понеділок, 19 березня 2018 р.

Стежками рідної землі


     Книги, читачі, виставки нових надходжень, масові заходи, презентації - цей перелік можна продовжувати нескінченно, оскільки все це будні бібліотеки. Проте поряд з напруженою працею колектив обласної бібліотеки ім. Д.І. Чижевського вміє гарно проводити своє дозвілля.
      
Вже не перший рік, а починаючи з 2005 року,за ініціативою директора бібліотеки О.М.Гаращенко було започатковано відзначення професійного свята - Всеукраїнського дня бібліотек - виїздом всього колективу до історико-культурних центрів України. За ці роки ми мали задоволення побачити найкрасивіші місця України: урочище Холодний Яр, що стало осередком визвольної боротьби Холодноярської республіки (1919-1922рр.), Дуб Максима Залізняка, Троїцьку церкву Мотронинського монастиря; побували в столиці гетьманської держави - м. Чигирині; відвідали Кам'янський державний літературно-меморіальний музей О. Пушкіна та П.І. Чайковського; перлини  садово-паркового мистецтва — Софіївський парк в Умані та дендропарк "Веселі Боковеньки" Лебединський монастир та комплекс пам'яток античного міста-держави Ольвії; музеї Корсунь-Шевченківського заповідника.
Звичайно незабутньою була перша поїздка колективу, а саме в Уманський дендропарк “Софіївку”, яку ми і сьогодні згадуємо з подихом і з усмішкою. За час дороги наші автобуси декілька разів виходили з ладу: і пробите колесо, і заміна карбюратора, а потім заміна одного автобуса і врешті решт один автобус на зворотній дорозі остаточно вийшов з ладу. Розмістивши 80 осіб в  сорокамісний автобус, ми доїхали додому вже після десятої години вечора. Але сьогодні всі незручності забулися, а залишився в спогадах незабутній Софіївський парк, найвидатніша пам’ятка садово-паркової архітектури України кінця XVIII століття. Парк, який захоплює своєю красою, багатий різноманітними деревами і кущами, привезеними з різних куточків світу, фантастичними скелями, гротами, каскадами, озерами, підземними річками та тунелями. “Софіївка“ прекрасна будь-якої пори. Йдеш по парку мов зачарований, відкриваєш для себе щось незвичайне і розумієш як сильно кохав граф Потоцький свою дружину Софію, щоб створити таку красу природи, що втілює в собі неповторність і загадковість жіночої краси.

Нині на території парку ростуть близько 1000 дерев та чагарників із Європи, Азії, Америки. З роками парк не старішає, відчуваєш позитивну енергію, що випромінює ліс, а завдяки старанням працівників в ньому останнім часом поселилось багато казкових героїв та дивовижних тварин. Від усього віє містикою, загадковістю. Начебто потрапляєш у чарівну казку.
Кожного року в своїх мандрівках ми відкриваємо для себе нові куточки та сторінки з історії нашої України. Особливістю всіх поїздок була присутність людей, з якими щодня зустрічаєшся на роботі,  здороваєшся, перекинешся декількома словами, але фактично ми не знаємо один одного, тому,що колектив налічує більше 120 осіб. А в поїздках люди відкриваються з іншої сторони. Ми краще дізналися  один про одного: вподобання та інтереси. Разом раділи принадам осінньої природи рідного краю, захоплювалися експонатами музеїв,  були вражені історичними фактами і звичайно, незважаючи на втому, повернення додому завжди супроводжувалось  піснями під баян.


    
“Софіївка” неповторна і незабутня, але багато з нас і не здогадується, що поряд з Кропивницьким, всього за 70 км знаходиться казковий дендропарк “ Веселі Боковеньки “, що розкинувся на 109 гектарах українського степу. Парк був заснований  в 1893 році юристом, любителем-садівником Миколою Давидовим. Екскурсоводи розповідають, що на створення парку Давидова спонукало нерозділене кохання до його сусідки Ганни Бурдзункевич, доньки місцевого поміщика. Дівчина обрала іншого та вийшла заміж, а невдовзі померла. Саме на честь своєї коханої Давидов заклав парк, якому присв'ятив всього себе і ніколи вже не одружувався. Для роботи над садом йому знадобилося 30 років.


     Заслуговує на окреме     згадування і остання наша поїздка  восени 2017 року. У Черкаській області Тальнівського району є невелике село Легедзине.
Свою широку популярність в Україні та за її межами воно набуло завдяки виявленому тут поселенню трипільської культури. Саме тут знаходиться найбільше трипільське поселення в Європі, котре займає площу 450 гектарів і у 3 столітті до нашої ери тут проживало 15 тисяч чоловік. Приблизно 3 тисячі споруд були розміщені по колу, яке зменшувалося до центру. Саме поселення було огороджене високими рукотворними валами, які забезпечували цьому захист від ворожих племен. Шкода, що розкопки трипільської культури держава востаннє фінансувала в 1994 році. Відтоді і до сьогоднішнього дня це роблять небайдужі іноземці, а також приїздять з Німеччини науковці для участі в розкопках і дослідженнях. Все цінне, що знаходять під час розкопок, переносять до музею, в якому зберігаються речі котрим понад 5000 років: кераміка, знаряддя праці, побутові речі та фігурки(глечики, чаші, миски, казанки). Дуже багато загадок і запитань, на яких поки що немає відповідей. Чому трипільці, проживши 50-70 років в своїх домівках, спалювали їх і мандрували далі? Що означають маленькі копії домівок? Це оберіг чи як пам’ятка ? Чому був такий малий вік у трипільців? Всього 25-30 років. Чому не знаходяться поховання трипільців?

   Більшу частину життя кожен з нас проводить на роботі, тому колектив стає однією родиною. І важливо, щоб вона була дружньою і міцною, тож ми щоразу й переконуємось у тому, що ніщо так не зближує людей, як спільно проведене дозвілля, особливо колективні мандрівки.
Лариса Коваленко, голова профкому обласної універсальної наукової бібліотеки ім.Д.І.Чижевського

Немає коментарів:

Дописати коментар