«Жила була бібліотека!»

(2 частина)

Стасік був майстром на всі руки – талановитий…страшне діло! А як відомо, талановиті люди – талановиті у всьому! Тож і за кермом штурвалу сидів

він, а Стьопка напружено вдивлявся в маленькі об’єкти, що знаходилися внизу.

- Я досі не вірю, що ми з тобою зважилися на такий крок, це не просте завдання, але я впертий хлопець і маю дійти до своєї мети. Я знаєш який? Як що задумав, то хай хоч грім з неба, а я свого доб’юся.

- Та досить вихвалятися! Ти, Стьопка, не в дзеркало видивляйся, який ти завзятий, а у вікно, може побачиш щось підозріле.

- Єдиний підозрілий об’єкт, якого я поки що бачу – це ти Стасік, я ж твій найкращий друг, а ти мене і похвалити не хочеш, наче тобі ото шкода.

Мені не шкода, просто ми на важливому спецзавданні, і тут нам треба бути серозними, а не відволікатися. Подивись і запам’ятати ось це цікавеньке місце, внизу якась будова дуже підозрілого вигляду. Тут ніде приземлитися, але обов’язково треба буде прилетіти сюди ще раз з пілотом. Він нас сюди доставить, а тут ми вже самі розберемося, що до чого. Стрибнемо з парашутом, і проведемо розслідування на місці.

***

Довго чи коротко, але план потихеньку втілювався, і друзі дуже сподівалися, що удача їм таки посміхнеться.

Вони великими зусиллями примушували сидіти себе в літаку, бо адреналін аж зашкалював, так вже хотілося дістатися заповітного місця.

І ось нарешті вони дісталися до мети, назад шляху не було, пілот не збирався їх тут чекати, бо дуже ця місцина видавалася йому підозрілою. Але багато зусиль було вже вкладено в це діло, тож відступати назад ніхто й не збирався.

- Ну що, Стьопка, я перший, ти за мною! Ми вже натрапили на слід.

- Стрибай, Стасік, не створюй заторів, дуже вже мені не терпиться знайти бібліотеку!

І один за одним вірні друзі пірнули у пухкі хмари.

В Стьопки перехопило дух, він думав собі: «Ох і краєвиди кругом – річка, безліч великих і маленьких будиночків – чудеса! І ще якась цікава будова від якої йде надзвичайне світло, вона якась таємнича і оповита загадкою. І це світло - його дуже гарно видно згори, воно освітлює все, що знаходилось навколо. Можливо це світло знання і до мети вже можна доторкнутися рукою?».

Тверде приземлення повернуло його на землю, і таємничий об’єкт зник з перед очей.  Стьопка покрутив головою і побачив Стасіка, що воював з парашутом і дременув до нього, щоб дізнатися чи бачив друг те саме, що й він?

Чим же завершиться ця неймовірна пригода? І що знайдуть герої–невідомо! І якою б не була розв’язка – вона вже не за горами!

Оксана Федоренко - 

працівник відділу соціокультурної діяльності.