддано лише три, але дві з них саме ті, де інтер’єри ще зберегли розкішну ліпнину на античні теми.

Коли останній з роду Грохольських, Адольф (за іншими даними Людгард) у 1869 році емігрував до Австрії, де невдовзі помер, на торгах в Одесі Вороновицький палац у нього встиг перекупити Микола Можайський, що невдовзі теж помер. І довелось переселитись у Вороновицю найближчому його родичу – брату Олександру Федоровичу. Колишній морський офіцер, капітан І-го рангу захоплювався повітроплаванням. Тут він спостерігав за польотами птахів, вивчаючи закони аеродинаміки. Тут він конструював моделі своїх перших повітряних зміїв. Неподалік, в урочищі „Дубина” у О.Можайського була дача, де він і випробував свій перший літальний апарат. Зразок був конструктивно подібний до сучасних літаків, щось на зразок човника на колесах із крилами, проте приводився в дію за допомогою тяглової сили. Іншими словами, Олександр Федорович запрягав у свій літак коней, розганявся і відривався від землі. У 1876 році О.Можайський зібрав свої креслення і переїхав до Петербургу, щоб продовжити там свої дослідження. Модель першого літака ще довгий час зберігалась в „Дубинці”, поки не згоріла у 1918 році разом з дачею.

В музеї представлена копія моделі літака, збудованого і випробуваного в 1884 році, фотографії, особисті речі винахідника. Інша частина експозиції присвячена українським льотчикам-героям, сучасній авіації та космонавтиці.

На жаль цей палац не оминула загальна тенденція: якщо передній фасад будівлі виглядає ще сяк-так, то бічні і тильний – у кричущо-жахливому стані. Штукатурка обвалюється місцями з частинами декоративних віконних фронтонів і карнизів. Шкода! Але не дивлячись на те, що пізнішими „вдосконаленнями” знищено більшу частину оздоблення, закладено цеглою деякі вікна, все ж загалом будівля зберегла свій первісний вигляд. Можливо, що це єдиний палац в стилі палаццо, що залишився на Україні. Шкода!

Наостанок хотілося б пригадати ще кілька цікавих фактів, що доводять непересічне місце цього подільського села в історії України. Скажімо, відомо, що в далекому 1781 році у Вороновиці знаходився деканат Київської уніатської митрополії. А під час Другої світової війни у палаці розміщувався фашистський аналітико-розвідувальний відділ генштабу сухопутних військ „Іноземні армії Сходу” під керівництвом майбутнього „шпигуна століття” Рейнхарда Гелена. Поряд знаходились колеги-абверівці і таємна супергрупа на чолі з знаменитим Отто Скорцені.

Отака насичена історія нині скромного села у Вінницькій області.


Макарова Тетяна, зав. відділом краєзнавства

понеділок, 11 жовтня 2010 р.

Библиотеки на пороге глобальных изменений — опасные перспективы или готовы ли мы к перевоплощению книги.











Библиотеки на пороге глобальных изменений — опасные перспективы или готовы ли мы к перевоплощению книги.

Технический прогресс и новые компьютерные технологии оказывают существенное влияние практически на все сферы нашей повседневной жизни. Новые технологии видоизменяют традиционную библиотеку как общественный институт — «… учреждение, собирающее и хранящее произведения печати и письменности для общественного пользования»1. Интернет, электронные каталоги, документы на нетрадиционных носителях прочно вошли в обиход современной публичной либо университетской библиотеки. Однако прогресс двинулся дальше. В статье осуществлена попытка спрогнозировать на основе имеющихся данных новые условия, которые существенно будут влиять на деятельность библиотек в ближайшем десятилетии — 2010-2020 годы.
Как известно основой любой традиционной библиотеки на протяжении веков и даже тысячелетий являются произведения печати и письменности в виде книг, позднее к ним присоединились журналы и газеты. В сущности, все эти категории являют собой не что иное, как текст, а несменным носителем этих текстов традиционно была бумага. Тексты останутся текстами и в будущем, а вот бумага, в качестве главного носителя будет все больше и больше уступать свои позиции другим носителям. Подобные изменения, скорее всего, произойдут в течение наступившего десятилетия, к 2020 году. К такому выводу не сложно прийти на основе многочисленных фактов опубликованных в Интернет и средствах массовой информации. Какие условия и причины будут способствовать подобным изменениям, как это может отобразиться на библиотеке как социальном институте, рассмотрим далее.
Для более четкого видения проблемы в определении сущности библиотеки мы отбросим многие аспекты (социальный, культурологический и т.д.) не являющиеся предметом данного исследования. В определении библиотеки выделим следующее, «…учреждение, собирающее и хранящее произведения печати …» — именно это определение является ключевым для библиотеки на все века. Фактически библиотека являлась единственным, реальным монополистом, владеющим произведениями печати в таком объеме, что ни один из государственных институтов не мог с ней конкурировать. Конечно же, книги, журналы и газеты имелись в разных учреждениях, организациях и у частных лиц. Но с фондами библиотеки не мог сравниться никто.
Монопольное положение библиотек пошатнулось в конце ХХ столетия с появлением компьютеров, а тем более с появлением сети Интернет. Электронные (цифровые) тексты сохраняются в сети все в больших количествах и через полтора десятилетия начинают все больше и больше составлять конкуренцию традиционным библиотекам. Теперь читателю уже не обязательно для удовлетворения своей потребности в чтении покидать свое жилище или место работы и искать ближайшую библиотеку. Это можно с большим или меньшим успехом сделать, обратившись в Интернет, особенно если это касается художественной литературы. Для образовательных целей и сегодня лучше обращаться к проверенным источникам, хранящимся в библиотеках. Но это только пока, — человечество усиленно работает над оцифровкой печатных изданий и ускоренными темпами переводит тексты, существовавшие только в печатном виде в цифровой формат. В подтверждение сказанному достаточно привести следующий факт, датированный августом 2010 года, — Компания Google сообщила о том, что в рамках ее известного проекта Google Books уже было оцифровано около 12 млн. книг, доступ к которым осуществляется через интернет (по данным на март 2013 общее количество оцифрованных книг составляет 20 млн.). По данным, предоставленным инженером по программному обеспечению Google Books Леонидом Тейчером, потенциально для оцифровки в проекте могут быть использованы  129 864 880 книг (это общее количество книг во всех библиотеках мира, расчитанное Google).

20 млн. книг — цифра не маленькая, тем более, если учесть, что на оцифровку понадобилось всего 6 лет, — проект Google Books начал свою работу с 2004 года. В августе 2010 года издание Lenta.ru сообщило: «Проанализировав данные из более чем 150 различных источников, сотрудники книжного проекта поисковика выяснили, что всего в мире насчитывается около 130 миллионов оригинальных названий книг». Для такого подсчета было проанализировано более миллиарда библиотечных и каталожных записей крупнейших библиотек мира и еще 150 других источников. Как видим, дело с оцифровкой печатного наследия обстоит не так уж и плохо. Следует также учесть тот аспект, что современное книгопечатание уже как минимум 15 лет (даже на просторах бывшего СССР) изначально базируется на электронных текстах, создающихся исключительно на персональных компьютерах.

Сейчас трудно или уже невозможно встретить реальную типографию, работающую ручным способом с наборными кассами. Иными словами достаточно не уничтожать компьютерный оригинал-макет книги, журнала, газеты подготовленный для печати, а использовать его как самостоятельный, полноценный продукт. Это давно уже поняли западные издатели, а в последние годы и отдельные отечественные тоже — ведь цифровой вариант издания можно продавать точно также как и печатный. Более того, в последние годы появляется все больше и больше сообщений о том, что некоторые издания переходят исключительно на электронную форму, полностью отказываясь от печатного аналога. В подтверждение несколько фактов. «Стало известно, что третья версия Большого Оксфордского словаря, выпуск которой планировался на 2020 год, не будет напечатан на бумаге. В издательстве Оксфордского Университета заявили, что через десять лет никто не будет пользоваться бумажными словарями, и тем более не будет их покупать. Уже сегодня большинство пользователей предпочитает электронные устройства для чтения бумажным книгам, а через десять лет бумажные книги просто выйдут из употребления. Именно поэтому глава Oxford University Press Найджел Портвуд (Nigel Portwood) заявил, что Большой Оксфордский словарь больше не будет издаваться на бумаге...»2.

Кстати, сегодня, онлайн-вариант словаря регулярно пополняется новыми статьями, а последняя бумажная копия издавалась лишь в 1989 году. «Глава совета директоров американского издания New York Times, Артур Сульцбергер, заявил о том, что в ближайшее время газета может прекратить выход на бумажном носителе.»3. Теперь сообщение от целого издательства, — «Старейшее независимое издательство массовой литературы в США, компания Dorchester Publishing, приняла судьбоносное решение. Впервые целое издательство практически полностью сворачивает производство бумажных книг и переходит на электронные аналоги.»4.
Очевидно, что нынешнее поколение является свидетелем нового витка эволюции книги — происходит смена носителя. Бумага уступает свое место электронным носителям. Наступает эра электронной книги. В этом контексте будет интересным взглянуть на двадцатилетний прогноз развития электронной книги, созданный одной из самых известных корпораций мира, компанией Майкрософт. Еще в 1999 году компания опубликовала данный прогноз на своем сайте5.
2000 г.
Выходит программное обеспечение Microsoft's Reader. Потребители покупают более 1 миллиона электронных книг.
2002 г.
ПК и "Э-Книги" предлагают дисплеи, по качеству аналогичные бумажному носителю с разрешением 200 dpi в обычных условиях и 500 dpi с использованием технологии ClearType (также разработка Micrsoft).
2003 г.
"Э-Книги" весят меньше 600 г и работают в течение 8 часов на одной подзарядке. Стоимость составляет от $99 за обычный черно-белый до $899 за мощный цветной прибор, имеющий формата журнала.
2004 г.
TabletPC становятся обычным аппаратным приложением к компьютеру. Они представляют собой прибор размером с ладонь, позволяющий читать и вводить текст, а также запускать компьютерные приложения. Более половины общего объема чтения электронных документов приходится на ПК, остальная половина - на "Э-Книги", TabletPC и другие приборы.
2005 г.
Продажи текстов в электронной форме превышают $1 млрд. Многие периодические издания распространяются бесплатно с условием чтения рекламы, оборот которой составляет $1 млрд. Около 250 миллионов человек регулярно читают электронные тексты на ПК, "Э-Книгах" и других подобных приборах.
2006 г.
В общественных местах (на улицах, в аэропортах) начинают появляться "информационные киоски". Как обычно, авиакомпании предлагают пассажирам книги и журналы, но они загружаются в электронные приборы.
2008 г.
Электронные тексты начинают занимать доминирующие позиции на рынке книг и СМИ. Средняя стоимость книг опускается до $8-9.
2009 г.
Популярные авторы начинают продавать свои книги напрямую своим читателям, многие из которых просто подписываются на автора, а не покупают книгу за книгой. Многие авторы создают кооперативы, которые занимаются продвижением их книг. Издательские дома меняют направление деятельности и предлагают авторам услуги по подготовке изданий и маркетингу.
2010 г.
"Э-Книги" весят около 400 г, работают без подзарядки более 24 часов, предлагают отличное качество воспроизведения текста и содержат больше книг и журналов, чем стандартная университетская библиотека. Они стоят меньше $100 и часто предлагаются бесплатно вместе с подпиской на определенный пакет книг или других текстовых материалов.
2011 г.
Новые технологии позволяют электронным книгам размещать в себе более 4 миллионов книг - больше, чем все университетские библиотеки или все газеты, когда-либо выходившие в США.
2012 г.
Типографии разворачивают рекламную кампанию "Покупай настоящее", с девизом "Покупай настоящие вещи - настоящие книги, напечатанные на настоящей бумаге".
2018 г.
В обычном разговоре электронные книги называются просто "книгами". Старый вариант называется "бумажная книга".
2020 г.
Девяносто процентов всех текстов продается в электронном виде. Словарь Вебстера меняет значение слова "книга" на "информация, обычно отображающаяся на компьютере или другом подобном приборе".
Прогноз довольно близкий к действительности. В подтверждение к пункту 2009 года можно привести несколько цитат: «В США, по данным Ассоциации американских издателей, за первое полугодие 2008 года электронных книг продано почти столько же, сколько за весь 2006 год, а средний мировой рост рынка за последние годы составляет примерно 70% в год»6.
«Один из самых известных в мире литературных агентов Эндрю Уайли (Andrew Wylie) по прозвищу «Шакал» (его ещё называют агентом Апокалипсиса) дал официальный старт деятельности издательского дома нового поколения The Odyssey Editions. Через эту контору писатели из списка Уайли могут напрямую продавать электронные книги на Amazon.com, минуя традиционные издательства.»7.
«По информации The Wall Street Journal, несколько медийных компаний, в том числе четыре издательства и агентство News Corp., создали совместное предприятие с целью адаптации своего контента для электронных читалок. …Собственниками нового предприятия являются News Corp., Time Inc., Conde Nast, Hearst Corp. и Meredith Corp. Корпорации намереваются разработать стандарты публикации материалов в соответствии с требованиями ридеров. Сотрудничество медийных магнатов преследует и коммерческие цели: компании планируют зарабатывать на рекламе, а также запустить портал, на котором подписчики смогут приобретать контент от ряда издателей…»8.
Комментируя 2010 год можно отметить, что электронные ридеры уже весят менее 400 г и могут работать без подзарядки неделями, т.к. появилась новая технология e-ink (электронные чернила), или еще ее иногда называют электронная бумага, о которой в прогнозе есть упоминание в позиции 2002 года. Теперь на длительность работы устройства влияет количество перелистывания страниц, а не общее время работы. К сожалению, цена таких устройств еще не упала до $100.
Теперь имеет смысл разделить несколько понятий когда упоминают термин электронная книга. Ввиду того, что данные понятия еще не устоялись. Мы будем называть е-текстом (e-text, электронный текст) компьютерные файлы различных форматов которые составляют сущность произведения или печатной работы. «Е-ридер (e-reader, e-book) — это портативное устройство, используемое для загрузки и чтения книг или журналов в цифровой форме.»9. Исторически сложилось так, читать цифровые тесты можно при помощи разных устройств — персонального или карманного компьютера, планшета, мобильного телефона. Однако читать электронные книги с компьютерного монитора не совсем удобно, это наверное одна из главных причин относительно медленного распространения электронного чтения. Кроме того, экраны всех таких устройств излучают свет, а это считается вредным для зрения.

Е-ридеры появились в последние годы и созданы на основе совершенно новой технологии — электронных чернил. Экраны этих устройств не мерцают и не излучают свет, а работают на отраженном источнике света, т.е. чтение возможно только при естественном или искусственном освещении и не вредно для глаз, как и чтение бумажных книг. О ни имеют размеры стандартной книги (от 12 до 23 см по диагонали), весят в пределах 150-500 грамм и могут работать с разными е-текстами, т.е. файлами наиболее распространенных форматов. Источников энергии хватает в среднем на 7-10 тысяч перелистываний страниц. Дело в том, что электрическая энергия тратится только на формирование образа странички (читатель видит этот процесс как перелистывание очередной странички). В дальнейшем энергия совершенно не расходуется и электронная книга может лежать с такой открытой страницей хоть неделю, выключать устройство не требуется. В память ридера можно загрузить целую библиотеку в несколько десятков тясяч книг и даже больше, все зависит от объема флеш-карты, вставленной в устройство. Пока е-ридеры преимущественно двуцветные, т.е. черно-белые. Принцип действия электронных чернил (электронной бумаги) основан на перемещении заряженных окрашенных частиц в жидкости.

В ближайшее время стоит ожидать устройства с цветным экраном, несколько передовых фирм работают над разными вариантами технологий цветных электронных чернил. Цветные ридеры пока существуют на уровне прототипов, и на начальном этапе своего существования будут достаточно дороги. Решение данной проблемы — дело ближайшего будущего. С массовым производством цена неуклонно поползет вниз. Е-ридеры, как правило, могут записывать звук через встроенный микрофон и воспроизводить звуковые файлы. С их помощь пока невозможно воспроизводить видео, т.к. на формирование изображения одной страницы (перелистывание) даже у самых продвинутых устройств необходимо время в пределах около одной секунды, а такой показатель не совместим с демонстрацией видео, когда за одну секунду сменяется, как минимум, 15 кадров (экранов). Но опять-таки это вопрос времени, думаю ближайших 2-3 лет.

Производство е-ридеров приняло массовый характер уже сегодня, и как заявляют специалисты этот процесс уже необратим. Не проходит и пары недель чтобы не появилось сообщение о выходе в свет нового устройства. По свидетельству аналитиков 2009 год в России можно назвать годом бума е-ридеров не взирая на мировой финансовый кризис. Производство этих устройств возрастало в полтора-два раза каждый квартал. Украина может похвастать тремя брендами, крупными производителями электронных книг. Это Lbook, Азбука и Pocketbook (10% мирового рынка в 2009 году), имеющие представительства во многих странах мира. Лидерами продаж западного мира являются устройства Amazon Kindle и Sony. Только за 2010 год в мире будет произведено 10 млн. е-ридеров.

Быстрыми темпами развивается производство гибких экранов с технологией e-ink. «LG Display сообщила о начале массового производства дисплеев нового поколения из электронной бумаги. Гибкие дисплеи большого формата станут доступны широкой публике. Пока компания выпускает две версии дисплеев – 9,7-дюймовую цветную и 19-дюймовую гибкую модели, на которых можно читать газеты и книги, как на их аналоговых печатных вариантах.»10.
Стоит заметить, что активное чтение цифровых книг с экранов компьютеров и мобильных телефонов значительно тормозилось ввиду определенных неудобств для пользователя. Большинство читателей до сих пор отдают преимущество книгам и прессе на традиционном бумажном носителе. Но с появлением е-ридеров буквально на глазах ситуация начинает изменяться. По-видимому, главным препятствием в тотальном распространении ридеров на основе электронных чернил является высокая цена. Вед производством матриц для экранов заняты всегодве фирмы в мире. Но как известно, увеличение тиража всегда ведет к значительному удешевлению товара.
Отечественные специалисты, связанные с производством ридеров считают, что к 2015 году среднестатистическая стоимость ридера может снизиться до 50 долларов, а к 2020 году и того меньше — $20. Вполне оправдано будет приобрести такое устройство для чтения на период 3-4 года как универсальное устройство для чтения текстов, издающихся преимущественно в цифровом формате. Аналогию можно провести с мобильными телефонами, самые дешевые модели стоят сегодня в пределах 300 гривен. Мобильных телефонов сегодня не имеют разве что очень малые дети и какая-то часть очень пожилых людей. Уровень охвата населения Украины уже давно перевалил за 100% (на чуть более 46 млн. жителей Украины в августе 2010 года приходится более 56 млн. телефонных номеров) т.е. на одного среднестатистического гражданина приходится по одному телефону, а некоторые активно используют два и даже три терминала. И все это на фоне не совсем благоприятного материального состояния достаточно большой части наших граждан. Украину относят к категории развивающихся стран. Что же мешает тотальному распространению электронных книг в нашей стране, аналогичному мобильным телефонам? Конечно же потребность читать у населения несколько ниже, чем использование мобильной связи. Времена Советского Союза — самой читающей нации… уже давно позади. Но тем не менее… В дополнение к е-ридерам на основе электронных чернил большую популярность приобретают планшетные компьютеры, которые с успехом могут использоваться в качестве устройств для чтения книги и выполнять дополнительные полезные функции, присущие персональным компьютерам. Наиболее популярным представителем этого семейства является iPad от компании Apple. К примеру, книга Алиса в стране чудес является собой пример электронной интерактивной книги нового поколения. Кроме того, используя iPad можно посмотреть фильм, выйти в Интернет, редактировать тексты и многое другое.
Каковы же тенденции распространения цифровых текстов? Можно ли сегодня говорить о реально существующих, доступных механизмах продажи этих текстов? Пожалуй, что да, — «19 июля (2010 г.) может стать историческим днем для традиционных книг — было объявлено, что в крупнейшем американском интернет-магазине Amazon продажи электронных версий книг для устройства чтения Kindle впервые превысили продажи обычных бумажных изданий в твердом переплете. За последние три месяца (апрель-июнь) на каждые 100 бумажных книг этот магазин продавал 143 электронные книги для устройства Kindle. И процесс, по словам представителей Amazon, ускоряется: за последние четыре недели это соотношение составило уже 180:100.»11. «Глава отдела Sony, занимающегося электронными читалками, Стив Хабер заявил, что через пять лет количество выпускаемых электронных книг превысит количество выпускаемых обычных бумажных книг. Ещё три года назад он считал, что это произойдёт через десять лет, но теперь видит, что ошибался — всё произойдет гораздо быстрее…»12. Таковы реалии западного мира. В Украине самым большим поставщиком электронных текстов является онлайновый магазин Bookland.net.ua.

Уже сегодня пользователю предлагается 28 800 книг от более чем 4,5 тыс. авторов, имеется и ряд мастер-копий печатных журналов различной направленности. Большое количество книг предоставляются бесплатно. Цены на все издания как минимум в 2 раза ниже печатных аналогов. А целый ряд книг имеют просто символическую цену в 1-2 гривны. На упаковочной коробке моего е-ридера есть такой эпиграф: «Внимание! Для производства одной тысячи бумажных книг требуется два кубометра древесины и сто кубометров чистейшей пресной воды. Берегите природные ресурсы нашей планеты — покупайте электронные книги!». По-видимому в этом контексте на главной странице этого онлайнового магазина установлен символический счетчик: «Пользователи Bookland уже спасли 3859 деревьев!».

Кстати, в современном мире стоимость природных ресурсов постоянно возрастает и будет расти в дальнейшем. Поэтому смело можно предположить, что и в будущем стоимость бумажных книг будет возрастать постоянно, а с дальнейшим уменьшением тиражности — еще более быстрыми темпами, при этом стоимость электронного чтения (учитывая стоимость е-ридера) будет неуклонно снижаться.
Еще один ресурс, заслуживающий внимания, родом из России. Это сайт ЛитРес. Начинал он свое существование как ряд бесплатных онлайновых библиотек. Затем было решено перейти на легальную основу, и был запущен онлайн-магазин после заключения авторских договоров со многими авторами. Суммарное количество предлагаемых цифровых книг — около 24 тысяч. Кстати, следует упомянуть, что среднестатистический фонд районной библиотеки в Украине составляет 30 тысяч единиц хранения.
Десятки тысяч цифровых текстов доступны в бесплатных библиотеках (так называемый public domain). Например, библиотека Либрусек вмещает 200 тысяч электронных книг и журналов.
Сейчас модно освещать какую-либо проблему через инфографику. Журнал Newsweek создал инфографический плакат на тему «Бумажная книга против электронной», на котором обозначены основные преимущества и недостатки каждой из платформ. Из плаката видно, что электронная книга в своем производстве гораздо дешевле бумажной.

Это и понятно, на цифровую книгу не нужно тратить бумагу вообще, нет затрат на оплату работникам типографии, отсутствуют затраты на упаковку, транспортировку и складирование. Выбросы окиси углерода в атмосферу при производстве одного е-ридера равны выбросам при создании 40-50 бумажных книг. Однако на сегодняшний день прибыли от продажи бумажных книг в несколько раз выше, чем продажа электронных.
«19 февраля 2010 года в Украине был презентован «Школьный электронный учебник – учебник будущего» — совместный проект Института инновационных технологий Министерства образования и науки Украины, Государственного специализированного издательства «Освита» и Издательского дома «МОСТ Паблишинг»…
Среди основных особенностей PocketBook 901: гибкий пластиковый 9,7-дюймовый экран стойкий к ударам и изгибам (электронная бумага E-ink); небольшие габариты и вес 350 грамм; аккумуляторная батарея повышенной емкости обеспечивает до 10 тысяч страниц без подзарядки; наличие словарей ABBYY Lingvo; возможность одновременно хранить до 10 000 учебников в памяти и на карте устройства.»13.

А «вице-премьер-министр Украины Борис Колесников считает, что школьные учебники нужно заменить на планшетные компьютеры Apple iPad.
Украинский политик заявил, что в iPad можно загрузить все школьные учебники по всем предметам, что даст возможность детям без труда находить любой необходимый учебный материал. Также, по словам Колесникова, если Украина перейдет от бумажных учебников к электронным девайсам, страна сможет ежегодно экономить сотни тысяч кубометров древесины, а дети наконец перестанут надрываться, таская в своих рюкзаках толстые книги.»14.
Вышеприведенные факты свидетельствуют о том, что и производители электронных читалок, и издатели, и книготорговцы и тем более владельцы онлайновых библиотек готовятся к новому перевоплощению книги — смене носителя с бумажного на электронный. А профессиональные библиотеки именно в этом контексте пока еще бездействуют. Мне известны единичные случаи использования ридеров в основном в американских библиотеках. И даже об открытии первой библиотеки в американском университете, которая вообще не имеет бумажных книг. Накануне 13 сентября 2010 года «Университет штата Техас в Сан-Антонио (University of Texas at San Antonio, UTSA) объявил об открытии библиотеки, имеющей техническую направленность. Она стала первой в США библиотекой, в фондах которой нет ни одной бумажной книги. Заведение, рассчитанное на одновременное обслуживание 80 человек, является пилотным проектом более масштабной программы.
Вместо привычных бумажных томов, библиотека предлагает быстро растущее собрание документов, книг и периодических публикаций в электронной форме. В настоящее время фонд насчитывает 425,000 электронных книг и 18,000 номеров подписных изданий»15.
Это единичный пример. Отечественные библиотеки пока что занимают, в лучшем случае выжидательную позицию, а многие, к сожалению, вообще не ведают о проблеме или делают вид, что ее не существует.
Игнорирование данной тенденции может привести к тому, что уже через 10-12 лет многие библиотеки превратятся в музеи с печатными материалами. Тут даже не суть важно, какой процент к 2020 году будет иметь электронная книга, — 50%, 70%, 90%... В любом случае в таких учреждениях печатные издания будут постепенно устаревать, а использование электронных текстов будет затруднено ввиду отсутствия или колоссального недостатка электронных носителей. А догонять и наверстывать упущенное ох, как трудно! Для целого ряда учреждений это может стать просто непосильной задачей.
При самых неблагоприятных обстоятельствах такая ситуация неизбежно вызовет отток пользователей библиотек. При достаточном развитии Интернета и мобильных сервисов многое становится доступно прямо здесь и сейчас — не выходя из дома или на рабочем месте. Зачем тогда пользователю тратить дополнительные силы и время на поход в библиотеку, да еще и не имеющую достаточных средств для электронного чтения (если не сказать, основного к тому в времени чтения).
Наши библиотеки ввиду более слабой материально-технической базы в основном повторяют путь американских библиотек с опозданием на несколько лет. В вопросах посещаемости картина скорее всего будет аналогичной. В Интернет появляются сообщения о том, что вместе с развитием электронных средств передачи и сохранения информации меняется роль традиционных библиотек, сокращается поток читателей, за этим следует вопрос о сокращении персонала и даже сокращения самих библиотек, обсуждаются аргументы в пользу сохранения отдельных филиалов библиотек в новых условиях.
Подобные отрицательные тенденции могут привести, по крайней мере, к сокращению штатов обслуживающего персонала, а где-то и к сокращению производственных площадей. Представим себе, какое помещение необходимо, например, для размещения на книжных полках 200 тысяч книжных томов. Добавим расходы на персонал, электроэнергию, отопление. И вспомним, что 200 тысяч томов книг в цифровом виде (библиотека Либрусек) можно разместить на двадцати пяти оптических дисках DVD. Такая стопка свободно разместится на ладони одной руки.
Есть ли способы уменьшить или свести на нет подобные отрицательные тенденции, ожидающие библиотеки в ближайшем будущем в контексте выше обозначенной проблемы? Несомненно есть!
· Подписка на электронные варианты журналов и газет. Особенно это касается научной сферы — всегда будут определенным «коньком» библиотек. Высокие цены на подобные издания не позволяют рядовому читателю оплатить индивидуальный доступ, а порой делают его невозможным. Тем более, доля электронных журналов и газет будет неуклонно расти.
· Приобретение электронных текстов книг позволит создавать актуальные библиотечные коллекции, даст возможность идти в ногу со временем, профессионально и целенаправленно отбирать лучшее для потребителя.
· Приобретать средства для хранения и чтения электронных текстов — электронные ридеры, тем самым, создавая материально-техническую базу для успешного обеспечения главного процесса для библиотек — процесса чтения.
· Развивать электронные (и карточные) каталоги и картотеки для обеспечения поиска и подбора литературы. В этой ситуации роль каталогов будет непереоценима, т.к. для электронных книг это будет фактически единственный способ доступа к коллекциям библиотеки (при отсутствии книжных полок и традиционных книг на них ).
· Необходимо уже сегодня серьезно задуматься о том, как приобретать, хранить электронные тексты, вести учет, выдавать с обеспечением авторского права многие другие сопутствующие вопросы.
И последний вопрос, но не последний по своей сути — вопрос толерантности библиотекаря к перевоплощению традиционной книги. Не нужно быть провидцем, чтобы предположить возможную тенденцию неприятия значительной частью библиотекарей подобных новшеств. Упорство и противостояние новым тенденциям приведет только к усугублению проблемы, прежде всего для библиотек и библиотекарей.
А выполнение мер, перечисленных выше, обеспечит потребность пользователя идти в помещение библиотеки, читать книги на новом носителе в читальном зале или брать электронный ридер на абонементе для чтения дома. И возвращаться в библиотеку снова.

Волохин Олег Михайлович,гл. инженер по автоматизацииКировоградской ОУНБ им. Д.И. Чижевского.
1 — источник ru.wikipedia.org.
2 — источник itua.info, 1 сентября 2010 года.
3 — источник watcher.com.ua, 9 сентября 2010 года.
4 — источник itnews.com.ua, 11 сентября 2010 года.
5 — источник www.microsoft.com/READER/press/timeline_future.htm (адрес был актуален с 1999 по 2002 годы. Архивную копию можно найти при помощи Wayback Machine по адресу:
http://web.archive.org/web/19991128231955/http://www.microsoft.com/READER/press/timeline_future.htm).
6 — источник http://www.chaskor.ru/p.php?id=827, Владимир Харитонов. Книги без бумаги. 4 ноября 2008 года.
7 — источник habrahabr.ru/blogs/lenta/77608/, 8 декабря 2009 года.
8 — источник habrahabr.ru/blogs/copyright/100071/, 24 июля 2010 года.
9 — источник en.wikipedia.org/wiki/E-book.
10 — источник itnews.com.ua/56298.html, 27 августа 2010 года.
11 — источник www.itbestsellers.ru/news/detail.php?ID=16961, 21 июля 2010 года.
12 — источник habrahabr.ru, 4 июня 2010 года.
13 — источник www.pocketbook.ua, 19 февраля 2010 года.
14 — источник itua.info, 27 июля 2010 года.
15 — источник www.the-ebook.org/?p=4585, 13 сентября 2010 года.

Я был не совсем прав про единственную библиотеку без книг в США. Еще более впечатляющий выглядит полностью цифровая библиотека в Южной Корее о чем свидетельствует видеорепортаж новостного телеканала 24tv: