пʼятницю, 25 лютого 2011 р.

Дещо про бібліотечний маркетинг. Практичні поради.

Як зробити бібліотеку привабливою для читача? Що запропонувати, щоб втримати? Чи доцільно витрачати кошти на рекламу? Як стати незамінними?... Питань чимало і всі вони потребують першочергового вирішення та невсипної уваги.

Пані Ганнелоре Фоґт – директорка Міської бібліотеки Кьольна, має відповіді на ці питання. Доказом слугує постійно зростаючий процент відвідування бібліотеки. Дещо тезово з виступу пані Фоґт про основу успішної бібліотеки. Зазначу, що це не теорія, а реальна робота, що дала результат.

«…Бібліотечний маркетинг – це перш за все не питання грошей, а принципова позиція діяльності бібліотеки. Мета такого маркетингу проста: кожен громадянин повинен знати бібліотеку в обличчя, своєчасно бути поінформованим про послуги та користь від відвідування. Примус не подіє, потрібно «боротися» за вільний час громадянина міста. Ви нічим не краще кав’ярні чи кінотеатру.

Найкраща безкоштовна реклама - віддані справі фахівці, компетентні, комунікабельні та приязні співробітники, якісний асортимент послуг, гнучкість і здатність справлятися із нестандартними ситуаціями. Якщо це так, то найкраща реклама, відгуки, що передаються з вуст в уста.

Обов’язок бібліотеки – інформувати громадян, постійно розповсюджуючи інформацію про послуги. Вирішальним у популяризації послуг є вибір правильних каналів інформації. Такими каналами можуть бути вихователі, лікарі, журналісти. Наприклад, у лікаря ви можете отримати невеликий список з інформацією про те, що пропонує бібліотека з теми «Догляд за дитиною» В музеї – список літератури з підготовленої експозиції. Не потрібно багато інформації, дружне привітання, контактні дані, короткий список основної літератури з даного питання.

В кожній громаді існує чимало можливостей для відповідної презентації бібліотечних послуг. Якщо вдасться знайти зацікавлених людей, то решту зробить «усна реклама». Експерти у своїй галузі чи сфері уподобань, значно ефективніші, ніж співробітники бібліотеки.

Ви успішно презентували роботу бібліотеки, до вас прийшов читач. Співробітники повинні знати про послуги бібліотеки – набагато більше ніж потрібно для власної роботи. Бібліотека втрачає дуже багато можливостей, якщо робота виконується непрофесійно. Запропонуйте екскурсію разом з курсами по пошуку літератури. Не потрібно бюрократії та формалізму. Зменшуйте заборони. Заохочуйте і закликайте своїх читачів до співпраці – це неабиякий потенціал творчих ідей та рекламних можливостей. Реальний сервіс та дружнє ставлення до читача перетворюються на кількісні показники, які дають нам змогу побачити успішність маркетингових дій.

Добийтеся від читачів, щоб вони вважали Вашу бібліотеку Своєю та пишалися нею. …»

Дуже просто, без термінологічних нагромаджень. Чи не так?

До речи, зверну Вашу увагу на дві статті - ілюстрація повсякденної роботи Міської бібліотеки Кьольна.

Кельн: центр обслуговування Міської бібліотеки

Книжные страсти: в кельнской библиотеке детей запирают на ночь.

Використано матеріал семінару «Робота з обслуговування читачів у бібліотеках» доповідачки пані Ганнелоре Фоґт.

середу, 9 лютого 2011 р.

Продовжувачі історії

Восени минулого року у Кременчуцькому видавництві вийшла друком книга „Історія Онуфріївського району”. Її автори – вчитель історії Павлиської ЗОШ №1 ім. В.О. Сухомлинського Віталій Постриган та місцевий краєзнавець Василь Сурмило.

Майже два роки пішло у них на наукову та технічну підготовку цього видання. До речі, така радість коштує нині доволі дорого. Видання 77 примірників обійшлося в 10 тисяч гривень. Але воно здійснене не з комерційною метою. Книга розрахована на тих читачів,які цікавляться історією Онуфріївського району та суміжних територій української держави। Передусім, на школярів, учителів та краєзнавців। Тому весь наклад книги був безкоштовно розісланий в усі школи та бібліотеки району। А один примірник подарований авторами і меценатами відділу краєзнавства обласної наукової бібліотеки ім. Чижевського, де невдовзі відбудеться презентація цього оригінального видання.

Дякувати за це треба благодійникам, котрі внесли посильний внесок у це видання. А саме А.Бондаренку, В.Письменному, Л.Горсітмановій (Рєзник), Л.Мажаренко, А.Абрамович, В.Сурмилу, П.Бухикалу, В. Ткач та К.Кравченко.

Структурно книга складається із 30 глав, які вибудовані у хронологічному порядку, а саме від часів Дніпро-донецької спільності до 1945 року. За основу в науковому плані автори взяли відому „Історію міст і сіл Української РСР”, хоча заідеологізованість та заангажованість її матеріалів, а також велика кількість нових не врахованих ще даних, як зазначають автори, „не дають змогу вважати відповідним це видання” сьогодні.

На жаль, і попередні різнобічні видання, що якимось чином торкалися історії Онуфріївського району, не давали повної і точної її картини. Навіть інформація щодо походження назв, історії заснування і датування окремих сіл району, викладена в них, доволі спірна, неглибока, а іноді просто помилкова.

Хоча, як пишуть у передмові В.Постриган і В.Сурмило, „книга є продовженням і доповненням до багатолітних досліджень з історії нашого краю”, слід відзначити, що саме вона стала першим досвідом нових підходів і поглядів у висвітленні подій, явищ та періодів історичного розвитку означеної території. Але автори – люди скромні, вони не „збирають камінчики до корони”. З цього боку цікавою є також ремарка, яка ніколи не зустрічалася у подібних виданнях: „Автори відкриті для врахування думок і побажань як фахівців, так і пересічних читачів”.

Як напутнє слово для молодих читачів, для тих, дослідників, які підуть слідами авторів, звучить думка Віталія Постригана: „Історія твого села та району – це не мілководне лісове озерце, а бездонна океанічна западина, яка спускається в морок тисячоліть”.

Роман Любарський

«Пробудження з мороку», або Зимові читання 2011

Днями у вітальні відділу мистецтв ОНБ ім. Чижевського пройшли Зимові поетичні читання учасників АУП, які вже претендують на те, щоб стати традиційними. Читачів із й без того не чисельної групи «аупівців» було двоє: Валерій Сіднін та Валерій Сорокін.

Перший – вже досить знаний на Кіровоградщині автор. Через публікації в газетах, журналах, альманахах. Через презентації власних книжок. Валерій Сіднін вже впродовж 40 років розробляє свій поетичний пласт, який фахівці називають то «андеграундом», то «постмодернізмом». На всьому просторі його віршів боляче і гостро звучить тема внутрішньої драми – згубної диспропорції, розладу світу духовного і світу реалій. Це знакове поетичне явище. Це відгук на події останньої чверті ХХ віку і початку віку ХХІ. Які, як відомо, характеризуються законами подвійної моралі, ідеологічними та політичними утисками, занедбанням високих духовних і культурних цінностей.

Примітно, що поет давно обрав для себе нетрадиційну форму написання – майже без розділових знаків. Цим він начебто полегшує індивідуальне сприйняття читачів, котрі вільні обирати – кожен для себе – початок і кінець думки, розміщення акцентів та емоційне забарвлення образу. Характерною для його поезій є також велика щільність образотворчих засобів на один текст.

В своїх уподобаннях В.Сіднін не схибив і цього разу. Він також залишився вірним і своїй манері читання. Продираючись крізь хащі метафор та порівнянь, метонімій та алюзій, слухачі ледь-ледь встигали схопити хоча б спрямування думки та настрій окремих віршів. Проте було й «просвітлення»: у другій частині свого виступу поет порадував публіку чималою добіркою україномовних віршів. Як на мене, на відміну від російськомовних, ці поезії більш доступні для сприйняття. Тому що прозоріші, природніші, добріші.

…мій віковий психоз – петрів батіг

ледь полинялий у липневу спеку

відсутній погляд плинно перетік

з цикорію на бусола-лелеку

який так само в ступорі умлів

у теплій хвилі степового мрева

а з- понад наших з бусолом голів

на сонці вигріваються дерева

дуби старезні в них риплять кістки

у головах вітрець мрійливо грає

повз них літа і зими і роки

та й їм вже час до деревного раю

В цих віршах поет вже більш впевнено і настійливо шукає шлях виходу із пітьми:

Бо в інакшому вимірі

вирвуть терпець до старого

напівсвіту із сутінків

темряви мороку чаду…

й більше не чатуватиме

відчай розпачно за рогом…

бо не є там «за рогом»

все рівне й ясне як свічадо…

але що ж бо візьметься

від цього не ліпшого світу?..

є ж бо й тут хоч дещиця

якась порошинка окрайчик

величезного Світла Того!

(не до скону ж говіти…)

хтось же мусить – за проводиря…

з каганцем для незрячих…

Попри демарши «деменції» та «маразму», в цих віршах Валерій поза «Квіновим» “show must go on!” все ж здатен угледіти, як «серед серпня незвично-серцевого щедрістю-щирістю пахощів яблук гарячих і сонячних диньок подібних курчатам дводенним розбіглися диньки-курчатка розкочені степом розгойданим злагоди згодою десь в Приінгуллі…». А ще, залишивши поза грою свій епатаж і кураж, він підносить своє слово до рівня християнської молитви: «отож за все подякую Йому». Знаменно, що один з віршів україномовного корпусу віршів має назву «Пробудження з мороку».

Другий автор, хоч йому і не бракує літ, на жаль, все ще не сягнув вершин філософської мудрості та поетичної майстерності. Валерій Сорокін як писав чверть віку тому, так і пише на тому ж рівні: недбало, зневажливо, незграбно копирсаючись у вторинних рефлексах третинного періоду російського декадансу. До того ж, поганою, тобто погано вивченою, неграмотно кроєною, російською мовою. Ключові слова його естетичної схеми «болото», «яма», «кров», «плювок», «чорний-білий» тощо.

Нехай читач сам розсудить і знайде сенс у поставленій проблемі:

Надеюсь опоздать я на последний поезд

Надеюсь потерять билет (а вдруг успею)

Надеюсь не доехать.

Кто помянет?

Пока дышу-надеюсь? Странно слышать.

Пойду пешком

Уйду в края иные

где нет конечных станций полустанков

надеюсь не дойти. К чему же спешка?

как ни банально

я ведь тоже пешка

что движима рукою подсознанья.

Однак за Валерієм-2 залишається шанс якщо не відстоювати Трою, то хоча б не руйнувати її уві снах. Тоді напевно такий собі Гомерколись відкриє йому секрети красного письма.

Роман Любарський