середа, 11 листопада 2009 р.

„Ниточка” веде… в бібліотеку

Початок співробітництва Клуба народних ремесел „Ниточка” та ОУНБ ім.. Д.Чижевського сягає червня 2003 року, коли гурт залюблених у народне мистецтво людей ще не був навіть організаційно оформлений, просто їм було добре разом, і вони прагнули поділитись своїм захопленням з іншими людьми. Керівником та натхненницею клубу стала відома вже на Кіровоградщині вишивальниця Ніжнікова Наталя Костянтинівна. Рукоділля – це багаторічне захоплення пані Наталі, яка є за фахом юрист, а нині випробовує себе ще й як художник по костюмах знаного у місті зразкового хореографічного ансамблю „Анюта”.
Твори, якими авторка дорожить найбільше, прикрашають її світлицю. Окремі роботи віднедавна знаходяться в приватних колекціях США, Росії, Великої Британії, Ізраїлю, Кореї, Японії, Італії, Німеччини та Білорусії. Наталя Костянтинівна є учасницею та лауреатом багатьох конкурсів та фестивалів, у тому числі такого престижного як ХІІ Всеукраїнський літературно-мистецький фестиваль "Кролевецькі рушники", міжнародних фестивалів декоративно-ужиткового мистецтва у Курську, Воронежі, Тулі та Москві.
Любителі декоративно-ужиткового мистецтва мали нагоду познайомитись з її вишивками під час експозицій у краєзнавчому та художньому музеях міста, у культурно-освітніх закладах, Кіровоградській міській центральній бібліотеці, обласній бібліотеці для дітей ім. А.Гайдара. Завдяки активній життєвій позиції та неспокійній вдачі Наталя Ніжнікова бере участь у загальноміських та обласних культурницьких закладах, зокрема присвячених Дню міста, Пушкінським та Шевченківським дням. Про її громадську та творчу діяльність неодноразово писала місцева преса. Відтак, абсолютно органічною та логічною стала її перемога у ярмарку громадських ініціатив з проектом клубу народних ремесел „Ниточка”, якому вже пішов третій рік.
Усі здобутки своїх однодумців по клубу Наталя Костянтинівна вважає за потрібне активно пропагувати у регіоні та за його межами. „Ниточка”, незважаючи на свою ще „дитячу” біографію, зібрала в мистецьке коло понад 70 майстрів та аматорів мистецтва і встигла заявити про себе серед аматорів народного мистецтва краю та України.
Зрозуміло, що кожен з народних умільців прагне до якнайповнішого розкриття своїх власних талантів, уподобань та мрій. Але всі вони разом дбають також про неперервність традицій народних ремесел краю, прагнуть зберігати скарби минулих поколінь задля прийдешніх. І в цьому сенсі, можна сказати, що „Ниточка” єднає покоління своїми веселковими фарбами та працьовитими руками. Особливо яскраво це простежується в організації одного з перших проектів клубу народних ремесел – виставки старовинної вишивки „Рушникові доріжки”. Здобутки народних умільців краю з приватної колекції Наталії Ніжнікової. Вишивки датовано серединою ХХ століття”, присвячену Дню Конституції України (червень 2008 року)
Якщо до народних джерел традиційно звертаються за натхненням навіть маститі художники, то що вже говорити про аматорів народного мистецтва, які, за великим рахунком, і є тим колективним автором, який створює народне мистецтво.
Дуже органічно було

підібрано епіграф до виставки - поетичний рядок нашого земляка Віктора Шила : „Орнамент – це кардіограма цілого народу”. Використавши цю метафору, можна сказати, що кардіограму народу вимальовували невтомні і ласкаві жіночі руки скрізь, куди доля спрямовувала стежки наших землячок – від Старої Осоти Олександрівського району до Петропавловська-Камчатського, від села Петрівка Компаніївського району до села Бабні Смоленської області. Переважна більшість вишивок на виставці має понад 50 років і вже може вважатись експонатами музейної вартості. Але окремі – дійсно унікальні, бо використовуються у побуті понад століття. У бабусиних скринях віднайдено справжні скарби – рушники та серветки, килими та рушники, сорочки та божники, простирадла та картини. Виконані вони із застосуванням таких найбільш поширених та улюблених у народі технік як хрестик, болгарський хрестик, гладь, витяганка, плетіння гачком. На своїх полотняних скрижалях вони несуть з глибин часу код народу.

Рушники, як і люди, мають власний життєпис. Вони народжуються під співи майстринь у світлицях, вірно слугують, супроводжуючи людину все життя і так само відходять, втративши дбайливих господарів.
Про кожен рушник зі своєї колекції Наталя Костянтинівна може розповісти історію, що гідна окремого оповідання чи й повісті. Спільним для представлених у „Рушникових доріжках” полотняних скрижалів є те, що створені вони були у нашому степовому краї у середині минулого століття, а відтак є матеріальним свідченням нашої культури і нашої епохи. Всміхаються мальви і ружі, підморгують братки, пломеніють маки і гордовито роззираються довкола пишні троянди, кутаються в мереживні китиці скромні фіалки, тихенько подзенькують дзвоники, туркочуть у парі голуби, переплітаються волошки із золотим колоссям. Це наше степове різнотрав`я і золотосинь. Усе розмовляє із нами мовою символів, мовою краси, ніби не хоче, аби перервалась нитка часу, що єднає покоління. Невмолимий і буремний час залишив свої автографи на їхніх крилах, але вони не приховують власних зморщок та життєвої втоми – вони чесно слугували людям, несучи естафету добра від серця до серця, прикрашаючи життя і нагадуючи про вічність краси.
Різними шляхами прийшли рушники у дім пані Наталі: є подаровані, є успадковані, є врятовані… Так-так, і врятовані також. Багатьом рушникам ця неспокійна і щедра жінка продовжила життя. У певному сенсі вона є вартовою нашої духовності. Наталя Костянтинівна Ніжнікова вважає найбільшою оцінкою її діяльності слова, сказані начальником управління культури та туризму Кіровоградської ОДА Овчаренко Наталією Юр`ївною під час вручення диплому фестивалю „Молюсь за тебе, Україно!” :
„Оця жіночка – росіянка, яка стоїть на варті нашої української культури!”
На відкриття виставки старовинної вишивки було запрошено користувачів бібліотеки, усіх аматорів мистецтва, членів клуба народних ремесел „Ниточка” та ще одного популярного у місті мистецького об`єднання - Кіровоградської обласної громадської організації "Єлисаветградський узвіз", а також юних гуртківців, що лише опановують ази декоративно-ужиткового мистецтва. Насамперед для них, а також для всіх присутніх, підготував екскурс у народне мистецтво кіровоградець Пилип Іванович Бойко, який також є членом клубу "Ниточка" і персональну виставку якого жителі обласного центру мали змогу побачити у квітні 2008 року у Кіровоградській міській центральній бібліотеці.
А коли вся Україна вишивала Рушник національної єдності, до стібочків з Кіровоградщини доклала свої умілі руки пані Наталя з подругами.
Свою приватну колекцію вишивок Наталя Костянтинівна поновлює також під час подорожей, які складають суттєву частину її активного, насиченого подіями життя. Так, з поїздки до Росії вона привезла роботи у техніці ришельє і тут же прийшла з ініціативою експонувати їх у відділі краєзнавства. Гаптовані білим по білому, мов білосніжні лебеді розкинули свої рукави фіранки та завіски, штори та портьєри, закликаючи відвідувачів до замилування та роздумів. „ Выставка старой вышивки Белгородской и Воронежской областей (Русский культурный центр)” – таку назву отримала ця виставка, презентована у листопаді 2008 року, наголошуючи, що мистецтво вічне, якщо воно спирається на народні традиції і щедро п’є з народних джерел цілющу воду, насичену світлом і добром.
Дружба з „Ниточкою” подарувала бібліотеці і кілька персональних виставок. Першою свої роботи на двох персональних виставках представила Наталя Ніжнікова: „Русские мотивы. К 300-летию Санкт-Петербурга” – у червні 2003 року та "Кіровоградські візерунки", присвячену 250-річчю міста – у вересні 2004 року.
У листопаді 2007 року у Клубі народних ремесел „Ниточка” презентує першу свою персональну виставку „Світ мого захоплення” майстриня-вишивальниця Світлана Пасашкова.
Присутні на презентації колеги, гості, користувачі бібліотеки та бібліотекарі відзначили як найголовнішу відмінність почерку майстрині – високу техніку виконання її робіт. Хрестик у руках пані Світлани перетворюється на багатофункціональний засіб, він підкреслює філігранність вишитих картин, а отже – їхню бездоганність. Попри таку хрестоматійну відповідність технології, її вишивки випромінюють тепло, спокій, домашній затишок. Тематика – рослинний та тваринний світ нашої планети. Виконані з любов’ю, її вишиті квіти, птахи і звірі нагадують людям – ми одної крові, ми – діти однієї планети, красивої, барвистої, багатої – бережімо ж це багатство для себе та майбутніх поколінь. Але вмінням вишивати обдарування пані Світлани не вичерпуються, вона має великий талант оповідача. Її коментарі до власних робіт гідні того, щоб стати нарисами книги, що могла б мати таку ж назву -"Світ мого захоплення". Про майстерність її усного мовлення свідчить і те, що на зустрічі з нею студентів Кіровоградського кооперативного технікуму економіки і права ім. М.Сая протягом майже двох годин не поворухнулись навіть непосидючі хлопчаки, що вже говорити про дівчат – всі вони сиділи зачаровані. І це закономірно, бо чарувати – то і є мета справжнього таланту.
Пасашкова Світлана Леонідівна народилася в м. Гайвороні Кіровоградської області. Після закінчення Гайворонського машинобудівного технікуму доля привела її в Кіровоград на завод „Червона зірка”. В Кіровограді Світлана одружилася, народила сина. Закінчила КІСМ, і пропрацювавши 14 років на заводі, звільнилася та присвятила своє життя сім`ї та улюбленому заняттю – вишиванню.
Пані Світлана все своє життя займалася рукоділлям – шила, в`язала. Вишивкою почала займатися 6 років тому. І на протязі цього часу створила біля 100 робіт. В 2007 році стала членом клубу „Ниточка”.
Майстерність пані Світлани винагороджується подяками, визнанням шанувальників її творчості та власним задоволенням від виконаної роботи.
4 березня 2008 року, напередодні традиційного жіночого свята, у відділі краєзнавства ОУНБ ім. Д.Чижевського відкрито персональну виставку авторського трикотажа Кравчук Вікторії Олександрівни. Присутні на відкритті виставки мали змогу пересвідчитись у невичерпності фантазії та бездоганній техніці майстрині.
У колі її зацікавлень – предмети інтер`єру, одяг та аксесуари. Зачаровують мережива серветок, доріжок, скатертин, шторок, завісок, фіранок, порт`єрок, наволок на стільничок. Цікаво використані техніки плетіння гачком для оздоблення посуду. Та справжній фейєрверк емоцій серед присутніх викликав показ моделей одягу. Ексклюзивні комплекти одягу демонстрували веселі, чарівні та стрункі дівчата. Сукні, светрики, кофтини, накидки, туніки, маєчки, шапочки, шалі і ще безліч цікавих аксесуарів до них створили неповторний святковий калейдоскоп. Це перший такий показ в історії клуба народних ремесел „Ниточка”, і його успішність надихає учасників на створення власного, клубного, модельного агентства. І хоча від мрії до її здійснення – шлях непростий, завзятість та ентузіазм „ниточок” не залишають сумнівів у реальності мрії.
Гачок, спиці і клубочок ниток – ось нібито і все, що потрібно майстрині. Поволі розмотується ниточка і, як у казці, стелить шлях у загадкове і незвідане. Творчість не знає меж і не визнає кордонів. А як все починалось?
Вікторія Кравчук – народилась у Кіровограді у 1976 році, навчалась у школах №25 та №32, а паралельно торувала стежку до країни мрій – відвідувала усі гуртки та студії в нашому місті, пов’язані з декоративно-ужитковим мистецтвом, а головне - чотири роки навчалась у художній школі. Звідки такий нестримний потяг прикрашати все довкола і власноруч створювати красу? Відповідь частково знаходимо в родинних зацікавленнях. Батько Вікторії мав талант художника, займався випалюванням по дереву, чеканкою. Мати – понад два десятиліття пропрацювала на фабриці „Індтрикотаж”. Домашня атмосфера творчості спонукала доньку до власних творчих розвідок у царину мистецтва. Не дивно, що згодом на „Індтрикотаж” приходить і Вікторія, вона працює там художником з вишивки аж до закриття фабрики.
Багато чому навчилась Вікторія Кравчук і в Москві, де опановувала школу дизайну в „Учбовому Центрі „Останкіно”. Десятирічний досвід дизайнерської роботи в Росії цього періоду важко переоцінити.
А ниточка від чарівного клубочка, що стелилась її життєвою дорогою, привела Вікторію у 2007 році в місто дитинства - Кіровоград, і далі - на засідання клубу народних ремесел „Ниточка”.
До захопленої переважно рукоділлям жіночої частини „Ниточки” поступово приєднуються чоловіки. Один з них – самодіяльний художник
Р. Климишин.
Наприкінці квітня 2008 року художник-аматор Ростислав Климишин представив у відділі краєзнавства нашої бібліотеки виставку пейзажів.
Родом Р.Климишин з тернопільського села, щедрого на природу і добрих людей. Хист до малювання у нього помітив ще шкільний учитель, і ця любов до відтворення краси світу фарбами відтоді не полишала Ростислава, а йшла паралельно з визначенням мети життя та професійним зростанням. Працює самодіяльний художник у ВАТ „Кіровоградобленерго”, а малювання стало його захопленням та способом самовираження. Його пейзажі реалістичні і водночас романтичні, вони ніби легко впізнаються і водночас манять якоюсь загадкою. Серед представлених картин і природа нашого краю, і кримські краєвиди. Експозиція відкрилася якраз напередодні 55-річчя Р.Климишина і зібрала чимало зацікавлених відвідувачів, у тому числі його колег, друзів, однодумців, вона мала гарні відгуки.
До дня Незалежності України у серпні 2008 року відбулось відкриття персональної виставки члена Клубу народних ремесел „Ниточка” Корсун Раїси Іванівни.У експозиції „Фарби літа”– вишивка гладдю та хрестиком на предметах одягу та інтер`єру. Вінчає рукотворну красу вишитий образ Божої Матері в обрамленні традиційного українського рушника. Різнобарвні узори прикрашають серветки і доріжки, картини і рушники, блузки і футболки, а ще - численні хусточки, від яких не можна відірвати погляду. Техніка робіт представляє собою художню гладь та стебнівку, доповнену окремими видами швів, що використовуються для гладі по рахунку ниток, тамбур, рококо, болгарський хрестик, рішельє. Вишивку органічно доповнюють мережива, плетені гачком. Філігранність робіт та майстерне володіння веселкою кольорів робить вишивки водночас яскравими і ніжними, задумливими і життєрадісними. Роботи відображають індивідуальність почерку майстрині і водночас не схожі одна на одну. Вони випромінюють політ душі і тепло жіночих рук.
Народилась Раїса Іванівна 1944 року в Туркменії в родині військового. Батько родом із Саратовської області, а мати – уродженка села Панчеве Новомиргородського району. По закінченню школи Раїса стала студенткою медучилища, згодом працювала операційною сестрою. Другу спеціальність отримала у Ташкентському інституті народного господарства, працювала у галузі будівництва. А рукоділля освітлювало будні і освячувало душу.
У 2002 році переїхала з родиною з Ташкента до Кіровограда. Тут і зустрілась з жінками - членами клубу „Ниточка”. Спільне захоплення рукоділлям та бажання поділитись з людьми своїми здобутками знайшло вираження у колективних та персональних виставках – обласних і всеукраїнських. Родина всіляко підтримує свою Берегиню у її захопленні і допомагає у організації виставок.
На презентації „Фарб літа” виступили колеги вишивальниці по клубу, члени родини, друзі, бібліотекарі ОУНБ ім. Д.Чижевського.
Шевченківські дні 2009 року принесли радість та захопленя усім відвідувачам відділу. Саме у ці березневі дні Клуб народних ремесел „Ниточка” презентував триптих-вишивку, присвячений Тарасу Шевченку
„В майбутнє до тебе я, Тарасе, йду”. Ця презентація – данина пам`яті народному поету і пророку, який єднає покоління і дарує віру у майбутнє та снагу до життя.
Композиція складається із портрета Кобзаря, тексту його „Заповіту” та 5-метрового традиційного українського рушника, який і огортає портрет своїми крилами. Робота виконана червоними і чорними нитками в техніці болгарського хрестика, а крайові шви – рубцюванням та ретязем. Портрет Шевченка, що зазвичай не потребує підпису, цього разу супроводжують слова з відомої пісні на слова Олександра Злотника „Шлях до Тараса”: „Не в минуле, а в майбутнє до тебе я, Тарасе, йду”, вишиті хрестиком на окладі портрета.
Автор презентованих робіт - Бойко Пилип Іванович – родом із села Шпаково Новомиргородського району. За фахом – вчитель математики, останні 20 років працював заступником директора з навчально-виховної роботи ЗОШ №18 м. Кіровограда. Вишивати почав з кінця 2004 року, вже у пенсійному віці. Родина поділяє захоплення Пилипа Івановича, оскільки і дружина, і обидві доньки кохаються у рукоділлі, іноді вони навіть заздрять батькові, що має відтепер більше вільного часу для свого захоплення.
У „Ниточці” П.І.Бойко майже з початку заснування (з третього засідання, уточнює він як математик), почувається у переважно жіночому товаристві комфортно, бере активну участь у заходах клубу.
Шевченківська тема увійшла в його життя з дитинства, коли третьокласником він уперше почув у виконанні сільського хору пісні на слова Шевченка. Пилип Іванович охоче поділився із присутніми своїми спогадами та роздумами щодо ролі Шевченка у власному світогляді, а відтепер – уже й у творчості.
Присутні на презентації читали твори Шевченка українською та іншими мовами і спілкувались, вшановуючи Кобзаря світлими спогадами та присвяченими йому віршами.
До доброго звикаєш швидко, і тому працівники відділу не дивуються запитанням постійних наших читачів, чи скоро „Ниточка” представить свій новий проект на розсуд глядача. Ми їх запевняємо, що наше співробітництво триватиме. Принагідно хочеться наголосити на тому , що тенденція влаштовувати виставки майстрів саме у бібліотечних закладах є адекватною відповіддю на сучасні світові тенденції глобалізації та уніфікації – маємо зберігати обличчя народу, так би мовити, вишитий нитками його портрет, так само пристрасно і ретельно, як бережемо мудрість століть на книжкових полицях бібліотек. Презентовані виставки та виступи присутніх на презентаціях покликані нагадати нам всім, що ми - надзвичайно багаті , а відтак - не маємо права це духовне багатство не примножувати, бо саме такою є місія культури – берегти ментальну естафету поколінь. І ці високі слова звучать так природно і щиро серед веселкової рукотворної краси.
Найсміливіші фантазії мають право на втілення, якщо вони знаходять підтримку однодумців та друзів. Парадоксально, але мистецтво вишивки, плетіння, що нібито вимагає усамітнення, насправді стає об`єднуючим фактором, спонукаючи все оточення майстрині сприяти, допомагати, підтримувати, визнавати та заохочувати до нових творчих пошуків.
Побажаємо ж від щирого серця, щоб ниточка на клубочках долі стелилась їм тими дорогами, що вони намріяли.
Майя Міщенко,
головний бібліотекар відділу краєзнавства
Кіровоградської ОУНБ ім. Д.Чижевського

1 коментар:

  1. Мені дуже сподобалася робота Клубу " Ниточка". Хотілося б більше дізнатися про цих рукодільниць, більше познайомитися з їхньою творчісттю.

    ВідповістиВидалити