Діти в обласній універсальній науковій бібліотеці? Варто чи ні?

Літо - найкраща пора року! Радісна та непосидюча дітвора чекає довгоочікуваних канікул, а з ними і кількох тижнів оздоровлення і відпочинку в пришкільному таборі. Адже влітку можна приходити до школи не на уроки, а проводити багато часу за пізнанням нового, втілювати свої творчі задуми. Протягом навчального року діти дуже завантажені і повинні виконувати складні домашні завдання — за таких умов школярам, звичайно, не до відкриття у собі якихось талантів. Школа намагається дати дітям не тільки знання – вчителі, щоб якось одухотворити процес навчання, внести в нього елемент творчості, пропонують дітям різноманітні конкурси, ігри, олімпіади тощо. Однак, приділяти пильну увагу кожному, пізнавати його індивідуальність, розгледіти його схильності, уподобання та паростки таланту глибоко і послідовно школа не в змозі. На наш погляд, бібліотека має більший потенціал у вирішенні цієї справи, оскільки вона володіє величезними ресурсами: універсальний бібліотечний фонд, система заходів щодо вивчення читацьких інтересів та масової популяризації літератури, робота гуртків, студій, читацьких клубів тощо. Протягом останніх років обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д. Чижевського багато уваги приділяє учням місцевих навчальних закладів, і не лише влітку. Родзинкою в цьому є те, що таким чином бібліотека виховує свого читача, адже коли дитина закінчить школу, вступить до вузу, бібліотечні стіни найбільшої книгозбірні регіону будуть знайомими і відвідування бібліотеки, куди приводили змалечку, викликатиме лише психологічний комфорт. Особливо ретельно підготувався до організації відпочинку та оздоровлення дітей влітку 2010 року відділ мистецтв, очолюваний Світланою Ушаковою. Цей відділ має міцні зв’язки з навчальними закладами, тісно співпрацює з школами естетичного виховання, художньою, музичними, центром дитячо-юнацької творчості. Тож протягом року тут завжди гамірно і лунають дзвінкі дитячі голоски. А цього року до закінчення навчального року працівники відділу запропонували програму Літньої дитячої школи мистецтв ОУНБ ім. Д.І.Чижевського http://www.library.kr.ua/novini/lito.html Саме для вихованців шкільних закладів було організовано виставку творчих робіт учнів дитячої художньої школи „Мистецтво пластичного мислення”. Особливо популярними стали бесіди, адаптовані міні-лекції про читання, про книгу, про мистецтво, години читання, інтерактивні ігри. Майже 800 дітей протягом червня завітали до відділу, подивилися виставки, які тут працюють, відвідали бібліотечний кінозал, де мали змогу переглянути фільми про природу, мультиплікаційні фільми про козаків, побували на майстер-класах по створенню ляльки-мотанки, які проводили майстрині Людмила Кривенко та наша колега Аліса Абгарян. Цікавим досвідом для дітей молодшого шкільного віку були майстер-класи з ниткографії, де діти мали змогу виявити свій творчий потенціал і навчитися бачити дивовижні картинки в нитках. Ця проста та ефективна методика спрямована на розвиток уяви і розширення світобачення дітей. Більшість заходів мали музичний супровід – діти слухали дитячу музику композиторів класиків Е. Гріга, Д. Шостаковича, П.Чайковського, С.Прокоф’єва, Ф.Шопена та багатьох інших у виконанні піаністки Алли Деркач.
Можливо, не такими розважальними, а більш навчальними стали перегляди англомовних фільмів у відділі документів іноземними мовами, „Історія Білого дому” та „Чарівник країни Оз” для учнів гуманітарних гімназій №5 та №9. Та все ж вони захопили дітей якістю фільмів, цікавими книжковими виставками та взагалі атмосферою відділу, де відбуваються важливі дискусії, проводяться засідання клубів та інші заходи за участю волонтерів із США, Німеччини та Великобританії.
Не англомовним, але все ж з елементами навчання відбувся міні-тренінг у Центрі Європейської інформації для семикласників ЗОШ №34, який провела консультант ЦЕІ Тетяна Федорова. На цьому тренінгу учні мали змогу дізнатися більше про Європейський союз, обмінятися думками про країни-члени ЄС та поділитися власним досвідом про подорож в одну з таких країн чи враження друзів, які там проживають.
Одним словом, проведення таких своєрідних занять не в школі, а в обласній науковій бібліотеці стало для школярів неабиякою подією. Освоювати нові форми роботи – проведення майстер-класів з виготовлення саморобок довелося працівникам відділу документів з питань економіки, виробництва і природничих наук, очолюваний Аліною Осокіною. Протягом квітня-травня у відділі проводилися виставки творчих робіт обдарованих дітей (членів гуртків при ДЮЦ, СЮТ), і згодом - майстер-класи з квілінгу, орігамі, які проводили керівники гуртків Станції юних техніків. Проте у червні, коли масово запрацювали літні пришкільні майданчики,

дуже багато дітей виявили бажання освоїти складні техніки декоративно-ужиткового мистецтва. Тож бібліотекарі цього відділу вчили дітей власноруч створювати ляльки-мотанки (так звані куватки). Ця робота була новою як для бібліотекарів, так і для дітей. Працівники відділу ретельно готувалися до цих занять: підбирали необхідний матеріал та інвентар для створення ганчіркових ляльок. Безпосередньо перед початком роботи зробили екскурс в історію куваток, розповіли, що вони означали і яке було їх призначення. Діти з цікавістю слухали, ставили багато питань. Заняття надихнуло їх зазирнути у глибини національної самосвідомості та відчути емоційне піднесення за свою причетність до культури та побуту українського народу. Навіть хлопчаки, які спочатку не дуже захопилися таким суто дівчачим заняттям, навдивовижу гарно виконали свої роботи. Діти раділи, що у них вийшли чудові ляльки-куватки і вони можуть їх подарувати своїм рідним чи друзям.
Також у цьому ж відділі протягом червня, крім майстер-класів, проводилися екологічні вікторини, читання, бесіди. Загалом тут побували понад 300 дітлахів.
Вже традиційними протягом останніх років стали проведення веб-екскурсій для школярів в Інтернет-центрі. З метою збереження культурної спадщини для майбутніх поколінь адміністратори центру підготували цікаві розповіді про чудеса стародавнього світу та сучасні дива. Разом з бібліотекарем вихованці колегіуму мандрували Інтернет-сайтами, де побачили Александрійський маяк на острові Фарос; храм Артеміди в Ефесі та ін. Проте справжній ажіотаж у всіх дітей викликав перегляд сучасного анімаційного фільму в форматі 3D про комах.
Багато дітлахів побували в нашій бібліотеці не вперше. Разом з батьками вони були вже у відділі міського абонемента, бо він є відділом сімейного читання. Сюди приходять і дорослі читачі, і малеча. У цьому відділі цікаво всім. Дорослі мають змогу підбирати собі книги, а їхні діти із задоволенням проводять час з іграшками та цікавими книжками у дитячому куточку.
Всі тут розташовано так, щоб було зручно малюкам: низькі полички-стелажі, ящик з іграшками, стільчики. Ключовим елементом дизайну є малюнки дітей. Кожна дитина може подарувати малюнок, а потім побачити його на виставці в дитячому куточку.
Ось такий у відділі дитячий куточок, тут є все: іграшки, малюнки і звичайно ж книги для дітей. Завдяки ретельному підбору дитячої літератури є змога формувати естетичні смаки наймолодших відвідувачів і таким чином виховувати потенційних читачів.
Протягом червня відділи обслуговування відвідали понад тисяча дітей - учнів загальноосвітніх шкіл №№ 3, 6, 19, 16, 22, 32, 34, Кіровоградського колегіуму, гімназій №№5 та 9, приватної школи Ор-Авнер. Про наші послуги щодо відпочинку дітей ми повідомили листами кожну міську школу.
У кожному відділі бібліотекарі були готові провести бесіду, показати книги, кіно чи мультфільм, навчити створювати саморобки – одним словом, сприяти творчому розвитку дитини, задовольнити інформаційні та пізнавальні інтереси. І наголошую, всі заходи, які проводилися для дітей – були абсолютно безкоштовними.
Хочу звернути увагу на обслуговування дітей пільгових категорій: з соціально-незахищених, вражених фінансовою кризою родин, вихованців школи-інтернату, дітей з вадами слуху та зору, з обмеженими функціональними можливостями. Ми також приділяли їм увагу, разом з вихователями проводили бесіди про книгу і читання, показували мультфільми, а спільно з громадською організацією „Серце матері” для дітей з обмеженими фізичними можливостями та їх батьків провели навчальний тренінг з оволодіння комп’ютерними програмами та пошуку в Інтернет. Загалом у нас побували близько 50 таких особливих дітей. Таким чином проводиться плідна робота, спрямована на задоволення інформаційних потреб маленьких громадян, а зокрема забезпечення їх права на змістовний відпочинок.
Обласна універсальна наукова бібліотека не є спеціалізованим дитячим виховним чи позашкільним закладом, відповідно комплектування документами (дитячими книгами, дисками тощо) не є пріоритетним. Але на запитання колегам, чи комфортно було працювати з дітлахами, чи не складно проводити дозвіллево-виховні заходи – відповідь була однозначною: все сподобалось. Від проведеної роботи всі – і діти, і вихователі, і бібліотекарі – залишились задоволеними.
Своєю багатогранною діяльністю ми доводимо місцевій громаді, що ми - бібліотека не лише наукова, а, насамперед, публічна - з універсальними фондами, відкрита абсолютно для всіх категорій громадян, незалежно від віку, професії, роду занять та ін.
І про те, що відкритість для всієї громади - це правильний шлях, свідчить і почесне звання „Бібліотека року -2009”, яке отримала наша бібліотека від Української Бібліотечної Асоціації.
І все ж таки чи повинна наукова бібліотека працювати з дітьми - досить дискусійне питання, адже існують дитячі бібліотеки, які мають відповідні фонди, цілеспрямовано працюють з дітьми. Тож чи варто намагатися займати чужу нішу?
А поки що у нас щороку збільшується кількість дитячих груп, які впевнено крокують до обласної універсальної наукової бібліотеки і залишаються задоволеними після дозвіллевого заходу! Це завжди цікаво бібліотекарям, які готують заходи для дітей, хоча це додає чимало роботи. А якою радістю світяться очі дітей, коли вони власноруч створюють іграшку, беруть до рук гарну книгу, дивляться мультик! Ті радість і задоволення значать дуже багато для дітей, вселяють у серце впевненість, віру, надію, позбавляють багатьох комплексів. А тому хай частіше будуть ці зустрічі, і не лише влітку, ми чекаємо на вас протягом усього року. І хай життя у бібліотеці буде для дітей радісним і щасливим, повним приємних несподіванок, відкриття нового та незвіданого!
Світлана Приймак, завідуюча сектором маркетингу.

"Ніч з Андерсеном"

Сучасна бібліотека намагається вийти за межі бібліотечних стандартів, стати цікавою для користувача, потрібною для громади. Криза читання наразі є загальносвітовою тенденцією, виростають покоління дітей, молоді, які не бачать себе у бібліотеці, не мають уявлення про її сучасні можливості та послуги. Тож у всьому світі реалізуються проекти та акції, спрямовані на подолання цієї проблеми. Однією з таких інновацій є ідея нічної бібліотеки, яка протягом багатьох років успішно втілюється у наших колег і партнерів з Дольношльонської публічної бібліотеки ім. Тадеуша Микульського (Вроцлав, Польща). http://www.wbp.wroc.pl/index.php?option=com_content&task=view&id=1820&Itemid=439ent&task=view&id=1820&Itemid=439

І хоча у наших батьків-співвітчизників оголошена акція найчастіше викликає здивування (діти ж сприймають цю ідею надзвичайно радісно і з ентузіазмом), у поляків провести ніч у бібліотеці - це нагорода, яку треба ще заслужити, перемігши у бібліотечному конкурсі.
Ось яким чином проходила „Ніч з Андерсеном” у Дольношльонській публічній бібліотеці.
Варто зазначити, що ця акція проводиться щороку в квітні, до дня народження всесвітньо відомого казкаря, а проведенню акції передує складна організаційна робота – адже потрібно було так влаштувати захід, щоб діти не просто отримали цікавий досвід і запам’ятали цю дивовижну ніч надовго, а залучити юних до систематичного читання, користування бібліотекою. І щоб бібліотекарі та волонтери, які допомагають цієї ночі, теж отримали моральне задоволення від результатів своєї праці.
Все почалося пізнього вечора. Діти прийшли до бібліотеки зі своїми вихователями, мали при собі певне спорядження, яке б мало допомогти у мандрівці бібліотечними країнами. У цьому теж полягала складність організації заходу: так розмістити речі, щоб ними пізніше можна скористатися, і при цьому вони не заважали – у цьому допомагали добровольці, розміщуючи пакунки у роздягальні. Тут діти попрощалися з наставниками і зустрілися з бібліотекарями, які грали казкаря Андерсена та казкову героїню Дівчинку з сірниками.
Для того, щоб зробити вхід до казки більш втаємниченим, кожній дитині зав’язали очі і провели через тунель. Таким чином всі потрапляли до загальної зали бібліотеки, названої Залом Семи чудес, щоб звідси починати велику гру. Тут їх зустрічала одна з бібліотекарок Івона Подласінська. Дітям було запропоновано забавку з перуками, які потрібно було вдягати і перевтілюватися в якогось казкового персонажа, це принесло немало радості і задоволення. Оскільки вибір перук був навмання, то інколи зображати казкових персонажів доводилося дорослим, на щастя, їм не забракло почуття гумору. Чимала метушня зчинилася тоді, коли діти мали за дорученням ведучого схопитися взаємно за ноги один одного... Велику допомогу в проведенні „Ночі” надали члени організації KLANZY (педагогічного товариства сприяння дитячим забавам), з якими дітей познайомили організатори акції – Івона Подласінська і Єжи Кумієга. Після цієї гри діти поділилися на 5 груп, які отримали назви андерсенівських казок „Гидке каченя”, „Олов’яні солдатики”, „Дюймовочка” ,”Дикі лебеді” ,”Солов’ї”. Групи з вихователями зайняли місця в залі. Кожній групі роздали інструкції для виконання спеціального завдання (виготовлення тотемів – захисних оберегів) та матеріали. І закипіла робота, яка захопила увагу всіх, ніщо не відволікало учасників від виконання завдань. Але не лише забавами і працею живе людина, на щастя, в бібліотеку принесли смачну піцу.
Коли робота з виготовлення оберегів закінчилася і це засвідчили підняті вгору квітки, групи вишикувалися в ряди (як на спортивних змаганнях). Помічників попрохали стати поперед усіх і групи таким чином утворили своєрідні потяги, які проїхали по залу, поки в цей час остигала гаряча піца.
Коли діти смакували, в цей час відбувалася підготовка до міжнародного спілкування з чеськими дітьми, які в цей час брали участь в такій же акції „Ніч з Андерсеном” у своїх бібліотеках. Дітлахи ставили питання, які їх хвилювали, і в свою чергу відповідали на запитання чеських ровесників.
Потім наступила найважливіша частина Ночі. Пан Кшиштоф-Жан Андерсен-Мазур зачитав усім правила подорожі по бібліотечній Казковій країні і вручив представникам кожної з груп спеціальну карту і спеціальні мішечки, куди потрібно було під час мандрівки збирати горошини (всім, не тільки принцесам). Якийсь час забрало вивчення карт, а потім кожна група пішла по сліду.
Кожна розпочала свій шлях від візиту в іншій Країні, а потім відвідувала наступну, тримаючись заданого на карті порядку. Таким чином, було уникнуто штовханини і метушні. На початку ми відвідуємо Країну Чорнил. Тут царює пан Марцин Палаш, автор дитячих книг, який запропонував загальну ідею казки. Діти називали героїв, вигадували події, шукали найцікавіший момент і визначали, чим закінчиться історія. А пан Марцин збирав те докупи, дописував, обробляв, і таким чином намагався надати історії літературної форми. І будь ласка. Було створено казку з багатьох пропозицій, можливо, деякі з них здавалися сумнівними, однак знайшли своє місце в історії: наприклад, дівчинка з сірниками – дівчинка з ліхтариками – дівчинка з гранатами.
У Галереї під люстрами, знаходиться Країна Шовку, дітей чекає ілюстратор пані Джоанна Загнер-Колат, з якою бавилися і малювали одяг для голого короля. До справи взяли фарби, щіточки і тканину. Таким чином можна було пошити одяг для казкового Короля.
В іншому місці був особливий, таємничий прохід через бібліотечні приміщення (книги мають дивовижний вигляд на полицях). Слабко освітлені коридори і тунелі ведуть до наступної країни, в якій можна побачити найсправжнісіньке театральне дійство.
Фрагмент казки „Дюймовочка” виконала для кожної з груп актриса театру ляльок Анна Крамарчук.
Кожен візит закінчувався пошуком горошин.
Бібліотечне сховище отримало назву Країна Нескінченних Знань (можливо, через велетенські розміри і великої кількості книг). Королева Нескінченних Знань (завідуюча відділом) запропонувала дітям головоломки, загадувала цікаві завдання (потрібно було розмістити книги на полицях згідно з каталогом), шукали серед стелажів скриньки з сюрпризами.
В кабінеті директора Театру маріонеток демонструвалися різні вистави. А неподалік від Мосту Мрії діти зустрілися з Мімом і намагалися зрозуміти, що він хотів без слів їм сказати.
У країні Паперових Диваків веселий господар - майстер ножиць - учив дітей робити витинанки за мотивами казок Андерсена.
Останнім акцентом Ночі – не рахуючи перекусів та приготувань до сну – стало саджання Пам’ятного Дерева на Алеї Андерсена, яка знаходиться перед бібліотекою. (Це є своєрідним ритуалом, кожна така ніч закінчується саджанням деревця, тож біля бібліотеки вже зелено).
Заняття, розваги і підготовка до сну закінчуються близько першої години ночі. А вже о сьомій діти прокидаються, збираються, роблять гімнастику і снідають. Кожна дитина отримує в подарунок друковану книжку Марцина, яка була створена ними всіма в країні Чорнил і безкоштовно надрукована у видавництві. І врешті, кожна дитина отримала квітковий горщечок з зібраними вночі горошинками.
Їх удома посадять, а під час підсумків „Ночі з Андерсеном” продемонструють всім свої рослинки як доказ власної витривалості, відповідальності і самостійності.
Вже в наступний понеділок в Галереї Мандрівника будуть розміщені матеріальні ефекти „Ночі з Андерсеном”, тобто праці, виконані в Країні Шовку, а також в Країні Паперових Диваків. Організаторами „Ночі” виступили працівники бібліотеки Нижньої Сілезії, актори лялькових театрів, медсестра, добровільні помічники. Організатори висловлюють подяку видавництву і компанії з виготовлення піци.
І хоча це не перша гучна акція, організована Дольношльонською публічною бібліотекою, вона ще раз довела, що бібліотекарі творчі, цікаві особистості, котрі вміють мислити і діяти нестандартно, сучасно, і готові до нових інноваційних дій.

Оксана Ткаченко, заступник директора ОУНБ ім. Д. Чижевського
Світлана Приймак, завідуюча сектором маркетингу ОУНБ ім. Д. Чижевського

З гарним почином!

Сучасний світ вступив у нове століття – століття інформації, нових наукових знань, нових інформаційних технологій та освіти. Зросла роль бібліотек, відповідальних за накопичення і розповсюдження значимої інформації. Все це відкриває перед сучасними книгозбірнями не тільки великі можливості, а й низку проблем, до вирішення яких не всі готові. З одного боку, збільшується потік інформації і сучасні технології накладають певну відповідальність на бібліотечних фахівців за виховання інформаційної культури своїх користувачів. А з іншого - зростає вимогливість до бібліотекарів, які повинні самі вільно орієнтуватися у мережевому середовищі, сучасних джерелах інформації та їх пошуку, отримувати навички роботи з комп’ютером і оргтехнікою.
Приємно відзначити, що програма „Бібліоміст”, яка розпочала своє впровадження 30 вересня 2009 р. Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) у рамках партнерства з Фундацією Білла та Мелінди Гейтс, у цьому році стартує проектом у новоствореному регіональному навчальному центрі при Інтернет-центрі обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. Чижевського.
Метою проекту є розвиток регіональної бібліотечної інфраструктури шляхом підвищення кваліфікації працівників бібліотек. Як зазначила керівник проекту Оксана Василівна Ткаченко, заступник директора ОУНБ ім. Д. Чижевського, створено певний графік реалізації проекту, зокрема навчальних тренінгів, і наші колеги з області зможуть отримати необхідні знання з інновацій бібліотечної роботи і навички роботи з комп’ютерними технологіями.
Саме такому навчанню був присвячений тренінг для бібліотечних спеціалістів “Комп’ютер без проблем. Робота з редактором електронних таблиць Microsoft Excel”, який 9 квітня провела тренер проекту “Бібліоміст” Галина Нікітіна, завсектором відділу автоматизації.
Ми, 12 бібліотекарів ОУНБ ім. Д. Чижевського, стали першими ластівками в такому навчанні, оскільки планом реалізації проекту передбачене навчання новітнім технологіям передусім бібліотекарів сільських бібліотек. Та це буде згодом.
Під час тренінгу ми вчилися створювати електронні таблиці, освоювали математичні формули, будували графіки й діаграми. Навчальний матеріал, який підготувала Галина Нікітіна, був поданий у простій і доступній формі, кожен одразу міг отримати відповіді на питання, таким чином всі учасники заняття могли похвалитися власноруч створеними таблицями і виконаними в ній математичними діями. Варто зауважити, що багато колег знайомі з цією програмою, але працюють з нею „методом спроб і помилок”, оскільки вивчали функції самотужки.
Цілісно подана інформація сприятиме покращенню якості роботи, адже поступово всі відділи нашої бібліотеки перейдуть на електронну форму ведення щоденника обліку користувачів. Тому таке навчання було не тільки корисним, але й своєчасним. Всі учасники навчання відзначили високий рівень проведення тренінгу, тож є сподівання, що настільки ж високоефективним таке навчання стане для всіх учасників проекту.

Світлана Приймак, завідуюча сектором маркетингу ОУНБ ім. Д.Чижевського

"Моя Ліна Костенко"

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Л. Костенко

19 березня відома українська поетеса, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Ліна Василівна Костенко відзначила свій високий і почесний ювілей - 80 років.
Відділи читальних залів та міського абонемента завчасно порадували читачів підбірками творів з нагоди дня народження поетеси, запропонувавши переглянути книжкові виставки “Високе небо Ліни Костенко” і “Слова самі на голос навертались”. А 24 березня Український клуб спільно з читальним залом обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. Чижевського, факультетом філології та журналістики КДПУ імені В.Винниченка, КНТУ, ВМУРоЛ “Україна” провели вечір поезії „Така краса висока і нетлінна”.
Українській літературі щастить на великих жінок. Поруч з талановитими і легендарними українками (від піснетворки Марусі Чурай до розстріляної фашистами Олени Теліги) постає перед нами ця красива, мудра, мужня, талановита жінка з вічною таємницею в очах...
Для багатьох шанувальників її творчості Ліна Костенко - це мужність і зрілість сучасної української поезії, її безкомпромісність, непоступливість у принципових, доленосних питаннях, небуденний талант у поєднанні з почуттям відповідальності перед минулим, сучасним і майбутнім.

Шаблони… За ними не видно животрепетної думки, заскорузлість слів нівелює все прекрасне і живе. Можливо, багато хто з учасників заходу, йдучи на вечір, побоювся шаблонів-визначень про неперевершений талант поетеси, сталої форми вечора з чітко визначеним сценарієм.
Але, на щастя, все було зовсім інакше, і найголовніше, на високому емоційному піднесенні всіх присутніх, а зал зібрався чималенький – студенти, викладачі, поети і письменники, журналісти, краєзнавці, ветерани, творчі люди - 130 людей різного віку і уподобань.
Цю величезну аудиторію від початку налаштував на захопливу хвилю сприйняття спільний проект-інновація бібліотекаря читальних залів Наталі Чуприни та співорганізатора «Українського клубу» Олександра Ратушняка - фільм «Сяйво над моєю долею».
Це, а також звучання задушевних пісень на слова Ліни Костенко у виконанні Ольги Богомолець, стало тим невидимим камертоном, який наблизив присутніх до поетеси, створив невидиму присутність поетеси в залі.
Кожен учасник вечора отримав перед початком заходу аркушик з поезією і мав змогу, якщо вірш відповідає внутрішньому настрою, прочитати його вголос, аби таким чином кожен відчув себе не глядачем, а активним учасником вечора. Проте аркуші для багатьох були, мабуть, зайвими, адже багато хто читав поезії напам'ять, що свідчить не про одноразове відбуття заходу, а про глибоку внутрішню відповідність, те спільне, що є у будь-кого в душі і в збірнику поезій Ліни Костенко.
Насправді, у кожного з нас різна дорога до сприйняття цієї поетеси, кожен знаходить лише своє особисте і рідне, проте жодну людину її вірші не залишають байдужим, навіть ставши для них молитвословом, як дехто зазначав.
Особливо вразило присутніх читання журналістом Світланою Орел уривку з поеми Ліни Костенко «Сад нетанучих скульптур», де йдеться про вічну проблему Митця і Вітчизни.
Наприклад, студентка - вірменка прочитала вірш «Цавет танем!», присвячений видатній сучасній вірменській поетесі Сільві Капутікян і розповіла, що ця поезія стала для неї одкровенням.
А наша постійна користувачка Світлана Ніколаєнко поділилася власним твором, присвяченим Ліні Костенко.
Викладачі Вікторія Барабаш (КНТУ) та Василь Марко (КДПУ) розповідали про свій шлях до поетеси.
Та всіх об’єднує одне, і в цьому мабуть вічний талант Ліни Костенко, - здатність відчувати думки і прагнення кожного та бути надзвичайно сучасною в будь-яку епоху.
Творчість Ліни Костенко — окремий поетичний світ, розкрити особливості якого не можна, звичайно, в рамках одного літературного вечора, оскільки він живий і мінливий. Це світ справжньої Краси, Мистецтва, духовної Свободи, про яку могла тільки мріяти людина тоталітарного суспільства, це світ Добра і Правди. Як писав В. Базилевський: «Українській літературі поталанило, що в ній є постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. Це піднімає Ліну Костенко в очах мудрого читача на ту висоту, у ті сфери духу, які зрідні бунтарству Лесі Українки чи, скажімо, Габріели Містраль... З відстані у часі подвижництво Ліни Костенко стане ще виднішим... Це більше, ніж поезія — тут наша історія і філософія, наш спосіб думання, героїка, наші марноти й глупоти. Тут минуле й сучасне, просвічене рентгеном мислі...».
Краще й не скажеш, і важливо лиш те, що є сподівання - будуть ще Твори, буде Поезія, буде Пісня.
Бажаємо Ліні Костенко довгих і добрих літ у безперервному творчому злеті, наснаги і сил, щоб її талант і досвід ще довго слугували нашому народові.

Світлана Приймак, завідуюча сектором маркетингу ОУНБ ім. Д. Чижевського.

"Я понял жизни цель" до 120-річчя від дня народження Бориса Пастернака

Читаючи збірку Бориса Пастернака “Стихотворения и поэмы”, можна помітити, як багато поезій присвячено природі. В такій постійній і пильній увазі поета до земних просторів, до весен і зим, до сонця і снігу, до дощу приховується ледве не головна тема всієї його творчості – благоговіння перед дивом життя, почуття вдячності до нього. Поезії Пастернака, якщо в них вчитатися, по суті, не мають поділу природи на живу і неживу. Пейзаж існує в них на рівних правах з людиною, автором. Явища природи для нього – живі істоти: “дождик топчется у порога скорее забывчивый, чем робкий”, другий дощ, вірогідно “прямой и ярый, ходит по просеке, как землемер и летчик”, “гроза, чем-то угрожая!- ломится в ворота”.
З первозданною чистотою фарб постає перед нами в поезіях Пастернака і Урал “На пароходе”, “Урал впервые”), і Північ “Ледоход”, “Отплытие”), і рідні поету місця поблизу Москви (“После дождя”, “В лесу”, “Любка”).
Серед творчого доробку лауреата Нобелівської премії (1958 р.) Бориса Пастернака - “Высокая болезнь”, “Охранная грамота”, ”Стихотворения Юрия Живаго”, автобіографічна повість “Люди и положения”, “Девятьсот пятый год”, “Лейтенант Шмидт”.

Роман Пастернака “Доктор Живаго” – створювався протягом десяти років, з 1945 по 1955–й, і є, за оцінкою самого автора, вершиною його творчості як прозаїка. Центральна тема роману – доля інтелігента, художника революції на фоні драматичних переломних подій в житті народу, всієї країни.
Книга Н. Вільмонт “О Борисе Пастернаке” – спогади і думки. У своїх спогадах авторка не лише розповідає про події тих, уже далеких років, про людей, близьких тоді Пастернаку, але й цікаво коментує багато творів поета.

Книга “Переписка Бориса Пастернака” – містить листування поета з багатьма відомими люльми того часу, зокрема М. Цветаєвою, А.Ефрон, М.Горьким, В. Шаламовим.
Книга Бориса Пастернака “Переводы. Не я пишу стихи…”. В цьому збірник містятьсся всі переклади видатного поета з мов народів СРСР, зокрема і кілька перекладів, які ніколи раніше не публікувалися. Читач знайде в цій унікальній книзі ліричні шедеври української, вірменської, грузинської поезій та інші твори, що дають уяву про багаторічну творчу працю митця.

Особливо цікавою є книга “Борис Пастернак: Материалы для биографии”, написана його сином Євгеном на основі багатющого архівного матеріалу – документів, листів, спогадів сучасників. Вона розкриває перед читачем не тільки обставини життя поета, але й показує творчу історію створення його шедеврів.

Всі ці книги пердставлені на виставці “Я понял жизни цель…” до 120-річчя Бориса Пастернака, яка працює у відділі міського абонемента, і їх можна взяти на певний час додому. Тож запрошуємо до відділу познайомитися з творчістю класика російської літератури.

Людмила Позняк, бібліотекар І категорії відділу міського абонемента

„Вірш-вітер, загадка, впіймайте його…”

Спроба читацького відгуку на поетичні збірки Антоніни Корінь

"За руки - по райдузі: синусоїда кохання" і "Монолог метелика (лірична азбука життя)" .

Є вірші, які краще послухати. Є такі, що не сприймаються на слух, а вимагають вдумливої праці над текстом. Поезію Антоніни Корінь можна читати вголос, слухати у авторському виконанні, можна співати, а також вдумливо читати, залишаючись із книгою сам на сам. Щодо читання, то в мене цей процес є тривалим. Зі швидкістю один вірш на тиждень я посуваюсь дарованою мені збірочкою ”За руки – по райдузі”, час від часу гальмуючи на тій чи іншій сторінці. Такий темпоритм влаштовує нас обох – і мене, і збірочку. Книга радіє, що в ній є постійна потреба, я радію можливості будь-коли долучитись до світу іншої душі – багатої, відвертої, щедрої. А навколо пурхає ще один поетичний метелик зі своїм монологом на тему „Лірична азбука життя” і вимагає уваги.
З поезією А.Корінь я дружу з часу нашого знайомства – з 1981 року, але з кожним новим доробком ловлю себе на відчутті, що впізнаю і водночас не впізнаю її. Висунуті на здобуття найвищої обласної літературної премії дві її поетичні книги „За руки - по райдузі: синусоїда кохання” та „Монолог метелика (Лірична азбука життя)” обіцяють кожному шанувальнику як нові відкриття, так і радість впізнавання знайомого у новому.
Ці свої роздуми я назвала спробою читацького відгуку без претензій на літературознавчий аналіз, адже поезію читають не тільки редактори, доктори наук та письменники. Тому цей відгук суто суб’єктивний, і саме тому я не вдаюсь тут до цитування інших мистецьких вражень від її поезії.
Твори А.Корінь приваблюють мене тим, що дозволяють сприймати вірш не як мозаїку, а як багатогранник, як сплав змісту і форми, кольорів і звуків, доторку і запахів – як неповторну картину світу, у якій лише сама авторка – творець усіх законів і етичних норм. І цей сплав, на перший погляд, ніби приховує деталі, стає на заваді бажанню роздивитись, розібрати на складові, зазирнути у задзеркалля твору, на робочий стіл поетеси. І разом з тим, саме така цілісність допомагає побачити, як усі грані працюють на створення єдиного образу.
Органів чуття у людини є п'ять, часом говорять ще й про шосте, яке в жінок розвинене найбільше. Лірична героїня у поезії А.Корінь володіє таким, у якому злито усі перелічені. Маю довести це прикладами, а вони вже напоготові . „Крізь доторк пальців грішна пісня лине”, „відданим поглядом кольору „жду”, „ Я б пішла, немов сліпа, тримаючись за голос…”, „Не приходь. Я втомилась твій погляд читати…” „А трапиться в серці відлига – Ваш голос синіє проліском”. Розумію, як програють ці образи, вирвані з контексту, але плекаю надію, що читатиме мої замітки людина, що вже знайома зі збірками, або ж тримає їх у руках в передчутті мистецьких відкриттів.
Метафоричність поезії авторки викликає у мене часом дивне відчуття: окремі образи здаються мені багатоярусними ребусами, їх мало прочитати, їх потрібно розгадати, відчути інтуїтивно шлях авторської думки, побачити, крім означених, ще й неназвані образи. Це не є символи, які при бажанні можна однозначно розтлумачити, мені здається, що вони мають стільки ж тлумачень, скільки матимуть ці поетичні збірки читачів. „В чужі маршрути мчать тролейбуси. Чужі вирішуються ребуси” – пише в одному з віршів авторка. Її ребуси вирішуються складно, а часом, як у цьому вірші з чотирьох рядків, не відкриваються зовсім, напевно, асоціативний ряд, що призвів до такого результату, я не вловлюю:
Ти зітхнув: - Піду, пройдуся…
І пішов. І більш нічого.
А за мною, мов дідусик,
Тільки вечір чемно човгав…
Іноді авторка немов дражниться, закликає читача до своєрідного змагання, як от у напівжартівливому „Фарготва” (Автограф навпаки):
Ну от – натворила…
Судіть чи рядіть.
Крилата? Безкрила?
Журитись? Радіть?
Вірш-вітер, загадка,
Впіймайте його…
Життя – вогнегасник,
А творчість – вогонь.
Є ще один прийом, який широко застосовується авторкою не лише в пародіях та гумористичних віршах, але і в ліричних строфах, я для себе його зву заземленням. Ну наприклад, ось таке несподіване порівняння у драматичній ситуації:
„І сумно, і дивно: а я ж бо тебе любила!
Тримала в руках, як тримаю тепер… ополоник”
У вірші „Від-пуст-ка!” високий, піднесений стиль, яким славить життя авторка, раптом збивається одним лише рядком: „Рій мух, здається, навіть той співа”. Інші подібні приклади („А життя, наче курка, яка лиш під себе гребе.”; „До твоїх би думок та моїх почуттів! Отоді б, може, й трактор у небо злетів!”) теж слугують авторці своєрідним якорем, запобіжним засобом, який насильно повертає душу з позахмарних висот на грішну землю. Напевно, така страховка необхідна, щоб зберігати хистку рівновагу між духом і тілом, між небесним і земним.
А ось інший вірш – „Спасибі за освідчення в коханні…”. Цього любовного листа адресатка мріє… посадити у „сльотаву землю, - хай зацвітуть і вродяться листи”. А потім зібрати „невидиме насіння” з ніжного букета слів, „щоб сіяти у безсердечний світ”. Не зовсім веселі плани і мрії, вам не здається? Щось не дуже радіє вона освідченню, чому б то? І знову спрацьовує прийом, який я про себе зву заземленням: „Садити саме час. Тож не відповідаю…” Коли це щоденні справи заважали ліричній героїні відгукнутись на поклик любові? І чому земля сльотава (сльози?), та й „ніжних слів твоїх букет” вона очікує побачити лише, коли „зійде першоквітневий сніг” (тобто, його освідчення може бути усього лиш жорстоким і недоречним жартом? глузуванням? насмішкою?). А сумне пророцтво „Це – лиш аванс. Гіркою буде плата” міститься уже в третьому рядку вірша. Звідки така невпевненість: „Чи це початок, чи кінець – не знаю”? Певно, що любовне зізнання таки запізнилось, тому й не радіє душа. То для нього, що нарешті зважився освідчитись – лише початок стосунків. А для неї, яка вже настраждалась і стомилась сподіватись – це кінець. Але кінець, який вона ще прагне відтягнути. Тому й таке безглузде, навіть абсурдне, на перший погляд, оце садіння, збирання, засівання, - так ніби жінка не знає, що ж тепер робити з ним, таким раптовим щастям? Яке йому знайти застосування? Хіба що вірша написати, полегшити тим страждання та поділитись із людьми. Тут знову яскраво висвітлюється таке характерне для поетеси, оце рятівне за будь-яких обставин СЛОВО. Воно – невмируще, навіть у сльотавій холодній землі не загине, проросте, дасть насіння і заполонить Любов’ю весь світ. Рятівне Слово, її тяжкий хрест і її спасіння.
„На світі вже так мало таємниць” – шкодує лірична героїня з вірша „Над листами Бетховена”, і авторка нам додає їх щедрою рукою. Один з них так і зветься – „Вірш, у якому левова частка – таємниця”. А якщо взяти до уваги модне нині захоплення гороскопами (сама авторка – лев за гороскопом), тоді гра слів наводить на думку, що уся її поезія якоюсь мірою левова частка: і таємниця, і загадка. Було б бажання розгадувати.
Цікаво також спостерігати, з якою легкістю у поезіях Антоніни Корінь оживають абстрактні поняття, отримуючи право на автономне життя:
„Заплакати? Не мають очі сили, обійми утікають від руки.”
„Жура-чужинка в натовпі зникає”
„Втекли мої ночі подалі від сну”
„Але розлука спізнилась в поїзд, а повернути його не можна…”
„А я ту „форму” складу в валізу…” (у вірші йдеться про форму звертання)
„Немов світлофор – оцей підпис „Любов” – закоханим почерком жінки…”;
„…дівча ітиме у заміжні сни”.
З цими одухотвореними абстракціями авторка поводить себе як із живими істотами: докоряє їм, звертається до них („Здрастуй, пожежо, яку я не хочу гасити!”), турбується про них (”Втратонько! Як ти живеш без мене?”), звинувачує, бере у свідки, печалиться („Ой лячно як за немедові місяці, які промчать життя на вороних!”).
Іноді мені хочеться прослідкувати, як зображено у віршах час, і напоготові стають нові і нові рядки. Мандрую з вірша у вірш і спостерігаю його присутність у порах року („Бо виріс степ із літньої одежі, як з юності і молодості – ми”); у настроях людини, у зміні дня і ночі („День у ніч переходить так швидко! Ніч у день – зовсім не поспіша…”; згодом натрапляю на цілий вірш-звинувачення на адресу часу („А винен час – нахаба і загарбник.”), аж раптом - невластиве авторці, несподіване, розпачливе й безжальне: „Ходять люди навколо – майбутні самотні хрести…”
Сльоза – багатозначний символ у будь-якій поезії – а як він втілюється у поезії пані Антоніни? А кольорова гама її віршів? А ритміка? Я які саме слова римуються і чи завжди римуються? А чому саме так названо збірки? На ці та інші питання можна шукати відповіді лише у неспішному спілкуванні з книгою.
Часом спіткнешся об слово: щось із ним не так, ніби воно не на місці. Я про себе зву такі слова зсунутими, по аналогії з картинками-зсувками, що бавилась ними у дитинстві, один необережний рух, і картинку пошкоджено. Але ж автор це робить зумисно. Щось то мають вони нам підказувати ці „зсунуті” слова:
„І тепер над степом віхола регоче:
Стежку в мою пам'ять поховати хоче”…
Не замести, не сховати, не приховати, а поховати, саме це слово вжито для підсилення образу, для загострення уваги, для підсилення емоції.
„Обгороди мене
світлом своєї душі.
Для друзів і рідних
низенький зроби перелаз”
Чому не огорни, наприклад? Для променів світла заземлене дієслово обгороди аж ніяк не пасує, але вжито автором зумисне, бо допомагає відчути ще кілька його значень, які вкладає у образ авторка, де цілий вірш – розгорнута метафора.
Авторські неологізми – ще одна неповторна ознака стилю. У згаданих збірках - це не стільки нові слова, скільки вживання знайомих слів у невластивій їм граматичній формі або складні слова, що допомагають максимально висвітлити певне значення. Наведу приклади перших і других.
„Бо давно весільний поїзд наш відгукався. Позову ж , вклонюся в пояс – не відгукуйся!” „Так набридла ця тиша навшпиняча…” „Ти ж моя радість, Ти ж - моя мученька, щастя мого джерело!” „У пору кризи влади, в зеніті демократії пропите й закупонене вмира моє село…” ”Будильничок тіктакав на столі”.
„Люблю тебе з доновоерних пір”. „Таж він – гордохолодний вітер!” „Згадай, як в сутінках той сад палав червонолистяно”. „…Ненавмисне на кожну виставку ставлю бібліо-образ твій…” „Гашу я погляд твій стожарий, коли тремтить твоя рука…” „У халатно-піжамному царстві, де радіти нам смерть не дає…” Є щастя мить: це коли ти виходиш теж на ту доріжку, якою випало нести мою печаль-сороканіжку”. „Скажу очима зелен-дикими…”
Звичайно ж, впадають у око часом і русизми, і суржикові слова та вирази, і явні огріхи - залишу їх на відповідальність автора та редакторів: ох і важка це справа - плекати літературну мову у двомовному оточенні споріднених мов…
Наприкінці цих заміток дозволю собі показати одного вірша, як я його прочитала.
Назва твору „З точки зору сторожа”.
Спробуємо побачити у ньому відзначені вище особливості поетичного світу автора.
Вже з назви впізнаємо Антоніну Корінь за її самоіронією, вмінням сказати про головне жартуючи. Впадає у око, що світ її поезії виразно національний, український. Звідси „козак - вусатий очерет” співає річці колискову. Осінній пейзаж, поданий з погляду жінки, пишний і радісний: дерева прикрашають себе щедро: кольє, браслети, буси. Аж занадто щедро як для двох поетичних рядків, до того ж усі ці прикраси „зі ржавчини”- авжеж, осінь… Осінь як жінка, що відмовляється бачити попереду зиму.
Розгорнута метафора розкриває зміст присвяти „Рікам Сугоклеї та Інгулу, при злитті яких живу”. До речі, цікава присвята (а віршів з присвятами у пані Антоніни взагалі багато) - на цей раз не людині, а річкам, злиття яких зображено з усіма атрибутами справжнього весілля: тут і залицяння, і зваба, і взаємне кохання, і зрештою „вже звінчані, біжать у ліс і степ…”. Одночасно - і характеристика ландшафту центрально-української області (ліс і степ). Продовжуючи народознавчий, так би мовити, образний ряд, відзначаємо також і зображення сонця як основного атрибуту язичницьких шлюбних обрядів. Всього у двох рядках спресовано кілька образів, які щільно, як ляльки, ніби входять одна в одну:
А сонечко грайливо-молодіжне
Купається у хвилях і цвіте.
На перший погляд, до чого тут сонечко одразу після „вже звінчані, біжать у ліс і степ…”? Але придивімось уважніше, воно ж купається (ой на Івана, та й на Купала… - згадали?). І чому воно цвіте? Цвіт тут до чого? Сонце – світло – вогник - цвіт, чи не той, що на папороті у купальську ніч? У кого ще є сумніви щодо аналогії зі святом Купала, для тих - авторський неологізм „грайливо-молодіжне”, відчуваєте тепер зв'язок: гра, молодь? Продовжимо за автора: вінки на воді, вогники свічок, магія купальської ночі.
Далі відзначимо вже згаданий раніше прийом заземлення, коли розпочавши з високої ноти і злетівши до неба, раптом помічаєш унизу землю. Завдання заземлення сумлінно виконує і майже канцелярське „Долина” зветься кооператив”, і цілком побутове сторожування „щоб злодіїв на ниву не тягло”, і турботи про засіки з припасами на зиму. До речі, вміння дати характеристику національному характеру одним рядком викликає щире захоплення: „…Мов квітники, врожаяться городи”. Тут і хазяйновитість, і піклування про красу, майже за Максимом Рильським.
Далі образна система починає зворотний рух від побутового сторожа до почесної сторожі. Поет – вартовий Всесвіту („Без вартування й вірша б не було!” ) і саме цим наближається до Творця: „пасу очима Всесвіт, як Всевишній…” Після першого прочитання цього рядка перехоплює подих від зухвалості авторки, оскільки ніде раніше вона тако-о-го собі не дозволяла. Але по кільках хвилинах роздуму задаєшся запитанням: у якому контексті сказано ці сміливі слова? І погоджуєшся з цим образом, бо хто ж, як не український поет був вартовим Батьківщини в епоху її бездержавності, хто як не український поет відчуває власну відповідальність за її майбутнє?! Постійний розвиток традиційних образів наводить також на думку про те, що картина світу авторки не є незмінною, статичною і назавжди визначеною, вона змінюється разом зі змінами у її душі, і вдумливому читачеві це обіцяє чимало відкриттів і насолоду від справжньої поезії. Ще кілька зауважень, які не вдалося втиснути у наведені раніше спостереження за цим одним віршем. Рядок, що посіяв у моїй душі сум`яття: до тем праці та пейзажу долучається картина: „Хмарки легенькі Бог на небі склеїв” – що це? Не розгадана мною метафора, чи чергова спроба „заземлення”, чи один з тих ребусів, що ними рясніє така оманливо прозора на перший погляд поезія Антоніни Корінь?
Привертає увагу також образ, що є незмінним протягом усього цього вірша, у мене він викликає певну аналогію з образом авторки, але тільки таке трактування було б спрощеним. Він присутній у багатьох її творах, напевно, вже дуже цікавить поетесу як дослідницю жіночої долі, душі, мрії. Це образ жінки-осені. Тієї самої, що не хоче передбачати попереду зиму. Надзвичайно цікаво спостерігати за тим, як визирає згаданий образ з вірша то вже згаданою чепурухою у брязкальцях, то відчайдушною звабницею („то талію, то шию вигина”, „і лащиться, й зливається – до дна”). А зима-то ніде не подінеться, її срібні дзвоники то тут, то там додають до осінньої мелодії свої ноти, поки що несміливі, від яких ще можна відмахнутись: „ще зеленню уперто виграє”, і хоча співає козак-очерет серпневу колискову, „але вона й під пісню не заснула”. Він їй навіває сон, а вона не здається. Образ жінки-осені і образ жінки-річки (така ж мінлива, рухлива, говірка, тремтлива, жива) у цьому вірші ніби з’єднані у один, що перегукується з рядками інших поезій („Я знаю – не повинна я текти, але від русла річці як втекти?”. „…А листопад так жадібно цвіте, виманює, мов соловей із дому”). В іншому вірші – відвертіше: „Осінь, як воріжечка, сипле лист пожухлий”. Авжеж, бо в українців не вороги, а воріженьки. Ще одне свідчення того, що українськість поезії А.Корінь природна і не вимагає спеціальних освідчень та декларацій, вона є незмінною ознакою її картини світу.
Завершуючи розмову про цей вірш, який завтра – цілком імовірно - викличе нові асоціації, хотілося б замінити заземлену його назву на високу „Сторожа”, і тоді одразу вибудовується інший асоціативний ряд („Я на сторожі коло них поставлю Слово”)…

Майя Міщенко, головний бібліотекар відділу краєзнавства
ОУНБ ім. Д.Чижевського

Незабутнє…

25 січня 2009 року у відділі краєзнавства ОУНБ ім. Д.Чижевського відбулась зустріч молоді міста із Костянтином Тимофійовичем Врадієм, полковником у відставці, учасником Великої Вітчизняної війни, письменником, краєзнавцем, дослідником історії партизанського руху краю. Під літературним псевдонімом Костянтин Берест він написав вже 10 книг: Люди выходят в ночь (2002), Нас водила молодість (2003), Ім’я на обеліску (2003), Батько Долженко (2004), Незабутнє (2006), Патріоти Кіровоградщини у ворожому тилу (2006), Юність опалена війною (2007), Патріоти (2008), Вогонь з Холодного Яру (2008), Лицарі степу (2009).
Усі ці книги є у фондах ОУНБ ім. Д.Чижевського, їх подарував автор. Деякі з них - з автографами.
Бібліотека пишається дружбою з такою видатною людиною, ми з вдячністю приймаємо у дарунок книги написані Костянтином Берестом, а також цінні і рідкісні книги, теж ним подаровані, серед них – дореволюційне видання Миколи Гоголя, твори Тараса Шевченка 1937 року. Костянтин Берест - і свідок історії, і її учасник, і літописець.
Тема українського підпілля та партизанських загонів в Україні 40-х років вже минулого століття – тема невичерпна і болюча. Час невмолимо відносить у вирій на своїх крилах учасників тих подій, все менше залишається свідків, і все більше гірчать докори сумління тим, хто не встиг розпитати, записати, засвідчити. Костянтин Тимофійович якраз належить до тих, що встигли. Він віддає шану своїм побратимам по невидимій війні, збирає по крихтах документальні свідчення, намагається відтворити воєнний час таким, яким запам`ятався саме йому, передати подих епохи, а найголовніше – духовний портрет свого покоління.
Коли німці окупували Новоукраїнку, де народився і жив з родиною Костянтин Врадій, йому було лише шістнадцять, але він без вагань увійшов до складу підпільної групи Володимира Поповкіна. Юні патріоти визволяли військовополонених з концтабору на станції Адабаш, добували документи, одяг, медикаменти, розповсюджували зведення Радіоінформбюро, розкладали на дорогах «їжаки», підробляли печатки для документів, збирали дані для розвідгруп, засланих у Новоукраїнку з Великої землі.
Вони були дітьми війни і патріотами. Вони дуже рано стали дорослими. Життя навчило їх відповідати за себе та своїх рідних. За друзів. Вони вчились тримати слово. Берегти таємницю. Вони вчились дружити і любити. Вони не чекали слави. Вони так жили своє єдине життя.
Сторінками книг Костянтина Врадія, цими уявними стежками війни мандрують, вивчаючи історію краю, вже три покоління: діти, онуки та правнуки тих, хто наближав Перемогу. Як же сприймають героїчні, гіркі і правдиві сторінки його книг сьогоднішні читачі? Що їх вражає? Що здається незвичним? Які факти чи деталі привертають увагу? Якими думками хочеться поділитись із друзями? Чи цікаво читати про таку вже далеку війну? Під час зустрічі у бібліотеці старшокласники міста мали змогу поділитись враженнями від прочитаних книг, задати запитання автору, познайомитись із цікавими документами, що свідчать про епоху, послухати разом пісні воєнних років, переглянути книжкову виставку „Шляхами Перемоги” та дізнатись про один з найцікавіших бібліотечних проектів „Автограф війни”, що відтворений на CD-R.
Автор же відчув інтерес молоді до історії рідного краю і переконався, що справа, якій він присвятив життя, потрібна людям.
Хочеться наголосити на тому, що доробок К.Береста має значення не лише з точки зору інформативності, він впливає на світ почуттів. Авторський стиль подачі матеріалу передбачає поряд зі статистичними даними і переліком імен та населених пунктів цілком художні замальовки, ніби покликані оживити час. Ця особливість документальної прози, повною мірою опанована автором, викликає довіру у читача та забезпечує такий важливий ефект присутності. Часом вражає вміння в кількох рядках спресувати людську долю: „Послана вперед розвідка натрапила на мертве тіло партизанського дозорця А.Орла, що своїм пострілом попередив про присутність гітлерівців.” А часом розчулює ось така метафоричність: „На ліс опускалася ніч – мати партизанська”. Захоплює подих од відчайдушних операцій під самим носом у ворога, описаних водночас лаконічно і переконливо. У його книгах немає загальних фраз та беззмістовних сентенцій – вони є документом епохи – правдивим і точним.
Відзначаючи сплеск інтересу до історико-документальних видань у рік 65-ї річниці Перемоги, ми щиро радіємо, що книги К.Врадія займають достойне місце у колі читацьких зацікавлень. Щиро зичимо йому міцного здоров`я, невичерпного оптимізму, віри у прекрасне майбутнє країни.
Відділ краєзнавства запрошує кіровоградців та гостей міста відвідати бібліотеку та познайомитись із книгами К.Береста.

Головний бібліотекар відділу краєзнавства Міщенко М.І.

День Соборності України, або Унікальні знахідки у відкритому доступі

Зазвичай, до визначних дат і подій бібліотекарі готують цікаві і разнопланові виставки та перегляди літератури. Ось і до Дня Соборності України, який наша держава відзначає 22 січня, у відділі міського абонемента розпочала роботу викладка літератури "Цілість рідної землі і народу", у відділі читальних залів - книжкова виставка “Україна, соборна державо, сонценосна колиска моя”. Галина Сергіївна Демиденко, завідуюча відділом читальних залів з понад 20-річним стажем, говорить, навіть незважаючи на те, що українці почали відзначати знакову історичну подію з 70-річною перервою, розгорнутих наукових досліджень та новітніх історичних матеріалів з цієї теми в бібліотеці не було. Такі виставки оформлювалися спочатку копійованими з газет чи журналів статтями, тож мали сиротливий вигляд. І лише зовсім недавно побачили світ гарні вітчизняні видання, як-от В. Сергійчука “Українська соборність: відродження українства у 1917-1920 рр.”(видання 1999 року), В. Литвина “Україна: доба війн і революцій (1914-1920 рр.) (видання 2003 року). Але в цьому році ця виставка засяяла новими барвами і зокрема поповнилася унікальними виданнями, подарованими бібліотеці Канадським товариством приятелів України (осередок в Торонто).

Незвичайний шрифт і правопис, частий переклад англійською мовою, якісний папір – ці книги видані за кордоном у минулому сторіччі.
Звичайна програмка “Свято Державности і Соборности України”. На святкування, яке проводить Комітет українців Канади (відділ Торонто) 1 лютого 1976 року, в неділю, о 7:30 вечора, запрошуються

усі бажаючі. В той час, у 70-ті роки, коли Українська республіка у складі СРСР впевнено крокувала до комунізму, українці за океаном відзначали свято своєї держави, можливо, не гучними заходами і феєрверками, а виступами українського хору, скрипкових дуетів, піснями на слова Л. Українки, О. Олеся, В. Симоненка, міні-виставами, в яких самі брали участь.
За останні два десятиріччя ми отримали змогу і почали дізнаватися правду про події початку ХХ ст. І тому багато наукових праць стосовно того періоду зараз є для нас одкровенням. “Нині більше, чим коли-небудь в нашій історії, Україна витворюється в одну національну і політичну державну цілісність, нині українці, в числі сорок мільйонів серйозно думають лише про одну велику соборну Україну…”, - писав у своїй передмові до книги “Ілюстровані спомини з Геройської України” делегат з Канади до Парижа Осип Мегас 15 серпня 1920 року у м.Вінніпег.
Надзвичайно цікавою є праця д-ра Михайла Шкільника “Україна у боротьбі за державність”, видана у Торонто у 1971 році, де автор критично розбирає успіхи і невдачі українських змагань за державність.
Унікальне видання проф. Дмитра Дорошенка “Історія України 1917-1923. Доба Центральної Ради”, видане у Нью-Йорку у 1954 році, в якому автор у передмові зазначає, “як свідок і близький учасник подій, я не міг писати про них холодно-безстороннє”.
І насамкінець мені хочеться навести цитату з маленької листівки, випущеної у жовтні 1963 році у Торонто та знайденої в одній з книг. “Мемуарна література української еміграції малочисельна, хоч загальновідомо, що спомини - це незаступимий причинок до історії кожного народу. Зокрема спомини із визвольної боротьби народу, що далі за визволення бореться, це не тільки свідоцтво минулого, це дороговказ у майбутнє і джерело віри у власну силу та майбутню перемогу”.
Нам, сучасним громадянам України надвичайно пощастило, що ми маємо таку можливість без цензури дізнатися про свою історію. Ці та інші унікальні видання знаходяться у відкритому доступі у Канадсько-Українському бібліотечному центрі, що працює при відділі читальних залів, тож кожен відвідувач може їх вільно переглянути.


Світлана Приймак, завсектором маркетингу обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. Чижевського

Запрошуємо на різдвяну казку!

Зимові канікули у розпалі. Чудовий час, коли вся сім'я проводить разом дозвілля.
Багато родин їде в гори, кататися на лижах або санчатах, або на море – погрітися на сонечку. Ще їдуть до бабусь і дідусів, зустрічаються з далекими родичами. Проте багато людей залишаються вдома, і постає важливе питання, як розважитися – щоб і недорого, і корисно, а ще щоб було цікаво дорослим і дітям. Або що показати власним гостям, щоб канікули надовго запам’яталися.
Відповідь проста – завітайте до нашої бібліотеки. Адже для вас у затишних читальних залах ми підготували справжню різдвяну казку, яку можна переглянути безкоштовно.
У кожної країни є своя новорічна історія, увінчана міфами та легендами. У відділі читальних залів працює виставка книг та дитячих творчих робіт „Міф та казка в різдвяну ніч”, де представлені казки та міфи народів світу, зокрема кельтська і японська міфологія, казки і перекази українців різних областей і куточків України…
Неординарною є виставка «Світле Різдво Христове», що працює у відділі рідкісних і цінних документів. На ній представлені унікальні видання як світського, так і церковного змісту про Найбільше таїнство. Цікаво буде дізнатися про різдвяні традиції старої Москви, або Києва, поглянувши на більш ніж сторічні примірники часопису «Киевская старина». Виставку прикрашають вертепні ляльки місцевого різьбяра по дереву Володимира Велкова.
У відділі міського абонемента працює викладка «Свято всіх християнських народів». Ми пропонуємо нашим користувачам художню літературу для сімейного читання, адже тема дива Різдва особливо шанована письменниками. Завітайте до відділу разом з дитиною і оберіть разом цікаву книжку – і хай це стане вашою власною різдвяною традицією.
Ми певні, що вам неодмінно сподобається виставка «Різдво у Європі», яка працює у Центрі Європейсьої інформації при відділі читальних залів. Цікаво дізнатися про оформлення будинків, ялинок, новорічні заходи і, звісно, національне пригощання – меню. А родзинкою виставки є книга Євгена Іванова “Новый год и Рождество в открытках”. Книга містить дані про виникнення різдвяних вітальних листівок у різних країнах, зокрема Німеччині, Франції, Італії, Росії, тлумачить різдвяні символи. Багато ілюстрована містить зображення листівок, починаючи з І половини ХІХ сторіччя.У затишному читальному залі вабить розмаїтістю талантів народних умільців – членів творчого об’єднання «Єлисаветградський узвіз» - виставка «Зимова фантазія». Тут представлені і вишивка, і живопис, і вироби декоративно-ужиткового мистецтва – не по-зимовому яскраві, барвисті і дивовижні.
У відділі краєзнавства розпочала роботу виставка фотографій дитячо-юнацького екологічного центру «Ексампей» – «Шляхами «Ексампею». Своєрідні кримські, морські і гірські пейзажі, Осінній бал хризантем у Нікітському ботанічному саду - мимоволі затамовуєш подих від захоплення побаченого. Кожна фотографія професійна і майстерно виконана, незважаючи на те, що їх автори – зовсім юні наші земляки.

У кожному відділі багато привабливих і оригінальних виставок, на будь-який смак. Тож, якщо ви бажаєте переглянути цікавинки, корисно і пізнавально провести з дитиною дозвілля, показати красу книги, фотографії, картини, інших витворів людських рук – ласкаво просимо до бібліотеки. А заплативши символічну суму за читацький квиток, ви зможете протягом року побачити феєрверк цікавих виставок, переглядів, презентацій та інших заходів. Головне – не лежати вдома, а бажати опанувати щось нове і отримати лише позитивні емоції!

Світлана Приймак, завідуюча сектором маркетингу.

Ми не боїмося, а боремося!

Уже кілька тижнів Україна перебуває в тенетах епідемії грипу. Новини газет, радіо і телебачення, інтернету схожі на вісті з фронтів. Найгірше те, що українські чиновники самі нагнітають ситуацію, даючи інколи зовсім протилежні коментарі та звинувачуючи один одного у доведенні країни до такого стану. Пересічні українці штурмом беруть аптеки, скуповуючи потрібні і непотрібні ліки.
Але сьогодні я поведу мову не про це.
З 2 листопада карантин було оголошено в нашій області. Навчальні, виховні, дозвіллеві заклади тимчасово не працюють, скасовано проведення масових заходів. Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д. Чижевського - відчинена. Здавалося б, мають бути порожні зали, але люди йдуть, особливо студенти, які намагаються не втрачати робочого темпу і готують курсові, контрольні роботи. Зауважує завідуюча читальними залами Демиденко Галина Сергіївна: „Студентів дійсно побільшало, але це переважно заочники, які готуються до зимової сесії”. Такий же стан в інших залах обслуговування.
Зважаючи на загальну ситуацію, по бібліотеці виданий наказ, який містить перелік запобіжних заходів перешкоджанню поширенню вірусних інфекцій. Одним із важливих пунктів – є рекомендація всім членам колективу носити марлеві пов’язки чи медичні маски протягом робочого дня.
Повідомляє Лариса Володимирівна Коваленко, голова профкому бібліотеки: „Ми закупили за наші кошти марлеві маски і роздали кожному бібліотекарю відділу обслуговування безкоштовно (всі інші наші колеги теж безкоштовно отримали маски, закуплені бібліотекою – авт.). А у відділі основного книгозберігання, який я очолюю, провела для колективу інструктаж”.

Говорить Наталя Миколаївна Білаш, завідуюча відділом міського абонемента: „На жаль, за книгами часто приходять люди, які хворіють, чхаючи та кашляючи на моїх колег. Але ми працюємо в звичному режимі. Принесли з дому радянську праску (щоб потужна) і прасуємо кожні 3-4 години маски, в яких працюємо. Ось на абажурі звичайної кімнатної лампи зубчик часнику лежить, така собі своєрідна аромалампа вийшла. А в нашому дитячому куточку – наочний приклад!”.

„Ароматерапія – основний метод боротьби з інфекцією в нашому відділі, – радить Ірина Іванівна Кучеренко, завідуюча Інтернет-центру, - ми використовуємо ароматичні палички з оліями бергамоту, ванілі, пастернаку. А ще протерли робочі місця свої та користувачів ПК– клавіатури, мишки - спеціальними вологими серветками, розклали скрізь нарізаний часник і цибулю”.
В бібліотеці постійно проводиться вологе прибирання, протягом цілого дня – через кілька годин приміщення і коридори, поручні сходів і ручки дверей протираються дезинфікуючим розчином.
Ще тільки-тільки застуда почала набирати оберти, всі бібліотечні відділи отримали електронну розсилку від Олега Михайловича Волохіна, головного інженера з автоматизації - як правильно лікувати грип та як підвищити свій імунітет.
Любов Грачова, наш двірник – постійно працює на вулиці, знизує плечими: ”Та нічого особливого не вживаю. От хіба що молоко з медом, смородину, перетерту з цукром, смакота…”
Озброєний власними рецептами підвищення імунітету та здорового способу життя відділ науково-методичної роботи. Говорить Дубина Любов: „Дуже добре вживати чай з обліпихою, смородиною. Можна заварювати гілочки малини і вишні. А я готую компот з винограду – ділиться завідуюча Любов Олексіївна Циганкова, – смачно і корисно!”. Відділ комплектування - один з небагатьох, де працюють лише молоді дівчата. Говорить Оксана Мороз: „Найперший профілактичний захід – це часте провітрювання кабінету, і, звісно, чай з лимоном”.

А від себе хочу додати, що велике значення мають позитивний настрій і переконання, що все буде добре. Тож скажемо „Ні!” загальній паніці і будемо сподіватися на краще. Тим паче, що в листопаді в нашому колективі багато іменинників і є навіть кілька ювілярів! Також незабаром починається чарівна пора свят, тому ніколи хворіти!

Запрошуємо до обговорення цього матеріалу наших колег з інших бібліотек!

Бібліотекарів опитувала і збирала рецепти С. Приймак, завідуюча сектором маркетингу обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. Чижевського.

„Ниточка” веде… в бібліотеку

Початок співробітництва Клуба народних ремесел „Ниточка” та ОУНБ ім.. Д.Чижевського сягає червня 2003 року, коли гурт залюблених у народне мистецтво людей ще не був навіть організаційно оформлений, просто їм було добре разом, і вони прагнули поділитись своїм захопленням з іншими людьми. Керівником та натхненницею клубу стала відома вже на Кіровоградщині вишивальниця Ніжнікова Наталя Костянтинівна. Рукоділля – це багаторічне захоплення пані Наталі, яка є за фахом юрист, а нині випробовує себе ще й як художник по костюмах знаного у місті зразкового хореографічного ансамблю „Анюта”.
Твори, якими авторка дорожить найбільше, прикрашають її світлицю. Окремі роботи віднедавна знаходяться в приватних колекціях США, Росії, Великої Британії, Ізраїлю, Кореї, Японії, Італії, Німеччини та Білорусії. Наталя Костянтинівна є учасницею та лауреатом багатьох конкурсів та фестивалів, у тому числі такого престижного як ХІІ Всеукраїнський літературно-мистецький фестиваль "Кролевецькі рушники", міжнародних фестивалів декоративно-ужиткового мистецтва у Курську, Воронежі, Тулі та Москві.
Любителі декоративно-ужиткового мистецтва мали нагоду познайомитись з її вишивками під час експозицій у краєзнавчому та художньому музеях міста, у культурно-освітніх закладах, Кіровоградській міській центральній бібліотеці, обласній бібліотеці для дітей ім. А.Гайдара. Завдяки активній життєвій позиції та неспокійній вдачі Наталя Ніжнікова бере участь у загальноміських та обласних культурницьких закладах, зокрема присвячених Дню міста, Пушкінським та Шевченківським дням. Про її громадську та творчу діяльність неодноразово писала місцева преса. Відтак, абсолютно органічною та логічною стала її перемога у ярмарку громадських ініціатив з проектом клубу народних ремесел „Ниточка”, якому вже пішов третій рік.
Усі здобутки своїх однодумців по клубу Наталя Костянтинівна вважає за потрібне активно пропагувати у регіоні та за його межами. „Ниточка”, незважаючи на свою ще „дитячу” біографію, зібрала в мистецьке коло понад 70 майстрів та аматорів мистецтва і встигла заявити про себе серед аматорів народного мистецтва краю та України.
Зрозуміло, що кожен з народних умільців прагне до якнайповнішого розкриття своїх власних талантів, уподобань та мрій. Але всі вони разом дбають також про неперервність традицій народних ремесел краю, прагнуть зберігати скарби минулих поколінь задля прийдешніх. І в цьому сенсі, можна сказати, що „Ниточка” єднає покоління своїми веселковими фарбами та працьовитими руками. Особливо яскраво це простежується в організації одного з перших проектів клубу народних ремесел – виставки старовинної вишивки „Рушникові доріжки”. Здобутки народних умільців краю з приватної колекції Наталії Ніжнікової. Вишивки датовано серединою ХХ століття”, присвячену Дню Конституції України (червень 2008 року)
Якщо до народних джерел традиційно звертаються за натхненням навіть маститі художники, то що вже говорити про аматорів народного мистецтва, які, за великим рахунком, і є тим колективним автором, який створює народне мистецтво.
Дуже органічно було

підібрано епіграф до виставки - поетичний рядок нашого земляка Віктора Шила : „Орнамент – це кардіограма цілого народу”. Використавши цю метафору, можна сказати, що кардіограму народу вимальовували невтомні і ласкаві жіночі руки скрізь, куди доля спрямовувала стежки наших землячок – від Старої Осоти Олександрівського району до Петропавловська-Камчатського, від села Петрівка Компаніївського району до села Бабні Смоленської області. Переважна більшість вишивок на виставці має понад 50 років і вже може вважатись експонатами музейної вартості. Але окремі – дійсно унікальні, бо використовуються у побуті понад століття. У бабусиних скринях віднайдено справжні скарби – рушники та серветки, килими та рушники, сорочки та божники, простирадла та картини. Виконані вони із застосуванням таких найбільш поширених та улюблених у народі технік як хрестик, болгарський хрестик, гладь, витяганка, плетіння гачком. На своїх полотняних скрижалях вони несуть з глибин часу код народу.

Рушники, як і люди, мають власний життєпис. Вони народжуються під співи майстринь у світлицях, вірно слугують, супроводжуючи людину все життя і так само відходять, втративши дбайливих господарів.
Про кожен рушник зі своєї колекції Наталя Костянтинівна може розповісти історію, що гідна окремого оповідання чи й повісті. Спільним для представлених у „Рушникових доріжках” полотняних скрижалів є те, що створені вони були у нашому степовому краї у середині минулого століття, а відтак є матеріальним свідченням нашої культури і нашої епохи. Всміхаються мальви і ружі, підморгують братки, пломеніють маки і гордовито роззираються довкола пишні троянди, кутаються в мереживні китиці скромні фіалки, тихенько подзенькують дзвоники, туркочуть у парі голуби, переплітаються волошки із золотим колоссям. Це наше степове різнотрав`я і золотосинь. Усе розмовляє із нами мовою символів, мовою краси, ніби не хоче, аби перервалась нитка часу, що єднає покоління. Невмолимий і буремний час залишив свої автографи на їхніх крилах, але вони не приховують власних зморщок та життєвої втоми – вони чесно слугували людям, несучи естафету добра від серця до серця, прикрашаючи життя і нагадуючи про вічність краси.
Різними шляхами прийшли рушники у дім пані Наталі: є подаровані, є успадковані, є врятовані… Так-так, і врятовані також. Багатьом рушникам ця неспокійна і щедра жінка продовжила життя. У певному сенсі вона є вартовою нашої духовності. Наталя Костянтинівна Ніжнікова вважає найбільшою оцінкою її діяльності слова, сказані начальником управління культури та туризму Кіровоградської ОДА Овчаренко Наталією Юр`ївною під час вручення диплому фестивалю „Молюсь за тебе, Україно!” :
„Оця жіночка – росіянка, яка стоїть на варті нашої української культури!”
На відкриття виставки старовинної вишивки було запрошено користувачів бібліотеки, усіх аматорів мистецтва, членів клуба народних ремесел „Ниточка” та ще одного популярного у місті мистецького об`єднання - Кіровоградської обласної громадської організації "Єлисаветградський узвіз", а також юних гуртківців, що лише опановують ази декоративно-ужиткового мистецтва. Насамперед для них, а також для всіх присутніх, підготував екскурс у народне мистецтво кіровоградець Пилип Іванович Бойко, який також є членом клубу "Ниточка" і персональну виставку якого жителі обласного центру мали змогу побачити у квітні 2008 року у Кіровоградській міській центральній бібліотеці.
А коли вся Україна вишивала Рушник національної єдності, до стібочків з Кіровоградщини доклала свої умілі руки пані Наталя з подругами.
Свою приватну колекцію вишивок Наталя Костянтинівна поновлює також під час подорожей, які складають суттєву частину її активного, насиченого подіями життя. Так, з поїздки до Росії вона привезла роботи у техніці ришельє і тут же прийшла з ініціативою експонувати їх у відділі краєзнавства. Гаптовані білим по білому, мов білосніжні лебеді розкинули свої рукави фіранки та завіски, штори та портьєри, закликаючи відвідувачів до замилування та роздумів. „ Выставка старой вышивки Белгородской и Воронежской областей (Русский культурный центр)” – таку назву отримала ця виставка, презентована у листопаді 2008 року, наголошуючи, що мистецтво вічне, якщо воно спирається на народні традиції і щедро п’є з народних джерел цілющу воду, насичену світлом і добром.
Дружба з „Ниточкою” подарувала бібліотеці і кілька персональних виставок. Першою свої роботи на двох персональних виставках представила Наталя Ніжнікова: „Русские мотивы. К 300-летию Санкт-Петербурга” – у червні 2003 року та "Кіровоградські візерунки", присвячену 250-річчю міста – у вересні 2004 року.
У листопаді 2007 року у Клубі народних ремесел „Ниточка” презентує першу свою персональну виставку „Світ мого захоплення” майстриня-вишивальниця Світлана Пасашкова.
Присутні на презентації колеги, гості, користувачі бібліотеки та бібліотекарі відзначили як найголовнішу відмінність почерку майстрині – високу техніку виконання її робіт. Хрестик у руках пані Світлани перетворюється на багатофункціональний засіб, він підкреслює філігранність вишитих картин, а отже – їхню бездоганність. Попри таку хрестоматійну відповідність технології, її вишивки випромінюють тепло, спокій, домашній затишок. Тематика – рослинний та тваринний світ нашої планети. Виконані з любов’ю, її вишиті квіти, птахи і звірі нагадують людям – ми одної крові, ми – діти однієї планети, красивої, барвистої, багатої – бережімо ж це багатство для себе та майбутніх поколінь. Але вмінням вишивати обдарування пані Світлани не вичерпуються, вона має великий талант оповідача. Її коментарі до власних робіт гідні того, щоб стати нарисами книги, що могла б мати таку ж назву -"Світ мого захоплення". Про майстерність її усного мовлення свідчить і те, що на зустрічі з нею студентів Кіровоградського кооперативного технікуму економіки і права ім. М.Сая протягом майже двох годин не поворухнулись навіть непосидючі хлопчаки, що вже говорити про дівчат – всі вони сиділи зачаровані. І це закономірно, бо чарувати – то і є мета справжнього таланту.
Пасашкова Світлана Леонідівна народилася в м. Гайвороні Кіровоградської області. Після закінчення Гайворонського машинобудівного технікуму доля привела її в Кіровоград на завод „Червона зірка”. В Кіровограді Світлана одружилася, народила сина. Закінчила КІСМ, і пропрацювавши 14 років на заводі, звільнилася та присвятила своє життя сім`ї та улюбленому заняттю – вишиванню.
Пані Світлана все своє життя займалася рукоділлям – шила, в`язала. Вишивкою почала займатися 6 років тому. І на протязі цього часу створила біля 100 робіт. В 2007 році стала членом клубу „Ниточка”.
Майстерність пані Світлани винагороджується подяками, визнанням шанувальників її творчості та власним задоволенням від виконаної роботи.
4 березня 2008 року, напередодні традиційного жіночого свята, у відділі краєзнавства ОУНБ ім. Д.Чижевського відкрито персональну виставку авторського трикотажа Кравчук Вікторії Олександрівни. Присутні на відкритті виставки мали змогу пересвідчитись у невичерпності фантазії та бездоганній техніці майстрині.
У колі її зацікавлень – предмети інтер`єру, одяг та аксесуари. Зачаровують мережива серветок, доріжок, скатертин, шторок, завісок, фіранок, порт`єрок, наволок на стільничок. Цікаво використані техніки плетіння гачком для оздоблення посуду. Та справжній фейєрверк емоцій серед присутніх викликав показ моделей одягу. Ексклюзивні комплекти одягу демонстрували веселі, чарівні та стрункі дівчата. Сукні, светрики, кофтини, накидки, туніки, маєчки, шапочки, шалі і ще безліч цікавих аксесуарів до них створили неповторний святковий калейдоскоп. Це перший такий показ в історії клуба народних ремесел „Ниточка”, і його успішність надихає учасників на створення власного, клубного, модельного агентства. І хоча від мрії до її здійснення – шлях непростий, завзятість та ентузіазм „ниточок” не залишають сумнівів у реальності мрії.
Гачок, спиці і клубочок ниток – ось нібито і все, що потрібно майстрині. Поволі розмотується ниточка і, як у казці, стелить шлях у загадкове і незвідане. Творчість не знає меж і не визнає кордонів. А як все починалось?
Вікторія Кравчук – народилась у Кіровограді у 1976 році, навчалась у школах №25 та №32, а паралельно торувала стежку до країни мрій – відвідувала усі гуртки та студії в нашому місті, пов’язані з декоративно-ужитковим мистецтвом, а головне - чотири роки навчалась у художній школі. Звідки такий нестримний потяг прикрашати все довкола і власноруч створювати красу? Відповідь частково знаходимо в родинних зацікавленнях. Батько Вікторії мав талант художника, займався випалюванням по дереву, чеканкою. Мати – понад два десятиліття пропрацювала на фабриці „Індтрикотаж”. Домашня атмосфера творчості спонукала доньку до власних творчих розвідок у царину мистецтва. Не дивно, що згодом на „Індтрикотаж” приходить і Вікторія, вона працює там художником з вишивки аж до закриття фабрики.
Багато чому навчилась Вікторія Кравчук і в Москві, де опановувала школу дизайну в „Учбовому Центрі „Останкіно”. Десятирічний досвід дизайнерської роботи в Росії цього періоду важко переоцінити.
А ниточка від чарівного клубочка, що стелилась її життєвою дорогою, привела Вікторію у 2007 році в місто дитинства - Кіровоград, і далі - на засідання клубу народних ремесел „Ниточка”.
До захопленої переважно рукоділлям жіночої частини „Ниточки” поступово приєднуються чоловіки. Один з них – самодіяльний художник
Р. Климишин.
Наприкінці квітня 2008 року художник-аматор Ростислав Климишин представив у відділі краєзнавства нашої бібліотеки виставку пейзажів.
Родом Р.Климишин з тернопільського села, щедрого на природу і добрих людей. Хист до малювання у нього помітив ще шкільний учитель, і ця любов до відтворення краси світу фарбами відтоді не полишала Ростислава, а йшла паралельно з визначенням мети життя та професійним зростанням. Працює самодіяльний художник у ВАТ „Кіровоградобленерго”, а малювання стало його захопленням та способом самовираження. Його пейзажі реалістичні і водночас романтичні, вони ніби легко впізнаються і водночас манять якоюсь загадкою. Серед представлених картин і природа нашого краю, і кримські краєвиди. Експозиція відкрилася якраз напередодні 55-річчя Р.Климишина і зібрала чимало зацікавлених відвідувачів, у тому числі його колег, друзів, однодумців, вона мала гарні відгуки.
До дня Незалежності України у серпні 2008 року відбулось відкриття персональної виставки члена Клубу народних ремесел „Ниточка” Корсун Раїси Іванівни.У експозиції „Фарби літа”– вишивка гладдю та хрестиком на предметах одягу та інтер`єру. Вінчає рукотворну красу вишитий образ Божої Матері в обрамленні традиційного українського рушника. Різнобарвні узори прикрашають серветки і доріжки, картини і рушники, блузки і футболки, а ще - численні хусточки, від яких не можна відірвати погляду. Техніка робіт представляє собою художню гладь та стебнівку, доповнену окремими видами швів, що використовуються для гладі по рахунку ниток, тамбур, рококо, болгарський хрестик, рішельє. Вишивку органічно доповнюють мережива, плетені гачком. Філігранність робіт та майстерне володіння веселкою кольорів робить вишивки водночас яскравими і ніжними, задумливими і життєрадісними. Роботи відображають індивідуальність почерку майстрині і водночас не схожі одна на одну. Вони випромінюють політ душі і тепло жіночих рук.
Народилась Раїса Іванівна 1944 року в Туркменії в родині військового. Батько родом із Саратовської області, а мати – уродженка села Панчеве Новомиргородського району. По закінченню школи Раїса стала студенткою медучилища, згодом працювала операційною сестрою. Другу спеціальність отримала у Ташкентському інституті народного господарства, працювала у галузі будівництва. А рукоділля освітлювало будні і освячувало душу.
У 2002 році переїхала з родиною з Ташкента до Кіровограда. Тут і зустрілась з жінками - членами клубу „Ниточка”. Спільне захоплення рукоділлям та бажання поділитись з людьми своїми здобутками знайшло вираження у колективних та персональних виставках – обласних і всеукраїнських. Родина всіляко підтримує свою Берегиню у її захопленні і допомагає у організації виставок.
На презентації „Фарб літа” виступили колеги вишивальниці по клубу, члени родини, друзі, бібліотекарі ОУНБ ім. Д.Чижевського.
Шевченківські дні 2009 року принесли радість та захопленя усім відвідувачам відділу. Саме у ці березневі дні Клуб народних ремесел „Ниточка” презентував триптих-вишивку, присвячений Тарасу Шевченку
„В майбутнє до тебе я, Тарасе, йду”. Ця презентація – данина пам`яті народному поету і пророку, який єднає покоління і дарує віру у майбутнє та снагу до життя.
Композиція складається із портрета Кобзаря, тексту його „Заповіту” та 5-метрового традиційного українського рушника, який і огортає портрет своїми крилами. Робота виконана червоними і чорними нитками в техніці болгарського хрестика, а крайові шви – рубцюванням та ретязем. Портрет Шевченка, що зазвичай не потребує підпису, цього разу супроводжують слова з відомої пісні на слова Олександра Злотника „Шлях до Тараса”: „Не в минуле, а в майбутнє до тебе я, Тарасе, йду”, вишиті хрестиком на окладі портрета.
Автор презентованих робіт - Бойко Пилип Іванович – родом із села Шпаково Новомиргородського району. За фахом – вчитель математики, останні 20 років працював заступником директора з навчально-виховної роботи ЗОШ №18 м. Кіровограда. Вишивати почав з кінця 2004 року, вже у пенсійному віці. Родина поділяє захоплення Пилипа Івановича, оскільки і дружина, і обидві доньки кохаються у рукоділлі, іноді вони навіть заздрять батькові, що має відтепер більше вільного часу для свого захоплення.
У „Ниточці” П.І.Бойко майже з початку заснування (з третього засідання, уточнює він як математик), почувається у переважно жіночому товаристві комфортно, бере активну участь у заходах клубу.
Шевченківська тема увійшла в його життя з дитинства, коли третьокласником він уперше почув у виконанні сільського хору пісні на слова Шевченка. Пилип Іванович охоче поділився із присутніми своїми спогадами та роздумами щодо ролі Шевченка у власному світогляді, а відтепер – уже й у творчості.
Присутні на презентації читали твори Шевченка українською та іншими мовами і спілкувались, вшановуючи Кобзаря світлими спогадами та присвяченими йому віршами.
До доброго звикаєш швидко, і тому працівники відділу не дивуються запитанням постійних наших читачів, чи скоро „Ниточка” представить свій новий проект на розсуд глядача. Ми їх запевняємо, що наше співробітництво триватиме. Принагідно хочеться наголосити на тому , що тенденція влаштовувати виставки майстрів саме у бібліотечних закладах є адекватною відповіддю на сучасні світові тенденції глобалізації та уніфікації – маємо зберігати обличчя народу, так би мовити, вишитий нитками його портрет, так само пристрасно і ретельно, як бережемо мудрість століть на книжкових полицях бібліотек. Презентовані виставки та виступи присутніх на презентаціях покликані нагадати нам всім, що ми - надзвичайно багаті , а відтак - не маємо права це духовне багатство не примножувати, бо саме такою є місія культури – берегти ментальну естафету поколінь. І ці високі слова звучать так природно і щиро серед веселкової рукотворної краси.
Найсміливіші фантазії мають право на втілення, якщо вони знаходять підтримку однодумців та друзів. Парадоксально, але мистецтво вишивки, плетіння, що нібито вимагає усамітнення, насправді стає об`єднуючим фактором, спонукаючи все оточення майстрині сприяти, допомагати, підтримувати, визнавати та заохочувати до нових творчих пошуків.
Побажаємо ж від щирого серця, щоб ниточка на клубочках долі стелилась їм тими дорогами, що вони намріяли.
Майя Міщенко,
головний бібліотекар відділу краєзнавства
Кіровоградської ОУНБ ім. Д.Чижевського