Дія перша: Його Величність Випадок
«Часів не вибирають, у них живуть і помирають», – сказав колись поет. І це незаперечна істина. У житті кожного з нас найчастіше вирішальну роль відіграє Його Величність Випадок. Буває, й не помічаємо, як, зрадівши несподіваній удачі або уникнувши, здавалося б, неминучої небезпеки, вимовляємо вже звичну фразу: «Щасливий випадок допоміг». Тож про що це я? Несподівано мене запросили на відкритий обласний фотопленер «Помічна – місто, яке вражає». Захід відбувався в рамках обласної програми «Кіровоградщина туристична» 02-04 серпня 2019 року у
м. Помічна Добровеличківського району Кіровоградської області.
О, Його Величність Випадок! Що він витворяє, що коїть він з людьми. Як збиває їх з наторованого шляху. А, може, навпаки – наставляє на шлях істиний?
Отже, випадок... Ні, не так... Його Величність Випадок! Бо лише випадок може звести в одному місці фотохудожників України з Києва, Запоріжжя, Вінниці, Дніпра, Кривого Рогу, Хмельницького, Одеси, Кропивницького. Не просто звести, а висмикнути з натовпу міст-мільйонників та невеличких містечок і спрямувати траєкторії їх руху до перетину в певній точці, за певними координатами. Зрештою, координати значення не мають, головне, щоб траєкторії перетнулись.
Дія друга: Весілля Батька Махна чи весілля у Малинівці?
Фотохудожників зі всієї України до м. Помічна запросили невипадково. Світлини митців мають прорекламувати туристичні родзинки Добровеличківщини взагалі та
м. Помічна зокрема. Історія міста – це історія розвитку залізничного транспорту на півдні Російської Імперії. Саме тут, у Помічній, з’явилась одна з найперших залізничних станцій на теренах Царської Росії. Біля станції виросло поселення, яке отримало назву Герасимівка від імені першого поселенця – колійного обхідника Герасима. Станція Помічна входила до складу Любомирської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. До наших днів зберіглися стіна першого паровозного депо станції, паротяг та урядовий броньований вагон 1917 року побудови, товарні вагони початку минулого століття, у яких перевозили худобу і політв’язнів, дрезини та інша залізнична техніка 19-20 ст. Таких музеїв просто неба в Україні немає.
Але Добровеличківщина відома не тільки своїми унікальними об’єктами промислового туризму. Село Піщаний Брід – батьківщина Галини Андріївни Кузьменко, дружини Нестора Івановича Махна, одного із лідерів анархістського руху в Україні початку ХХ ст. Ця яскрава жінка пройшла буремними шляхами громадянської війни, стала відомим громадським діячем. Познайомилися вони у Гуляй-полі на Херсонщині. Галина Андріївна за фахом була вчителькою, і, користуючись впливом свого чоловіка, посадила усю Херсонську область за парти.
У селі Піщаний Брід відбулося гучне й багатолюдне весілля Нестора Махна і Галини Кузьменко. Той липневий день 1919 року надовго запам’ятався жителям селища. Старожили піщанобрідці ще й досі пам’ятають і можуть показати всім бажаючим хутір Дареловий та криницю, яка знаходиться на колишньому подвір’ї Кузьменків. При цьому, за оповідками, Нестора Махна так боялися, що ні у Помічній ні, навіть, у найближчих селах не знайшлось священника, який би обвінчав цю пару. Однак весілля за наказом батьків нареченої було гучним – з вистеленими килимами й жбурлянням золотих монет у натовп.
Махно нас чекав біля стіни першого паровозного депо станції і слухав кобзаря.


Через всі залізничні колії з піснями, танцями, жартівливими промовками наречений у супроводі свого загону (очільники обласного департаменту культури, працівники районного та сільського будинків культури, керівництво районної бібліотеки, фотохудожники, керівники туристичних агенцій та я десь збоку) рушив до вагону-музею за нареченою. Чим гучніше співали і танцювали артисти-аматори, чим швидше метушилися фотохудожники у пошуках найкращого кадру, тим більше мене охоплювало відчуття, що я зовсім не в Помічній на вокзалі, а десь на зйомках реміксу фільму «Весілля у Малинівці». Та захід, як справжній потяг, рушив далі за розкладом. У вагоні-музеї «мати» і «батько» Галини благословляли майбутне подружжя, а невгамовний голова Помічнянської міської об’єднаної територіальної громади Микола Антошик проводив екскурсію вагоном-музеєм, переодягнувшись у мундир начальника станції часів кінця Російської імперії.
Миколу Антошика вважають «батьком» музею. Працюючи на посаді начальника Помічнянської дистанції, він випадково дізнався про те, що у Знам’янській дирекції є старовинний вагон, який збираються списати на металобрухт, та умовив керівництво передати вагон на баланс Помічнянської дистанції колії, щоб створити у ньому музей.


Дія третя: Нью-Васюки або Чи потрібен Помічній Париж?

Так, атмосфера дійсно була атмосферою Нью-Васюків. Поряд із вежею хаотично понатикувані невеличкі скульптурні композиції: український козак щось там співає янголятку, трохи далі дерев’яні лави і стіл, потім кована лава з написом «я люблю Помічну».

І, взагалі, я зрозуміла одну важливу річ: будь-яка подорож буде прекрасною, якщо брати з собою у дорогу гарний настрій. Ніколи не відмовляйтесь подорожувати, навіть якщо мета подорожі здається нецікавою. Ви не знаєте, що на вас чекатиме за рогом. Життя – це можливості. Якщо є можливість, скористайтеся нею та подякуйте долі за Його Величність Випадок.
Григор’єва Марина,
головний бібліотекар сектору
«Інформаційно-туристичний центр»
відділу краєзнавства