Показ дописів із міткою "Століття Якова". Показати всі дописи
Показ дописів із міткою "Століття Якова". Показати всі дописи

вівторок, 19 лютого 2019 р.

«Найкращий роман десятиріччя»


Книга Володимира Лиса «Століття Якова» привернула мою, як бібліотекаря, увагу кількістю видань. «Століття Якова» – роман українського письменника В. Лиса вперше був опублікований у 2010 році, а вже в 2018-му в Харкові світ побачило п’яте (!) видання цього твору. Це ж не підручник і не посібник («надцяте» видання перероблене й доповнене), а художній твір, за яким у 2016 році знято однойменний серіал «Століття Якова». Що ж за книга така? Не скажу, що роман читається з легкістю, адже написаний з вживанням автентичного західнополіського діалекту. Проте читати було цікаво: переймалася долею героїв твору, засуджувала і співчувала, порівнювала, заперечувала, а головне – ще раз вчилася розуміти людей в будь-яких ситуаціях та поважати старість.

«Життя прожити – не поле перейти», – говорить народна мудрість. Головний герой волинянин Яків Мех багато чого пережив за свій майже столітній вік: Російська імперія, УНР, Річ Посполита, Друга світова війна, сталінський СРСР, незалежна Україна.

На тлі історичних подій минає і особисте життя Якова: кохання, війна, полон і знову війна, вбивство дружини і дітей, яке вчинили місцеві посіпаки НКВС…

«Яків знав, що доживе до свого століття. Доживе. Мусить дожити. Знав, як воно й проходитиме, те свєто. Зберуться, за столом посидять, як годиться…». Здавалося, що за майже сто прожитих років вже все зроблено. Та виявляється, що навіть в такому віці ще можна допомагати та рятувати. А саме: врятувати молоде життя дівчині-наркоманці Оленці. Задля цього Яків Мех навіть зважується на вбивство людини. Саме Оленка пробуджує спогади дідуся. Поряд з цією дівчиною Якову згадується його дитяче кохання, викрадення коханої, що стала чужою нареченою, кохання до польської шляхтянки… «І те було, чого ніколи не забути, – як він вийшов назустріч весіллю з ружжом в руках».

А зараз головному герою майже сто. Все життя він мешкає у своїй старій хаті в селі Загорани на Волині. Селянин чекає листа від нещодавно порятованої ним Оленки і приїзду на столітній ювілей сина Артема. А поки що… потрібно попрощатися з померлими родичами, щоб незабаром зустрітися в іншому світі. «…Стояв тепер Яків коло засипаних снігом могил… Стирав сніг з пам’ятників рукою, що ледь-ледь тряслася. Нє, тряслася дужче й дужче. Ходором ходила стареча рука. Мех Платон Гордійович, Мех Парасковія Купріянівна, Мех Софія Зіновіївна, Мех Софія Яківна, Мех Уляна Яківна».

І ось нарешті приїхав син! Приїхав назавжди! А чи не запізно? «Яків опустився на лавку. Син – не зі сну, а наяву – стояв перед ним. Постарілий, та ще зувсім не старий. Навесні ж тико… Дай, Боже, памн’єть, шістдисєт два йому буде».

Найкращий роман десятиріччя; переможець конкурсів  «Гранд-коронація слова» та «Коронація слова – 2010» –  так, це все про «Століття Якова».

Письменниця і поетеса Оксана Забужко про книгу говорить: «Лис написав дуже гарну книжку, і я її охоче всім рекомендуватиму…». А от Андрій Куликов – журналіст і телеведучий – шкодує, що цей роман не може мати продовження.

Дочитавши останню сторінку, розумієш, що потрібно мерщій  дарувати добро рідним та близьким, знайомим та незнайомим.

Не забуваймо провідувати наших батьків, бабусь і дідусів та говорити їм теплі слова вдячності!
Раджу всім на два-три вечори забути про телевізори та прочитати цю книгу! Не пошкодуєте!

                                                                                             Наталія Білаш,
 завідувач відділом абонемента