Українці в умовах глобалізації і війни: збереження самобутності

Україна починається з кожного з нас – із нашого вибору, мови й дії.

 В’ячеслав Чорновіл

В умовах повномасштабної війни, яку розгорнула держава-агресорка проти України, гостро стоїть питання про збереження цілісності нашої держави, визначення її місця на мапі світу та міжнародній політичній арені, вирішення майбутнього кожного громадянина і народу загалом. Агресія росії проти України, що триває вже понад одинадцять років, поставила проблему цивілізаційної самоідентичності України в ряд екзистенційних, пріоритетних і невідкладних.

Російсько-українська війна спровокувала в українцях, мабуть, найсильніше єднання. Під постійними ракетними ударами нація згуртувалася. Українці згуртовані не лише навколо перемоги над зовнішнім ворогом, а й у баченні відбудови країни. 

Ми відстоюємо свою національну ідентичність, територіальну цілісність та суверенітет, то ж не дивно, що сьогодні тема війни присутня в кожній події, у кожній статті чи книзі.

Що ж почитати, щоб краще зрозуміти українську ідентичність? У головній книгозбірні області на цю тему представлені книги з різних галузей знань: художня література, історична, література з питань мовознавства, політології, соціології.

Завдяки участі бібліотеки імені Дмитра Чижевського в Програмі поповнення бібліотечних фондів від Українського інституту книги, головна книгозбірня отримала книгу Віктора Брехуненка «Україна й українці: ім’я як поле битви» (Віктор Брехуненко. – К. : Видавець ПП Брехуненко, 2020). Віктор Анатолійович – український історик, професор, уродженець Кіровоградщини, автор понад 100 наукових праць, серед яких 10 монографій, публікацій документальних збірок та статей. Книга надзвичайно актуальна та розповідає про українське минуле, спираючись на факти. У цьому виданні розглядається походження слова «Україна», досліджується, як формувалась українська ідентичність. До сьогодні все, пов’язане з поясненням самоназви українців та їхньої ідентичності, залишається об’єктом не тільки суто наукового інтересу, а й численних ідеологічних маніпуляцій. За допомогою наукових аргументів у книжці спростовано маніпулятивні версії походження та смислового наповнення поняття «Україна» і показано, як Московщина загарбала назву «Русь» для свого одноосібного користування і наповнила інформаційний простір історичними фейками, видаючи світові за свою природну самоназву. Автор чудово спростовує всі ці великоруські міфи. У дослідженні документально підтверджується історична неправомірність як територіальних зазіхань на спадщину української нації – Київську Русь зі сторони московії (росії) і Речі Посполитої (Польщі), так і злочинне привласнення імені «Русь» для московського царства, а згодом імперії.

Сьогодні, в умовах російської агресії проти України, книга дає фактичні документальні дані всім патріотам, які ведуть тяжку боротьбу на інформаційно-ідеологічному фронті з фальшивими постулатами пропагандистів «русского міра». Книга «Україна й українці: ім’я як поле битви» сподобається всім, хто цікавиться питаннями української історії і хоче мати доступ до правдивої інформації.

Також від Українського інституту книги бібліотека отримала науково-популярне видання Орисі Демської «Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга» (О. М. Демська. – Харків: Віват, 2023, 2024). Ця книга – путівник у минуле української мови, яка століття за століттям уперто йшла до свого успіху. Після перших розділів книжка захоплює майже як роман, де головним героєм є українська мова. Авторка проводить огляд розвитку мов людства, зокрема церковнослов’янської, грецької, латини, які колись мали особливий статус, але згодом втратили його. Демська показує, як змінюється мова під впливом історичних подій, і як саме мова впливає на державотворення. Мова-народ-держава – принцип, за яким писала книгу авторка. Цікаво та докладно описано спроби російської імперії заборонити українську мову та принизити її роль, а також те, як російська мова використовувалась як інструмент пригнічення в Радянському Союзі. Демська звертає увагу на незахищеність кримськотатарської мови в Україні та інші больові точки, пов’язані з мовним питанням. Важливість мови як чинника національної ідентичності показана на прикладі українсько-російських мовних суперечок, з яких випливає розуміння, наскільки важливою є мова для сучасних націй. Праця Орисі Демської «Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга» – якісне джерело інформації про еволюцію української мови.

Надактуальним сьогодні є питання становлення мілітарної ідентичності українців – це самоідентифікація, яка формується як відповідь на агресію, під впливом війни. Монографія Валерія Зливкова та Світлани Лукомської «Нариси з історії становлення мілітарної ідентичності українців» (В. Зливков, С. Лукомська. – Кропивницький : Видавець Лисенко В. Ф., 2023) присвячена історико-культурним та психологічним аспектам мілітарної ідентичності українців. У книзі йде розповідь про вплив козацтва та української шляхти на формування мілітарної ідентичності українців. Автори розглядають ідентичність в епоху постмодернізму, вплив воєн на формування ідентичності, історичні колективні травми українців у контексті мілітарної ідентичності. Особливу увагу автори звертають на роль школи у формуванні мілітарної ідентичності учнів (з досвіду повоєнних країн). Ця книга – цінне джерело знань про історію України та важливий інструмент для формування національної свідомості.

Темі національної ідентичності присвячена й збірка Марії Матіос «Нація» (Марія Матіос. – Львів: Піраміда, 2010), яка складається з окремих творів – оповідань та поезій, об’єднаних роздумами про долю українського народу в різні часи двадцятого століття. Сюжети цих творів різні і не пересікаються між собою. Герої в них теж різні, з різними долями і життєвими поглядами. У збірці авторка порушує питання, що й нині є актуальними: що робить українців нацією? Що нас роз’єднує, а що надихає єднатися? Чи є надія там, де століттями її витоптували та випалювали? Книга дуже важлива з моральної точки зору. Незважаючи на невеликий об’єм, у ній уміщено стільки болю, що стає страшно, як усе це вмістилося в душі і думках однієї жінки. Під одною обкладинкою зібралося багато різних доль, кожна з яких пече по-своєму. Це книга про народ, який пригнічували усіма силами, викорінювали, як тільки могли; про націю, яку ненавиділи і яку хотіли поставити на коліна. Книга сповнена сліз, смертей і… краси. Як не дивно, на тлі усієї цієї жорстокості українські народні звичаї і обряди виступають особливо чарівно. Відчувається могутня сила, передана від предків через покоління. Вона і дає вистояти нації, яку ніщо не могло убити. Герої книги – прості люди, селяни, які живуть своєю сім'єю, родинною хатою і працею. Вони нікому не бажають зла, але завжди знайдеться хтось, хто захоче підкорити мирних людей і вигнати з земель предків. «Нація» – це книга-реквієм по тим, кого безневинно закатували і знедолили. Це ода цілому народу. І це чудова книга, яку має прочитати кожен українець.

А як же сприймають українців інші народи? Книга європейського історика Андреаса Каппелера «Від країни козаків до країни селян. Україна на видноколі Заходу у XVI-XIX ст.» (А. Каппелер; пер. з нім. В. Кам’янця. – Львів: Літопис, 2022) – грунтовне дослідження образу України в західноєвропейських джерелах XVI-XIX століть. Проаналізувавши велику кількість європейських публікацій та періодичних видань, автор майстерно відстежує трансформацію сприйняття України від героїчної козацької нації до образу селянської провінції під впливом російської імперської пропаганди, коли українська еліта була інтегрована в росію, а українці стали сприйматися як переважно селянський народ, позбавлений високої культури.

Слово «козак» давно переросло межі України й стало справжнім знаковим брендом, відомим у всьому світі, що є символом волі, мужності та нескореного духу. Каппелер аналізує не стільки саму історію України, скільки її сприйняття іноземцями. Книга показує, як Україна зникла з ментальної мапи Заходу, ставши «невидимою» за московськими фейками. Це ретельна робота, що демонструє, як кремлівська пропаганда впливала на західне бачення і як довго розвіювалися ці міфи. Праця Андреаса Каппелера – важливий внесок у розуміння того, як Захід сприймав Україну та як цей образ змінювався, допомагаючи сучасним українцям переосмислити своє місце в європейському контексті.

Тетяна Водотика та політичний експерт Євген Магда об’єднали творчі зусилля та написали книгу «Ігри відображень. Якою бачить Україну світ: у пошуках власного образу» (Тетяна Водотика, Євген Магда. – Харків : Віват, 2016). Книга акцентує увагу на привабливості нашої країни. Автори переконані, що в переламний для України час, як ніколи, потрібно не забувати про імідж нашої держави. 

В цьому науково-популярному дослідженні висвітлено, як грають українським іміджем решта гравців, наскільки Україні важливо зрозуміти правила гри та почати грати самій. Твердження «Україна не гравець, а об’єкт» є стереотипом. Доки Україна не доведе, що є суб’єктом, автором власних зовнішньополітичних відносин міжнародного життя, то так її і будуть сприймати. 

Перша Державна стратегія щодо побудови іміджу України з’явилася лише у 2003 році. Імідж перших осіб і імідж України як держави дуже відрізняється від іміджу українського народу. У книзі стверджується, що українську державу сприймали і сприймають як корумповану, небезпечну, невідомо де розташовану – мовляв, хіба це не в росії? Натомість українців вбачають доброзичливими, життєрадісними людьми, які гарно співають. І сьогодні стоїть завдання ось цей позитив, що стосується українського народу, перенести на українську державу і допомогти Україні виграти. Це і буде наша спільна перемога.

У першій, теоретичній частині, розглядається питання, що таке імідж держави, які функції він виконує та які чинники впливають на його формування.

У другій, історичній частині, показано, якою Україну бачив світ від перших письмових згадок про неї і до теперішнього часу. Особливу увагу звернено на спроби формування позитивного міжнародного образу України під час Української революції 1917-1921 років, а також після здобуття незалежності 1991 року.

У наступних частинах книги розглянуто окремі країни: Сполучені Штати Америки, Канада, Франція, Нідерланди, Німеччина, Румунія, Чехія, Австрія, росія, Туреччина, Грузія. У кожній із них автори намагалися виділити стереотипи щодо України, які історично сформувалися, а деякі і сьогодні впливають на імідж сучасної України в світі. Один із таких стереотипів походить від часів холодної війни. У 1991 році не всі радо сприйняли незалежність України. Для багатьох американців і європейців було зручніше бачити Україну частиною росії. Для громадян України здобуття незалежності стало перемогою, а для решти світу це практично не мало значення. Українцям треба доводити своє право на існування.

Щодо сприйняття України та українців у росії, автори дослідження приділили велику увагу аналізу російської інформаційної агресії. Сказано про роль російських медіа у формуванні негативного образу України на пострадянському просторі та у світі.

У наступній частині науковці розцінюють країни Сходу як перспективних партнерів України. Але головною проблемою українського брендингу в цьому регіоні названо те, що більшість інформації про Україну надходить не з українських першоджерел, а за посередництва російських інформаційних агенцій.

Остання частина дослідження вміщує міркування щодо механізмів створення привабливого міжнародного образу України.

У чому ж полягає сутність міжнародного іміджу України? Як на нього можна впливати? Якими є сучасні технології роботи з іміджами націй? Чим із цих наборів інструментів можна скористатися нашій державі? Відповіді на ці та інші запитання автори книги подають просто та цікаво.

Для більш глибокого вивчення української ідентичності у головній книгозбірні представлені наукові праці «Цивілізаційна ідентичність українства: історія і сучасність» : монографія (Олег Рафальський, Ярослав Калакура, Олег Калакура, Михайло Юрій. – К. : ІПІЕНД ім. І. Ф. Кураса, 2022), в якій автори висловили пропозиції, як держава та суспільство можуть допомогти нам стати більш свідомими українцями, та «Ментальний вимір української цивілізації» (Ярослав Калакура, Олег Рафальський, Михайло Юрій. – К. : Генеза, 2017). У дослідженні розглянуто два основних поняття – українська цивілізація і українська ментальність.

Всі перелічені книги є у фонді бібліотеки імені Дмитра Чижевського і пропонуються до уваги викладачів історії, політології, філософії, студентів та широкого кола читачів, які прагнуть дослідити та пізнати проблематику цивілізаційної ідентичності в історії України.

Галина Руденко, 

провідний бібліотекар 

ОУНБ ім. Д.І. Чижевського

Книжковий хіт лютого!

З дитинства нас вчать бути ввічливими і зважати на почуття інших. Проте важливо також зважати на власні почуття і не давати іншим ображати тебе, змушувати щось робити, коментувати твою зовнішність чи вбрання, обіймати чи торкатися тебе без

твоєї згоди. Щоб навчитися захищати себе, потрібно вибудувати власні кордони.Як це зробити? 

Насамперед навчитися казати «ні» - стверджує авторка цієї книжки, лайф-коуч Мішель Елман. Легко і невимушено Мішель пояснює, як підліток може протистояти тиску, бодішеймінгу і порушенню власних кордонів у родині, у школі, в колі друзів та в інтернеті. Застосовуючи поради авторки, підлітки стануть сильнішими та впевненішими в собі.

Зберігайте в добірку та діліться з друзями!

Більше книжкових новинок ви можете переглянути на сайті книгозбірні, перейшовши за посиланням: https://library.kr.ua/virtbookshelf/

Олена Прокопчук,

завідуюча відділом абонемента

Як упіймати сніданок. Коротка історія їжі

    Вам цікаво, що їли перші люди, які жили на території сучасної

України? А як бенкетував Володимир Великий? У якому столітті почали

готувати борщ, який ми смакуємо зараз? Відповіді на всі ці питання у  новій

книжці письменниці та журналістки Оксани Снігур «Як упіймати сніданок.

Коротка історія їжі».

    Це дотепна та захоплива подорож у світ української гастрономічної

історії – від перших людей до нашої сучасності. Поринаючи у смачний світ

минулого, читачі дізнаються, що їли давні племена, чим ласувала українська

шляхта, що готували козаки у походах, чому монастирі були законодавцями

гастрономічної моди, як змінювалась кухня у XX столітті а також чим ми

смакуватимемо у майбутньому.

    Книга стане чудовою та пізнавальною розвагою для сімейного

читання.

    Якщо хочете не просто їсти, а розуміти, як їжа створює історію, –ця

книга саме для вас!

Вікторія Одегналова,

відділ документів з економічних, технічних та природничих наук

Віктор Шишкін розставляє крапки над «і»

 

Наприкінці минулого року сталася подія, яку через триваючу нині війну,  можливо, мало хто помітив, але вона впливатиме на подальший розвиток українського суспільства. Йдеться про видання та презентацію у Харкові і Полтаві спогадів першого Генерального прокурора незалежної України, багаторічного члена парламенту, судді Конституційного суду, в минулому жителя Кіровограда (Кропивницького) Віктора Шишкіна, відомого широкому загалу своїми україноцентризмом, глибоким знанням права і принциповістю.

«Нариси мого суспільного життя» Віктора Шишкіна  – це більше, ніж спогади. Розповідаючи про свою участь у розбудові молодої країни, її органів управління і створенні правової бази, зокрема Конституції, автор реконструює хід подій, посилаючись на численні документи. Таким чином він відновлює правду, яку деякі політичні сили і діячі тривалий час воліли замовчувати.

Книжка настільки цікава, що мимоволі захоплюєшся нею як гостросюжетним детективом. Сприяє цьому чіткість викладення думок, колоритна мова і відсутність намагання комусь догодити – тут автор залишається вірним собі, своїм принципам, не боїться гострих  висловлювань і оцінок.

Варто нагадати, що Віктор Шишкін був обраний народним депутатом України на перших демократичних виборах, коли в країні ще панувала єдина політична партія – комуністична. Читач дізнається, як тодішня компартійна влада намагалася ставити кандидату перепони, як організовувала провокації, чому виборці підтримали саме його.

Ставши народним депутатом, Віктор Шишкін доклав багато зусиль для відродження Української держави, становлення її правових інституцій, зокрема – прокуратури. Призначення його першим Генеральним прокурором у 1991 році було закономірним наслідком тієї законотворчої активності.

Кожен з двадцяти п'яти нарисів присвячений конкретному періоду життя й діяльності автора, але цінні вони насамперед тим, що в них через особисте відкривається погляд на загальнодержавне і загальнолюдське.

У цьому плані важливим є нарис про українську мову як мову незалежної нації . Як зізнався автор, з усіх нарисів найскладніше йому було писати саме цей, і ось чому: «Мені, неетнічному українцю, доводити комусь (переважно «розумово обмеженим»), що Українська мова, як КОД нації, давно є для мене визначальною в історичному збереженні українства і єдиною у процесі відродження та становлення держави Українського народу, було якось, м'яко кажучи, некомфортно і нижче власної гідності.»

Читач, можливо, вперше дізнається про «підводні камені» на шляху до утвердження української мов як державної, за яких умов мова має право претендувати на статус державної, чому й досі є чинним закон про мови, прийнятий ще в часи УРСР. «Боротьба за Українську мову, – пише Віктор Шишкін, – це не боротьба за мову спілкування на базарі. Це боротьба за існування Держави Українського народу, всеосяжної історичної пам'яті Української нації, її планетарної ідентифікації.»   

Щемливою і вражаючою є розповідь Шишкіна про Володимира Панченка, з яким познайомився під час виборів до Верховної Ради. Вони тісно співпрацювали над проектами законів, підтримували дружні стосунки.

У вміщеній присвяті Володимиру Панченку на роковини відходу його у засвіти  Віктор Шишкін зазначає: «У Верховній Раді України ми одразу доєдналися до «Народної ради» – першої консолідованої легальної парламентської опозиції, що протидіяла компартійній більшості. Знаючи у ті роки Володю як чудового оратора, трибуна, логіка, відомого члена Спілки письменників України, кандидата філологічних наук і улюбленого студентами доцента педінституту, я, юрист-нормативіст, оцінював його лише як політика, не вдаючись до глибинної суті його літературних пошуків і його захоплення творчістю В. Винниченка, Ю. Яновського, І. Франка та Лесі Українки. Визнаю свій гріх, що й досі, маючи подаровані ним чудові книги «Магічний кристал. Сторінки історії українського письменства», «Ох, Україно…», «Неубієнна література», «Сонячний годинник. Книга пілігрима», «Кільця на древі», я, переобтяжений проблемами політики і юриспруденції, не прочитав жодної з них за його життя, і значно себе цим обділив. Адже для саморозвитку не досить спиратися лише на політичну, юридичну чи історичну літературу.»

До речі, таких відвертих зізнань в книзі чимало, що посилює віру в щирість автора, в його спогади, які можна вважати й сповіддю.

Читач також дізнається майже детективну історію створення та озброєння в столиці добровольчого формування «Батальйону ОУН» у перші дні повномасштабного наступу російських військ, участь у його діях Віктора Шишкіна. «Батальйон «ОУН», – пише автор,  – залишиться у мене і в душі, й у всіх щоденних діях. При нагоді одягаю свою батальйонну форму з відповідними шевронами.»

Появі «Нарисів…» Віктора Шишкіна ми, читачі, маємо завдячувати… його дружині Олені та його тещі Раїсі Петрівні – це вони, як жартує Віктор Іванович, протягом п’ятнадцяти років підштовхували його до написання спогадів.

І насамкінець. Наприкінці лютого – на початку березня в бібліотеці імені Дмитра Чижевського відбудеться презентація «Нарисів мого суспільного життя». Віктор Іванович дуже бажає представити свою книжку кропивничанам, які свого часу дали йому путівку у велику політику. Книжку можна вже придбати на сайті Книгарні  Є (360 грн). Усі кошти, за побажанням автора, спрямовуються на підтримку ЗСУ.

Валерій М'ятович, відділ мистецтв

Книжковий хіт січня!

 Це історія, яка затягує з перших сторінок, огортає й поглинає. Минуле й сьогодення тут переплітаються загадковими знаками на старому муралі поштового відділення.

Анна Дейл - художниця, якій доручили намалювати мурал у містечку на півдні Америки. Морган Крістофер - також художниця, якій майже через 80 років доручають реставрувати мурал, створений Анною. Морган погоджується, не маючи жодного досвіду такої роботи. Вона приймає це рішення, адже на кон поставлено надто багато: вона практично занапастила своє ще юне життя, і це для неї єдиний шанс вийти з в’язниці.

Мурал виявляється дуже дивним, сповненим химерних деталей. Відомо, що художниця нібито збожеволіла й зникла, не закінчивши роботу. Тож героїня відновлює не лише витвір мистецтва, а й правду про те, що сталося з його авторкою. Деталі картини й подій розкриваються надзвичайно захопливо. Водночас авторка порушує глибокі теми: расизму й гендерної дискримінації в історії США, різниці поколінь та складних родинних стосунків.

Це дуже емоційна, життєствердна історія про внутрішню силу змінити своє життя й бути щасливим попри все.

Зберігайте в добірку та діліться з друзями!

Більше книжкових новинок ви можете переглянути на сайті книгозбірні, перейшовши за посиланням: https://library.kr.ua/virtbookshelf/

Олена Прокопчук,

завідуюча відділом абонемента

Академік Біляшівський про українське народне мистецтво

 

Початок минулого століття відзначався високим рівнем досліджень українського народного мистецтва, що забезпечило йому гідну репрезентацію в європейському контексті. Одним із тих, хто доклав до цього чимало зусиль, був Микола Біляшівський (1867–1926). Дивує, як багато вдалося йому зробити за неповних п’ятдесят дев’ять років життя на ниві археології й історії, мистецтвознавства, музейництва й охорони пам’яток, етнографії та фольклористики.

Микола Біляшівський більше двадцяти років очолював новостворений Музей старожитностей і мистецтв. Тисячі експонатів, зібраних ним і його співробітниками, пізніше лягли в основу чотирьох київських національних музеїв: історії України, художнього, Тараса Шевченка, українського народного декоративного мистецтва.

Як один з найавторитетніших знавців українського народного мистецтва Микола Біляшівський був запрошений до підготовки першої в історії колективної праці про «селянське мистецтво» Європи. Рукопис його розділу про українське народне мистецтво досі не знайдено, але його відтворено шляхом перекладу з англійської та видано окремою книгою «Микола Біляшівський. Українське народне мистецтво» до 155-річчя з дня народження вченого.

Ось що писав Микола Біляшівський про українців як «мистецьку націю»:
«Надзвичайно обдаровані й наділені розвиненим відчуттям прекрасного, українці намагалися по-своєму реагувати на соціально-економічні обставини, водночас не порушуючи традиційного ладу сільського життя, адже селянами на той час були 95 відсотків населення країни. Вони мали у своєму розпорядженні великий арсенал художніх форм для самовираження, який творився протягом багатьох століть і став чудовим засобом реалізації вишуканого естетичного смаку народу».

У книзі досліджується, як мистецький імпульс українців реалізувався в оздобленні одягу, ювелірних прикрас, житла. Зокрема, багато уваги приділено олійному живопису, різьбленню по дереву, кераміці. Також тут вміщено велику кількість ілюстрацій.

Для ознайомлення з книжкою «Микола Біляшівський. Українське народне мистецтво» запрошуємо до відділу мистецтв бібліотеки.

Валерій М'ятович,

відділ мистецтв

Для тих, хто цікавиться історією українського Криму

 

Крим – це не тільки територія, це – кримськотатарський народ, який мешкає там багато століть. Тим, хто хоче глибше знати його історію, може прислужитися «Календар знаменних та пам’ятних дат з історії Криму і кримськотатарського народу», який є у фондах відділу мистецтв.

Календар видано минулого року в Києві. У ньому зібрані найвизначніші пам'ятні дати з історії Криму та його корінного народу, які стосуються політичного, наукового та культурного життя. Тут також подано інформацію про відомих письменників, діячів науки, освіти, спорту, культури та мистецтва. До речі, це перша спроба об'єднати в одному виданні інформацію про розпорошені в часі історичні події й видатних осіб, які зробили значний внесок у розвиток усіх сфер життя Криму та кримськотатарського народу. Кожну подію ідентифіковано з допомогою кольорів, що полегшує користування Календарем.

Перший розділ Календаря присвячений кримським ханам, де детально описано здобутки кожного з них. А передує йому складене генеалогічне древо з іменами і роками правління кримських ханів династії Гераїв (1441–1783 рр.). У наступному розділі по днях кожного місяця подаються знаменні події та видатні постаті.

Наприклад, 3 січня 1625 року було підписано перший кримськотатарсько-український договір про мир та взаємодопомогу. Кримську сторону представляв спадкоємець трону калга (найстарший син) Шагін Герай, українську – гетьман Михайло Дорошенко. Згідно з договором, обидві сторони  зобов'язувалися  не завдавати одна одній жодних «кривд», «шкод» і «зла», а також застосовувати суворі покарання до порушників миру. В разі збройного нападу на одного з учасників договору інший мав надати йому військову допомогу.

Дбаючи про зручності для користувачів цим Календарем, автори окремо розмістили інформацію про органи самоуправління кримськотатарського народу, свята кримських татар, алфавітний покажчик прізвищ та використані джерела.

За Календарем знаменних та пам’ятних дат з історії Криму і кримськотатарського народу звертайтесь у відділ мистецтв бібліотеки!

Валерій М'ятович

Квіти у всій їхній красі

 

Не можна не захоплюватися красою і досконалістю такого витвору Природи як квіти. Їм присвячують свої кращі твори поети, композитори і художники, з ними порівнюють дівочу красу. Квіти надихають на творчість, на щире і світле кохання, дарують гарний настрій. Не випадково відомий бельгійський письменник і драматург Моріс Метерлінк писав: «Треба жити в країні, де квіти панують безроздільно».

Днями фонди відділу мистецтв поповнилися унікальним виданням – фотоальбомом «Квіти». В ньому вміщено сотні кольорових світлин квітів у період їх квітування. Вражають деталі, кольори, відтінки. Відчуття: неначе квіти живі і прагнуть спілкування. До речі,  вчені встановили, що ці божі створіння (перші з'явилися на нашій планеті приблизно 250 мільйонів років тому), як і інші рослини, спілкуються між собою, оскільки спроможні вловлювати звуки на дуже високих частотах – від 20 до 250 кГц (для нас доступні  усього 16 кГц).

Особливістю цього об'ємного фотоальбому є й те, що його підготувала і видала Вікторія Порт (Щурова) до дев'яносторіччя свого чоловіка – відомого архітектора і фотохудожника Юрія Пісковського. Опубліковані в ньому світлини – зроблені самим ювіляром у різні роки захоплення фотографією.

Дякуємо подружжю за переданий примірник фотоальбому «Квіти» обласній бібліотеці імені Дмитра Чижевського. Запрошуємо читачів до відділу мистецтв для його перегляду.

Валерій М'ятович,

відділ мистецтв

Історії картин від Даніеля Арасса

 

Даніель Арасса у книзі «Історії картин» стає провідником крізь шість століть живопису, перетворюючи знайомство з шедеврами на захопливе розслідування. Автор досліджує «магію» полотен Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Мане та інших, пояснюючи, як художникам вдавалося створити ілюзію погляду, що переслідує кожного, хто опиняється поруч. Замість сухих фактів тут – спроба осягнути внутрішній світ майстра: чим була ця робота для нього самого і які особисті сенси він вкладав у кожен мазок пензля.

Арасса пропонує змінити звичне сприйняття  мистецтва і подивитися на відомі образи інакше. Чому «Джоконда» посміхається і чому в епоху Відродження вона спричинила справжній скандал, хоча нині це шедевр? Автор книги висвітлює деталі, які зазвичай залишаються непоміченими: від дзеркального почерку лівші Леонардо да Вінчі до тонких архітектурних нюансів, що обрамляють живописні сюжети.

Це видання допомагає помічати невидиме та розуміти мову, якою генії минулого розмовляють із нами крізь віки. Кожна історія тут розкриває живий процес творення, де за фарбами стоять людські пристрасті, технічні хитрощі та сміливі виклики тогочасному суспільству.

Цікаві факти та несподівані відкриття вже чекають на вас у відділі мистецтв. Завітайте за своєю порцією натхнення та відкрийте книгу «Історії картин», яка готова змінити ваше сприйняття живопису!

Наталія Гапіченко,

відділ мистецтв

Літературний портрет Володимира Базилевського від Миколи Жулинського

 

Гарна новина для літературознавців та шанувальників поезії: до бібліотеки імені Дмитра Чижевського надійшла книжка про творчість нашого земляка, лауреата Шевченківської премії Володимира Базилевського «Той, що творить розумом серця. Літературний портрет». Її автор – директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України академік Микола Жулинський.

У невеликій за обсягом книжці з притаманним відомому науковцю вмінням точно схарактеризувати справжнє літературне явище (Володимир Базилевський – одне з них) окреслено становлення нашого земляка як поета «з незвичайним тембром голосу, з чистим «степовим» регістром, який до того ж демонстрував обізнаність в античній літературі, класичній поезії, відчуває свій кревний зв’язок з предками».

Микола Жулинський зазначає, що Володимир Базилевський «найгостріше, з безжальною категоричністю ранить «наше національне самолюбство» справедливо дорікаючи за «схильність до пристосування і мавпування», за «хронічне відступництво», за плебейство і нехлюйське ставлення до національної історії, культури, за традиційне пасивне та некритичне ставлення до діяльності політичних діячів. 

«Читаю Володимира Базилевського, – пише автор далі, – намагаюся обмінятися з ним болем і світлом завдяки співпереживанню його тривог та страстей, згадую Франкове: «Дух, що тіло рве до бою» і думаю , чому  і чим наш поет так само безжально рве свій дух, свою душу до нестерпного, часто відчайного болю.»

І ще кілька думок Миколи Жулинського про нашого земляка:

«Поета Володимира Базилевського треба вміти й хотіти слухати, бо він володіє мистецтвом образного прозирання духовним оком крізь сіру одноманітність буднів і даром відчування та прозріння крізь німоту безголосих народних нарікань на гірку українську долю…»

«Володимир Базилевський – високої громадянської зрілості й  національної  відповідальності митець, який не випадково  вважає поета Сізіфом, а поезію – Сізіфовим каменем. І він справді щоденно (погляньте лишень на дати появи, на дні й місяці народження його поезій) котить на висоти образного прозріння істини своє каміння – поезії в надії, що інші, рідні й нерідні, прихильні до українського слова й недружні відгукнуться на його позивні

про наші злидні, наші біди,

про наші прикрощі земні.»

«Поет і мислитель Володимир Базилевський , – закінчує свої роздуми академік Жулинський, – завжди «був собою», почувався і нині почувається духовно самостійною, вільною, незалежною людиною, прагнучи, як і Тарас Шевченко, якого він називає «духовним сейсмографом нації», відтворювати ледве вловимі, найтонші вібрування національної душі, жити й творити в ім'я  «олюднення потворної української реальності», на подразники якої поет відчуває невтолиму спрагу рішучого безкомпромісного відгуку.»

Читайте книжку «Той, що творить розумом серця. Літературний портрет» Миколи Жулинського і ви ще більше відкриєте для себе геніального поета, критика і патріота України Володимира Базилевського, чия творчість широко представлена в нашій бібліотеці. Чого тільки варті його тисячосторінкові «Імпресії і медитації» – багаторічні роздуми про літературне життя, в якому брав активну участь.

Валерій М'ятович, відділ мистецтв   

Академік В.М. Глушков: людина, яка змінювала світ на краще

    До 100-літнього ювілею Віктора Михайловича Глушкова, геніального вченого, видатного кібернетика, математика, організатора Інституту кібернетики в Україні у 2023-му році з’явилася книга Юлії Бережко-Камінської «Віктор Глушков – творець нових світів». Це унікальне видання побачило світ завдяки Українському Інституту книги. 

    Віктора Глушкова західні ЗМІ називали «богом кібернетики». Він увійшов у історію ІТ як розробник теорії цифрових автоматів, творець багатопроцесорних макроконвеєрних супер ЕОМ, організатор Інституту кібернетики АН України та безпосередній керівник проєктів перших ЕОМ «Дніпро», «Київ», «МИР», а також розробок, які дозволили на практиці створювати штатні системи ППО, керувати космічними польотами. 

    Віктор Глушков народився в росії, але розвинув найсміливіші мрії і втілив їх у Києві. З Україною та Києвом у Віктора Глушкова пов’язаний найпродуктивніший період життя. Якщо зайти на сторінку Енциклопедії сучасної України, то перелік відкриттів і досягнень вченого займає стільки місця, скільки чиясь біографія взагалі.  Він прийшов в Україну з миром і наукою, тож вже понад сорок років після його смерті, його тут не просто пам’ятають, а й шанують. 

    Наукова школа академіка отримала широку популярність завдяки дослідженням в області цифрових автоматів, систем проєктування ЕОМ, теорії і практики побудови ЕОМ для інженерних розрахунків, машин з високим внутрішнім інтелектом і управляючих машин.

    Надзвичайно вражаючим було уміння Віктора Михайловича передбачати втілення в життя революційних ідей та інноваційних проєктів. Наше цифрове сьогодення від електронного урядування, досягнень в галузі штучного інтелекту до смарт-приладів у побуті – усе це є реалізацією ідей вченого про новий світ з ІТ-технологіями. 

    Юлія Бережко-Камінська талановито написала книгу, що розрахована на широкий загал читачів. В цій роботі перед нами постає непересічна особистість, основоположник інформаційних технологій в Україні, геній, що набагато випередив свій час. 

    З 1956 року Віктор Глушков працював у Києві. Тут він був захоплений новою наукою – кібернетикою. Тут, на базі обчислювальної лабораторії Інституту математики, вчений створив і очолив обчислювальний центр АН УРСР з метою дослідження загальних закономірностей методів, принципів перетворення, інтеграції й управління складними системами.

Йому вдалось створити інститут, який став першим зразком «цифрової незалежності» у часи, коли про цифровізацію могли писати письменники-фантасти чи сміливі вчені.  Завдяки своїм фундаментальним працям у галузі алгебри, математичної логіки, теорії автоматів та алгоритмів, теорії математичних машин та їх втілення на практиці вчений здобув світове визнання. Академік доводив, що майбутнє – за безпаперовою інформатикою та електронним документообігом.        Науковцю належить надзвичайно прогресивна, однак не підтримана радянською владою ідея створення єдиної комп’ютерної мережі для економіки країни, так званої Загальнодержавної автоматизованої системи обліку й обробки інформації, а також прототипів систем електронного врядування й електронних грошей. 

    Наукові здобутки Віктора Михайловича та його інституту знайшли численні застосування в різних галузях економіки, в інформаційно-комунікаційних технологіях, космічних дослідженнях, медицині й навіть мистецтві та спорті. Серед напрямів його роботи були й дослідження в галузі штучного інтелекту (спільно з академіком і видатним лікарем-хірургом Миколою Михайловичем Амосовим) і навіть деякі напрацювання зі створення так званої «системи гри», яку застосовували під час матчів гравці футбольного клубу «Динамо» (Київ) (спільно з легендарним спортсменом і футбольним тренером Валерієм Васильовичем Лобановським). Віктор Глушков вшанований званням «Піонер комп’ютерної техніки», яке у світі має зовсім небагато людей.

    Історія його життя це майже «блокбастер». Де є і драйв відкриттів, і замахи, і намагання «переманити» за кордон. Але головним у його життєвій історії є реалізація здібностей і талантів даних Богом, вміння саморозвиватись, попри складні «стартові умови» і бажання йти до мети, вимагаючи від самого себе нескінченно багато. 

    Матеріали, що лягли в основу книги, зібрані на основі відкритих джерел, спогадів родини вченого, його друзів та колег, а також особистих роздумів і свідчень академіка. Авторка книги зуміла цікаво, доступно і захопливо розповісти про складні винаходи і розробки в царині ІТ-технологій, що стало достойним внеском у популяризацію не лише наукового спадку Віктора Михайловича, але й сучасних розробок його послідовників у кібернетиці та ІТ-технологіях. 

    З глибокою повагою, щирістю та теплотою письменниця зуміла показати поряд з рисами геніального вченого та організатора новітніх розробок, ще й риси мудрого керівника, гарного товариша для колег, любителя активних спортивних розваг, а ще й турботливого і люблячого батька і чоловіка. У книзі є спогади доньки Віктора Глушкова, Віри Вікторівни. Вона, на жаль, не дожила до виходу у світ видання. Хоча, під час створення книги, дуже багато допомагала авторці, розповідала багато цікавих ексклюзивних фактів з життєвого шляху академіка. 

    Видання доповнено рідкісними фотографіями та документами про науковця. Книга видана малим тиражем – лише одна тисяча екземплярів, тому ознайомитися з нею можна  тільки у бібліотеках. Якщо ви бажаєте прочитати книгу «Віктор Глушков – творець нових світів», запрошуємо до відділу документів з економічних, технічних та природничих наук обласної книгозбірні ім. Д. Чижевського.

Марина Григор’єва, головна бібліотекарка

відділу документів з економічних, технічних та природничих наук

 

30 правил вражаючого слайд-шоу від найкращих спікерів

    У сучасному світі презентації стали невід’ємною частиною навчання, бізнесу, науки та публічнихвиступів. Цікавий факт: мозок людини обробляє зображення у 60 000 разів швидше, ніж текст. Саметому один вдалий слайд з ідеєю може запам’ятатись більше, ніж цілий абзац пояснень.

    Книга Акаша Каріа «30 правил вражаючого слайд-шоу від найкращих спікерів» є практичним

посібником для всіх, хто хоче навчитися створювати ефективні та переконливі презентації.

    У виданні подано 30 чітких і зрозумілих правил, які допомагають перетворити звичайне слайд-шоу насильний інструмент впливу на аудиторію. Акцент зроблено на дизайні слайдів, логіку подачі матеріалу, візуальному мінімалізмі, правильному використанні тексту, кольорів і зображень. В ній наголошується, що слайди мають підсилювати промову, а не відволікати від спікера.

    Особливу цінність книги становлять приклади з реальних виступів, зокрема з конференцій, які

показують, як теорія працює на практиці. Акаш Каріа пояснює, чому перевантажені текстом слайди знижують увагу слухачів і як прості візуальні рішення допомагають краще донести ідею, вчить не перевантажувати текстом, не ховати головну думку серед деталей, не використовувати картинки «для краси», не читати зі слайдів те, що й так видно.

    Книга написана доступною мовою, містить чітку структуру та практичні поради, тому буде корисною учням, студентам, вчителям, бізнесменам, тренерам і всім, хто виступає публічно. Вона навчає мислити стратегічно, працювати з увагою аудиторії та створювати презентації, які справді запам’ятовуються.

    Автор – всесвітньо відомий спікер, тренер з публічних виступів і переможець світового чемпіонату Toastmasters. Він багато років досліджував виступи найуспішніших доповідачів, зокрема учасників конференцій TED, аналізуючи манеру говорити, та як саме побудувати слайди.

Акаш Каріа переконливо пояснює, чому надмірна кількість тексту шкодить сприйняттю інформації.

    Людський мозок не може одночасно читати і слухати з однаковою ефективністю, тому простота, візуальна чистота і чіткий акцент – головні союзники спікера. Важливим є те, що Каріа не нав’язує складних дизайнерських рішень. Навпаки, він показує, як мінімалізм і простота роблять презентацію професійною та переконливою навіть без спеціальної дизайнерської освіти.

    Рекомендуємо всім, хто хоче перестати «відчитувати презентації» і почати говорити так, щоб васзапам’ятовували.

Анастасія Куземко, бібліотекарка

відділу документів з економічних, технічних та природничих наук

 

Новинка від Видавництва Старого Лева

Новинка від Видавництва Старого Лева - “Найкраще немодне заняття” Любові Загоровської. Це збірка оповідань про дітей-волонтерів, написана з глибоким розумінням того, як війна змінює дитинство, але не здатна зруйнувати доброту, співчуття та бажання допомагати.

Нещодавно ми відзначали Міжнародний день волонтера - день людей, які безкорисливо віддають свій час, сили й серце, аби іншим стало легше жити. В Україні цей день має особливу вагу. Це день тисяч маленьких і великих щоденних подвигів, які наближають нашу перемогу.

Авторка нагадує, що волонтерство в Україні почалося не вчора - воно народжувалось у перші дні війни, поруч із дорослими ставали і діти. У когось з них згодом виросли крила ЗСУ, а на їхнє місце прийшло нове покоління - народжене у гуркоті сирен, виховане в укриттях, але наповнене невичерпною вірою в те, що добро завжди варто робити.

Саме тому ця книга - своєчасна, чесна і надзвичайно важлива. Вона про тих, хто не має звань чи нагород, але має найголовніше - небайдуже серце. Про дітей, які попри війну вміють підтримувати, збирати, творити, надихати.

“Найкраще немодне заняття” - це нагадування, що волонтерство не про моду чи тренди, а про людяність. Рекомендуємо до прочитання всім, хто хоче зрозуміти справжню глибину дитячої мужності й українського волонтерського духу.

Зберігайте в добірку та діліться з друзями!

Більше книжкових новинок ви можете переглянути на сайті книгозбірні, перейшовши за посиланням: https://library.kr.ua/virtbookshelf/ 

Олена Прокопчук,

завідуюча відділом абонемента

Коляд, коляд, колядниця…

 

Мине ще трохи часу і всюди, де живуть українці, лунатиме:

Добрий вечір тобі, пане господарю!

Радуйся!

Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

Застеляйте столи

та все килимами.

Радуйся!

Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

 

Різдво – одне з найдавніших і найбільших наших свят. Його неможливо уявити без колядок і щедрівок. Про історію їх виникнення від сивої давнини до наших днів розповідається у книжці «Різдвяний співаник. Українські колядки крізь віки» (Вид – во «Локальна історія, Львів, 2023).

Завдяки цій книжці читач має можливість зануритися у дивовижний світ національної культури та і сторії, дізнатися, як рік за роком, століття за століттям стародавні мотиви оживають у нових інтерпретаціях різдвяних пісень.

У книжці зібрані головні різдвяні пісні України. Серед них є як найдавніші, так і найновіші, складені з урахуванням викликів, що їх долає нині український народ. Зокрема, привертає увагу колядка «Там во Бахмуті». Ось рядки з неї:

 

Там во Бахмуті,

Де стріли чути, де стільки цвіту

Вже полягло…

Враз тихо стало

І залунало:

«Христос Родився!»

«Славімо Його!»

 

Донецька нічка,

Окопна свічка,

І ворогам всім

Лютим на зло

Стали солдати

Колядувати:

«Христос Народився!»

«Славімо Його!»…

 

Автор колядки – історик, педагог і бард із Тернополя Олег Вітвіцький – присвятив її загиблому побратиму Олегу Юрченку. Вона про героїчний захист українського міста Бахмута від путінської орди, про воїнів, окуповані міста і села, які чекають на звільнення.

Важливо, що за допомогою QR-кодів усі колядки можна послухати в ексклюзивному виконанні гурту «Курбаси» та в записах інших виконавців.

Книжка «Різдвяний співаник. Українські колядки крізь віки» чекає на своїх читачів у мистецькому відділі бібліотеки імені Д. Чижевського.

 

Валерій М'ятович

Вікторіанська абетка душі: ключ до мовчазної елегантності. Відгук на книгу «Флорографія» Джесіки Ру

 

          

У світі, де слова часто губляться в шумі, існує мова, здатна передати найглибші почуття витонченим мовчанням – це флорографія, вишукана вікторіанська мова квітів.

Книга «Флорографія» Джесіки Ру — це справжній ключ до цього таємничого світу. Авторка, як біла камелія, відроджує мистецтво, що давало змогу, не порушуючи суворого етикету, висловити емоції, пристрасть, натяки чи навіть погрози, замінюючи тисячі слів однією квітковою композицією.

Що приховує «Флорографія»?

- Значення та походження: Ви дізнаєтеся романтичне та символічне значення кожної рослини, її походження та найвдаліші поєднання.

- Мистецтво складання букетів: спеціальний розділ містить інформацію про те, як створювати глибоко смислові композиції – кому пасує той чи інший букет, які елементи декору підкреслять стриману елегантність, і яке зашифроване послання несе поєднання вибраних квітів.

- Естетична насолода: кожна сторінка прикрашена витонченими, романтичними ілюстраціями, що самі по собі є чистим витвором мистецтва і надихають на творчість.

Якщо ви цінуєте вишуканість, стриману пристрасть та красу натяку, ця книга стане вашим ідеальним супутником. Не пропустіть шанс опанувати мову, якою говорили серця у найромантичнішу епоху!

Книга Джесіки Ру «Флорографія» вже чекає на вас у відділі мистецтв бібліотеки Чижевського.

Прийдіть, пориньте у цей елегантний світ. Дозвольте квітам говорити за Вас!

Наталія Гапіченко,

відділ мистецтв