«Мій тато став зіркою» Галини Кирпи - зворушлива оповідь маленької
дівчинки, тато якої загинув на Майдані. Дівчинки, якій важко змиритися з тим,
що тато вже не пригорне її міцно-міцно, не малюватиме з нею тополю аж до неба,
не побачить її маленької сестрички. Героїня книжки роздумує про зовсім недитячі
теми: смерть, барикади, «гради» та біженців. А полеглий за правду тато світить
їй із неба яскравою зіркою…
У головної героїні є двоюрідний братик Павлусь, який постійно її підтримує
і заспокоює. Під час відпочинку в саду діти розмовляють про війну. Говорять про
те, як добре бути голубом. Щоб не знати слова «війна». Але що робити тому, хто
знає?
«Аж тут Павлусь бере прутика і величезними літерами виводить
ним на піску якесь слово.
Оце тобі ВІЙНА, - каже він. – А тепер зітри його.
Я тим самим
прутиком, ніби гумкою, стираю слово. І гарненько розгладжую пісок. Нехай хтось
скаже, що тут було щось написано! Та з такими, як Павлусь, ніяка війна не
страшна».
Павлусь багато знає про танки,
гради й гармати. Він дуже обурюється, що хтось додумався називати танки
«Тюльпанами», «Акаціями», «Гвоздиками». На думку хлопчика, такі назви можна
давати хіба що цукеркам.
Ще одна героїня твору – дівчинка Юля, яка приїхала зі Сходу Україні, «з
самого Щастя». Юля плаче за своїм руденьким котиком та Павлусь її заспокоює,
він певен, що котик живий.
« - Ти не розумієш,
- сказала вона. – Там стріляють. Знаєш, як це страшно? Можуть убити кого завгодно, і нічого за те не буде.
- Це ж як-не-як котик, - стояв на
своєму Павлусь. – Знаєш, який він моторний? Заховається собі в
підвал і врятується. Чи в бомбосховище».
Одного разу головна героїня показує Павлусеві на небі яскраву зірку і
говорить, що то її тато.
«Павлусь довго
дивиться то на зірку, то на мене, немов хоче упевнитись, чи я з нього не
кепкую. А тоді каже: - Добре тобі… - Павлусь на хвильку замовкає, ніби думає:
казати чи ні. Та потім каже:-А мій на війні… Ну, це там, де
гинуть… - Твій теж стане… - починаю я і
прикушую язика. Мені раптом
стає страшно. Я згадала, як уранці по радіо передавали про дванадцятьох
загиблих під Луганськом. Вони підірвалися на міні. А що, як серед них і
Павлусів тато?! Та навіть якщо й
не Павлусів, то чийсь! Однак – ТАТО!»
Хлопчика
засмучує те, що його сестра не завжди може бачити свого тата.
«Але насправді мені хочеться сказати, що я свого тата
бачу частіше, ніж завжди. Я бачу його, коли захочу. Досить мені тільки
заплющити очі, як він з’являється
переді мною. Усміхнений і щасливий. Я
навіть чую, як він шепоче мені на вухо: «Доцю, сонечко, ми переможемо…»
І лише очима можна сказати: «Ти
назавжди зі мною, тату!»
Цю та інші
книги, присвячені подіям Революції Гідності й АТО, можна взяти у відділі
абонемента обласної бібліотеки ім. Д.Чижевського.
Наталія
Білаш, завідуюча відділом абонемента
