Книжкові хвороби.

Всі ми знаємо напевне, що є люди які люблять читати, а є і такі, яких важко змусити і коротку оповідь прочитати. Такі схильності йдуть корінням у дитинство і дуже багато залежить від того, як батьки вкладали любов до книги або навпаки ігнорували її. Але і самі бібліотекарі тут відіграли не останню роль. Але все не так однозначно, тож підемо по фактах.

Крім особистих прихильностей чи антипатії людина може мати реальну хворобу, яка і викликає те чи інше ставлення до книг і читання.

Бібліо Клептоманія.

Бібліо Клептоманія - це реальне захворювання, найбільш поширений вид психічного розладу для якого характерна безмірна любов до книг і прагнення привласнити бібліотечні екземпляри собі. Один з найвідоміших представників, страждаючих цією недугою - Стівен Блумберг, який викрав понад 23 000 рідкісних книг з 268 бібліотек в різних частинах світу. скласти свою колекцію, яка оцінюється приблизно в 20 мільйонів доларів, Блумберг застосовував найрізноманітніші методи 

Для того щоб «привласнити» кожен з томів, Стівен Блумберг розробляв самі різноманітні схеми. Наприклад, найбільш поширені способи проникнення в бібліотеку - через шахту ліфта і через систему вентиляції.

Експерти досі не розуміють, як йому вдалося роздобути настільки рідкісні книги і манускрипти. Так, в його колекції була копія першого видання «Хатини дядька Тома» Гаррієт Бічер-Стоу, видання Біблії 16-го століття, а також оригінал «Нюрнберзької хроніки» від 1493-го року в палітурці з телячої шкіри.

Адвокати Блумберга стверджували, що підзахисний страждає бібліоманією - любов'ю до книг, яка і змушувала його рік за роком подорожувати по Америці та Канаді в пошуках рідкісних видань і книг. У глухий кут сищиків поставив той факт, що Стівен не продав жодної книги, а ретельно оберігав їх в добре систематизованої особистій бібліотеці. На запитання, чому він крав книги, Стівен без роздумів відповів, що робив це не заради власної вигоди, але лише для того, щоб зберегти рідкісні книги, щоб не дати державі заволодіти ними і позбавити простих американців щастя доторкнутися до справжньої історії країни, надрукованій чорнилом на потьмянілому від часу папері.

Така хвороблива любов книги – це ще не все, що може вразити людський мозок, адже є хвороба повність протилежна: бібліофобія!

Бібліофобія.

При всьому розмаїтті страхів щось подібне уявити досить складно. Деякі люди страждають бібліофобіей, тобто, боязню книг. Напевно, якби школярі молодших класів знали про існування такої хвороби, то в разі небажання робити уроки вони скаржилися б батькам на бібліофобію, адже це так переконливо! Чому деяким людям страшно торкатися до книг, і навіть страшно просто їх бачити?

Цей рідкісний страх має кілька різновидів. Іноді хворий побоюється контактів з усіма книгами без винятку, а іноді проблема стосується лише певного виду, наприклад, це можуть бути тільки підручники, або дитяча література, романи, або навіть довідники. Боязнь книг має такі підтипи, як міфофобія, при якій людина боїться легенд, при метрофобіі виникає страх поезії, і так далі. Людина, що страждає бібліофобіею, нічим не виділяється серед інших, і тому відразу неможливо зрозуміти, чим вона стурбований.

Справжні проблеми у бібліофоба виникають, коли з'являється необхідність що-небудь прочитати. Тим більше якщо це потрібно читати обов'язково вголос. В даному випадку, страх викликає як сам процес читання, так і вимушене знайомство з вмістом певної книги.

Як проявляється бібліофобія?

Багато хворих, які страждають бібліофобіей, роблять все можливе, щоб уникнути цього обтяжливого для них дії - читання. Вони можуть намагатися обдурити, знайти неіснуючу причину, схитрувати. Але якщо все-таки довелося зайнятися читанням, людина може несподівано розплакатися, у нього сильно починають тремтіти руки, аж до того, що він уже не в змозі тримати книгу. Також виникають симптоми, які схожі з ознаками багатьох інших ірраціональних страхів. У людини частішає серцебиття, виникають проблеми з диханням, може підскочити артеріальний тиск. Бібліофобу здається, що з ним негайно станеться щось дуже страшне, аж до смертельного результату. Хоча, слід підкреслити, що в реальності фобічний страх не тягне за собою серйозного шкоди для здоров'я, і вже точно життя людини поза небезпекою.

Тим не менш, бібліофобія може сильно ускладнювати життя, так як людина, що страждає цією боязню, сильно обмежена у виборі професії, у неї виникають проблеми з навчанням і т.д. Чимало неприємностей створюється і в особистих відносинах, так як страх книг, небажання читати, сприймається оточуючими як звичайне невігластво.

Але якщо обговорювати бібліофобію в широкому сенсі, то можна зрозуміти, що ж так лякає людину, коли мова йде саме про бібліотеку.

Наприклад, один пацієнт розповідав, що коли був школярем, кілька десятків років тому, то завжди боявся йти в бібліотеку, бо часто затримував повернення книг. Коли він підходив до суворої і трохи грубуватої бібліотекарки, то у нього постійно тремтів голос і тряслися руки, а заздалегідь придумані слова виправдання здавалися такими дурними, що просто не було сил їх вимовити. А коли він занадто довго бродив між стелажів, і вибирав книжки, то завжди боявся, що підійде ця серйозна тітонька, і нагадає, що пора вже що-небудь взяти.

Причини виникнення бібліофобіі.

Дана фобія небезпідставно вважається незрозумілою, і навіть дивною. Але вона офіційно занесена в списки фобій, представленої всесвітньою організацією охорони здоров'я. Цей страх можна назвати кнігоненавистництвом, кнігобоязнню, страхом бібліотек, але сенс від цього не змінюдється, і бібліофоб вважає найбільшим випробуванням у своєму житті читання книги, перегортання сторінок.

Серед психологів досі точаться суперечки на тему бібліофобіі, і думки розділяються. Частина фахівців вважає, що слід прийняти такий варіант, як наявність у минулому негативного досвіду, пов'язаного з книгами, і зазвичай це відноситься до глибокого дитячого віку. Приміром, дитина була налякана кимось із однолітків, можливо, її просто вдарили книгою, і ця подія вилилася в таку химерну форму - бібліофобію. Можливо, як це часто буває в житті, дорослі прагнули виростити вундеркінда, і примушували дитину читати «розумні» книги. У результаті сформувалася стійка ненависть до книг взагалі, стаючи з часом більш вираженою.

У кожної людини своє сприйняття ситуації, але цілком можна припустити, що співробітники бібліотеки поводилися грубо, хтось міг необгрунтовано нагрубити, відмовити у видачі книги, не надати допомогу у виборі, і так далі. На цій підставі також може виникнути відчуття вираженого дискомфорту, пов'язаного з перебуванням у бібліотеці. Але що б там не затверджували психологи, мається думка, що у випадку з бібліофобіею кожен пацієнт сам прекрасно усвідомлює, що саме послужило точкою відліку при розвитку захворювання. А це означає, що виявити причину патологічного страху бібліотек і книг значно легше, і можна приступати до лікування.

Лікування бібліофобіі.

Деякі впевнені, що лікувати подібне явище не слід, достатньо лише провести з людиною бесіду про користь читання. Але, тим не менш, це серйозне захворювання, і звичайними дружніми порадами тут не обійтися. Необхідна консультація фахівця, який розробить спеціальний курс лікування, відповідний для даного випадку. До кожного хворого потрібен індивідуальний підхід, так як ступінь фобії у кожного різна. Лікарська терапія застосовується в рідкісних випадках, коли необхідно зняти симптоми у вигляді сильного занепокоєння, підвищену нервозність.

В інших ситуаціях гарний вплив надає прийом, коли психотерапевт просить пацієнта щось почитати прямо в кабінеті. При цьому хворий відчуває захист лікаря, і, читаючи, поступово звикає до об'єкта свого страху, починаючи розуміти, що боятися йому нічого, і страх нічим не обґрунтований. Досить кількох сеансів, і пацієнт повністю одужує, і навіть прилучається до світу книг.

 Оксана Федоренко - бібліотекар відділу мистецтв.

Бібліотека+студент=успіх, або 5 доказів на користь бібліотеки

17 листопада - Міжнародний день студентів. Вітаємо усіх нинішніх, колишніх і майбутніх студентів зі святом. Пропонуємо 5 аргументів того, що формула "бібліотека + студент завжди дорівнює успіх" - дієва!
Отже, аргумент №1. Бібліотека - це можливість за 3 копійки в день (гривня на місяць і 12 гривень на рік) отримати освіту.

Аргумент №2. В бібліотеці є можливість розвивати творчі здібності на численних майстер-класах, акціях та інших велелюдних заходах. До речі, в бібліотеці теж проводяться сучасні фотосесії.

Аргумент №3. Участь в заходах можна брати разом з друзями. І відкриємо таємницю, кохання теж можна знайти в бібліотеці.

Аргумент №4. В читальних залах тепло, затишно і зручно, одним словом - комфортно.

І врешті - аргумент №5. Наш фонд складає майже 800 тисяч документів, а розумні книги - це східці до успішної кар'єри.

Отже, чекаємо вас в Кіровограді, на вул. Великій Перспективній, 24. Доповнення в коментарях щодо збільшення кількості аргументів тільки вітається.

Світлана Приймак, заввідділом соціокультурної діяльності.

PS. Сьогодні зранку, одразу після того як інформація з'явилася в соцмережах, користувач написав таке, цитую дослівно "Олексій Чемерис Щиро дякую вам! Свою освіту я закінчив у вашому читальному залі природничих наук. Тому що після трьох років денного навчання і чотирьох років перерви два роки надолужував екстерном. Необхідні книжки завжди були. Тепло, світло і тихо. Бажаю наснаги!"

Ніколи не пізно... поїхати до Китаю!

Якщо ви ніколи не були у Китаї, то не пізно поїхати туди на екскурсію та познайомитися з культурою цього народу особисто, подолати самого себе і піднятися на Великий китайський мур та спробувати традиційні страви цього народу.

29 жовтня у відділі мистецтв обласної бібліотеки ім.Д.Чижевського у рамках проекту «Колоритні мандрівочки» відбулася зустріч з Оленою Тітовою – «9 днів у Китаї або чому в китайців гарне здоров'я». Китай настільки вразив Олену, що вона вирішила поділитися своїми враженнями з іншими. Будь які зустрічі та подорожі змінюють нас, руйнують стереотипи та об’єднують в загальнолюдських цінностях. Ми радіємо коли знаходимо щось спільне та дивуємось, коли стикаємось з чимось новим та незвичним.

В цей чудовий вечір нам вдалося здійснити віртуальну подорож та дізнатися про цікавинки цієї країни. Почнемо з початку!

Аеропорт!

Команда, що приїхала на екскурсію до Китаю виглядає досить патріотично. Мешканці помітивши жовто-блакитні шарфи і привітно вітали гостей та підходили з проханням сфотографуватися. Така увага була дуже приємною) Крім того безліч драконів супроводжували новоприбулих поглядами – певно бажали гарного відпочинку! Біля стіни з такими дракончиками і сама пані Олена.

Великий китайський мур!

Хвилин 40 кропіткої праці, тобто крокування з передишками і все! Ви нагорі! Варто сказати, що доходять до кінця не всі. Але ті, хто все ж підкорює цю вершина поділилися враженнями, що після цього почуваєш себе переможцем, і ще кілька днів адреналін не дає спокійно заснути. І справді будь яка перемога над собою змінює нас та робить сильнішими.

Нефритова фабрика.

Якщо сама велика річ яку ви бачили з нефриту - це прикраси, то погляньте на цей нефритовий корабель, який знаходиться в одній з виставкових кімнат нефритової фабрики. Така майстерність в роботі викликає захват, чи не так?

Літній імператорський палац.

Традиційна архітектура Китаю вабить своїми формами, погляд чіпляється то за одну, то за іншу деталь. Розглядати можна до безкінечності! Тут же на березі стоїть знаменита Мармурова тура, де любила обідати імператриця Ци Сі , що витратила на створення Літнього палацу гроші, які були зібрані на будівництво китайського військово-морського флоту – 30млн. лян срібла. Справжня жінка, навіщо ж витрачати гроші на військо, якщо у неї немає палацу. Звісно для Китаю таке рішення обернулося поразкою, бо вони з-за цього програли війну, але не будемо заглиблюватися в історію і відхилятися від теми.

Фабрика перлів

Безліч прикрас та сувенірів з перлами. Все можна міряти та фотографувати, І маленький секрет для відвідувачів як відрізнити справжні перли від підробки. Справжні коштовності завжди будуть холодними і нагріваються тільки коли людина носить їх на тілі, а от підробка буде мати кімнатну температуру.

Музей воскових фігур

Тут ви не побачите поодиноких фігур, кожен зал – це частина історії, експозиція, що належить певному часовому простору. Затамувавши подих поглядаєш на цих людей, вони ніби живуть своїм життям, у своїй реальності, а ти – людина з іншого виміру, яку вони не можуть бачити і не звертають на неї уваги. Просто якась містика!

Фабрика шовку.

Відвідувачам не радили брати такі сувеніри, як кокони до себе у сумку, щоб там бува щось не завелося, чи то не вилупилося. Постільна білизна з шовку здається холодною, але справжній шовк від дотику з тілом дуже швидко нагрівається і спати у такому ліжку саме задоволення, хоча і просто спати це теж для багатьох - задоволення, але можна себе побалувати і потрошку призвичаюватися до розкоші).

Олімпійські об’єкти.

Таке гніздо знаходиться на величезному відкритому просторі, на такій території запросто можна загубитися. Для когось такі простори стають поштовхом до філософських роздумів про те, що насправді ніщо не може нас обмежувати у наших прагненнях та мріях, і цей великий Всесвіт сприятиме нам. А хтось розуміє, що йому комфортно у маленьких приміщеннях, де нічого боятися і все звично і комфортно. Це ще раз доводить – кожному своє!

Чайна церемонія.

Відразу схотілося заварити собі чашечку гарячого чаю, надягти шовковий халат і увімкнути приємну спокійну музику. Краще про це на роботі не думати, а то усі робочі моменти відійдуть на задній план))

Хоча, Китай таки переміг зі своїми чайними церемоніями – піду вип’ю гарячого чаю і нехай весь світ зачекає!

Федоренко Оксана - бібліотекар відділу мистецтв.

Сучасна українська література на смак і на слух

Літо - чудова пора, ми всі чекаємо його з нетерпінням. Для дітей це час літніх канікул, а для дорослих – період відпусток. Ось тепер, коли про напружену роботу можна не думати, саме час відпочивати, зайнятися своїми справами, на які протягом року не вистачало часу. Ті, хто цікавиться мистецьким та культурним життям, знають про гучні презентації сучасних українських письменників, митців. Протягом року вийшло чимало нових бестселерів, які саме час прочитати у відпустці. Почну з грандів сучасної української літератури. 

Василь Шкляр — український письменник, політичний діяч. Деякі оглядачі називають його “батьком українського бестселера”. Витончений психологізм, філософічність, іронія, інтелектуальна та мовна граційність забезпечують романам Василя Шкляра статус яскравого, самобутнього явища у сучасній літературі. Пропонуємо вашій увазі: “Ключ”, “Кров кажана”, “Елементал” (ці твори можна взяти в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Д.Чижевського у паперовому вигляді, а можна  - на аудіодиску, для того, щоб вдома скопіювати на телефон, комп’ютер чи інший сучасний гаджет і насолоджуватися  книгою на слух). За словами автора, одні назвуть “Ключ” детективом, інші — твором еротичним, треті — містичним, окультним, або й ритуальним. “Кров кажана” перехоплює подих. Це епатажний роман, який спровокував чимало офіційних претензій до автора. Похмура містика, відверта еротика, божевільна кримінальна історія... “Елементал” — сучасна авантюрно-містична історія, написана на документальних фактах, добре відомих авторові.

І звісно ж, добре відомий роман «Залишенець. Чорний ворон», який вийшов ще у 2009 році, але й до цього час не залишає перші рядки рейтингів читацьких уподобань. Роман відтворює одну із сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках. В його основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ. Робота над романом тривала майже 13 років.

Досі мало хто знає, що після захоплення більшовиками України, на Черкащині зародилася так звана Холодноярська республіка, яка під жовто-блакитним прапором вела збройну боротьбу аж до середини 20-х. Роман Юрія Горліс-Горського “Холодний яр”— спогади саме про це. “Холодний яр” — одна з тих книг, які, незчувшись, можна прочитати  за ніч, справжній бестселер з 70-річною історією!

Кузьма Скрябін (Андрій Кузьменко) - співак, музикант, актор, телеведучий, музичний продюсер, радіоведучий, лідер групи “Скрябін”, який трагічно загинув у лютому 2015-го. В обласній бібліотеці ім. Д. Чижевського можна взяти книгу, яку написав цей відомий музикант.  Збірка, куди входить однойменна повість - “Я, “Побєда” і Берлін” - проникнута яскравим почуттям гумору, веселим настроєм і, напевне, розсмішить навіть дуже серйозних слухачів. Події відбуваються навколо старого і пошарпаного автомобіля марки “Побєда”, на якому Андрій зі своїм другом Бардом подорожують до столиці Німеччини. Друга повість - “Місто, в якому не ходять гроші” - зовсім інша за жанром. Це невесела історія про дівчину Алісу, яка через збіг обставин опинилася в жахливому місті, де панують людиноненависництво, нечувана жорстокість і нелюдські порядки, місті, з якого немає дороги назад... Хто забажає взяти аудіокнигу, той почує ці повісті у власному виконанні автора.  До аудіокниги Андрія Кузьменка увійшли також тексти відомих пісень групи “Скрябін”.

Володар титулу “Галицький лицар” Юрій Винничук не просто один з найвідоміших сучасних авторів, він з тих, кого найбільше читають. Пропонуємо такі книги цього письменника – «Танго смерті», «Діви ночі», «Відображення», «Спалах», «Груші в тісті», «Вікна застиглого часу», «Місце для дракона», “Мальва Ланда” та “Весняні ігри в осінніх садах” (останні дві також є і в звуковому форматі). Проза Винничука легка, доступна і, найголовніше, завжди цікава.

Роман “Весняні ігри в осінніх садах” був, напевне, найскандальнішим переможцем конкурсу “Книга року ВВС” за всю його історію. За унікальну еротичність та відвертість твору автор свого часу накликав на себе цілий шквал пуританського обурення. Але це не просто відвертість, це — мистецьки написана щира сповідь головного героя, сповнена іронії та самоіронії, комедії та драми. Це варто прочитати!

Брати Капранови кілька разів уже бували в Кіровограді, щоразу презентували нові книги. Нещодавно вийшла їхня книжка з історії України у коміксах. Видання має назву «Історія незалежності України» і охоплює період від найдавніших часів до 91-го року минулого століття. Малювати історію взялися шестеро художників із Рівного, Чернігова, Дніпропетровська, Вінниці, Миколаєва та Львова, серед них – фронтмен гурту Ot vinta Юрій Журавель. Легкі та водночас місткі тексти писали  самі Віталій і Дмитро. Книга цікава не лише дітям, але й дорослим. Крім цього, в обласній бібліотеці ім. Д. Чижевського можна взяти «Кобзар 2000»— роман-збірник різножанрових оповідань, як містичний зріз сучасної України для людей з почуттям гумору та поціновувачів якісної прози.  

Стрімке зростання популярності “Щоденника моєї секретарки” братів Капранових вивів цю книгу у ТОПи продажів на українському книжковому ринку. Отже, пропонуємо і вам прочитати або прослухати справжній бестселер. Він має все – дружину-телеведучу, красуню-коханку, бізнес на бюджетних грошах, впливових друзів та партнерів. Він – типовий представник так званого «бомонду» чи то «еліти». Однак українцям завжди були притаманні природний скепсис та іронія. Саме завдяки цим якостям головний герой роману «Щоденник моєї секретарки» стає діґґером – подорожуючи таємними коридорами влади та грошей він не забуває фіксувати для нас із вами правдиву картину того, що відбувається там. Але одного разу світ навкруги раптом починає руйнуватися – настає час великого бізнесового та політичного переділу, гаряче літо 2004-го...

Любко Дереш – 30-річний сучасний український письменник, твори якого стрімко завоювали прихильність українського читача.  В обласній бібліотеці ім. Д. Чижевського є  такі його твори: «Миротворець», «Трохи пітьми», «Культ», «Поклоніння ящірці», «Намір», «Голова Якова», «Пісні про любов та вічність»,  «Архе» (до речі, останній є і на аудіодиску). “Архе” - події цього роману розгортаються серед дивних, часто напівзруйнованих і полишених будівель та місць сучасного Львова. Там збираються представники різноманітних молодіжних тусовок. У романі описані збіговиська та ритуали міських субкультур. Головні герої роману (серед яких є і сам Дереш) мандрують сьогоднішнім Львовом, як лабіринтом. Роман “сконструйовано” за принципом коміксу, наповнено іронією та гротеском. Текст читає автор.

 Існує рейтинг найуспішніших письменників  України. В обласній бібліотеці ім. Д.Чижевсього можна взяти такі твори цих письменників:  романи Люко Дашвара «На запах м'яса» (2013); «Биті є: Кн. 1, 2, 3» (2012). Світлана Талан «Помилка» (2014), «Розколоте небо» (2014). Сімона Вілар «Ассасин. Тень меча»,  «Замок тайн» (2014). Міла Іванцова «Гра в паралельне читання» (2013), «Живі книги» (2013). Лада Лузіна «Київські відьми. Меч і хрест» (2012), «Київські відьми. Постріл в опері» (2013), Марина і Сергій Дяченки «Армагед-дом» (2012), збірка  Ірен Роздобудько «Волонтери. Мобілізація добра» (2015), роман «Одного разу» (2014). А також багато інших.

Бажаю приємного відпочинку і насолоди якісною сучасною українською літературою.

Світлана Приймак, завідувачка відділом соціокультурної діяльності

Бібліотека - майданчик для взаєморозуміння в громаді

Сучасні виклики, які стоять перед нашою громадою

Cучасний світ прагне до стабільності і цілісності, зберігаючи при цьому національну ідентичність народів, що його заселяють. Гостро постають проблеми ксенофобії, шовінізму у міжнаціональних відносинах. Головним викликом, з яким зіткнулася не лише Кіровоградщина, але й уся країна, це неоголошена війна, яка триває на Сході вже понад рік. Військовий конфлікт тягне за собою чимало негативних явищ – сотні тисяч вимушено переселених осіб (ВПО), зниження соціально-економічного рівня життя як держави, так і кожного громадянина призвело до збільшення кількості збіднілих українців. Невизначеність  культурно-ціннісних орієнтирів молодих поколінь, обумовлені недостатнім освітнім рівнем, і зведення бар’єрів при усвідомленні багатьох розрізнень: етнічних, політичних, освітніх, статусно-економічних, конфесійних, а також вікових і гендерних…   Перелік цьому можна вести нескінченно. Тому добросусідські відносини треба починати з найменшого куточка землі – зі свого села, міста, області, країни. Формувати добрі стосунки і морально оздоровлювати суспільство покликані всі гуманітарні  інституції, і, безперечно, бібліотеки.

Що допоможе об’єднати громаду

Споконвіків сильна громада та, яка єднається. Коли були проблеми чи нападали на поселення, люди об’єднувались і захищали себе. Тепер нічого не змінилось - сильна громада та, яка може знайти спільну мову, віднайти власні внутрішні ресурси для того, щоб щось змінити. Бібліотека як важливий центр духовного життя країни чи певного регіону, завдяки тому, що відпочатку є відкритою для всіх - своєрідною територією толерантності (адже це місце, куди може прийти будь-хто незважаючи на вік, стать, освіту, національність, стан і т.д.) використовує різноманітні форми роботи, аби надавати доступ до інформації, формувати толерантну свідомість, духовні орієнтири, пропагувати загальнолюдські цінності добра, гуманізму, милосердя. Гасло «Україна – єдина країна», дуже актуальне в наші дні, сьогодні втілюється в життя і бібліотечною спільнотою України, яка зміцнює духовні мости між регіонами, сприяє взаєморозумінню їхніх жителів. Бібліотекарі, серед яких багато творчих особистостей, справжніх фахівців, ініціаторів цікавих починань, сприяють підвищенню інтелектуального потенціалу суспільства, популяризуючи духовні надбання національної та світової літератури, тим самим примножують добру славу України і своєї малої батьківщини. 

Наша бібліотека (ОУНБ) проводить значну роботу щодо встановлення добросусідського діалогу, взаєморозуміння в громаді. Насамперед, ми намагаємося якісно виконувати роботу, надаючи усім громадянам незалежно від віку, освіти, місця проживання доступ до сучасної інформації (як документні фонди, так й Інтернет).  Та сучасна бібліотека  - це вже не тільки інформаційний простір, але й простір комунікації, який поступово виходить на лідируючі позиції. Бібліотека сьогодні змінила свою місію: запропонувала громаді найважливіший ресурс по розвитку взаєморозуміння між людьми, територію діалогу культур, майданчик постійного спілкування між представниками різних соціальних груп. У нашій бібліотеці проводяться фестивалі національних культур, дискусійні «круглі столи», зустрічі, семінари, презентації книг з актуальної тематики, спрямовані на підтримку та розвиток української ідентичності та зменшення негативного впливу інформаційної пропаганди. Нещодавно наша бібліотека провела традиційний травневий «Бібліофестиваль на Великій Перспективній» Гасло Бібліофестивалю – девіз УБА 2015 «Бібліотека – діалог, культура, мир». Під гаслом єднання проходять Всеукраїнський день бібліотек та Всеукраїнський день працівників культури. Популяризуючи  через документні ресурси бібліотеки  різні аспекти життя суспільства, наші працівники  сприяють формуванню  у громадян толерантної свідомості, культури міжнаціональних відносин, культури спілкування, сприйняття інакшого мислення та способу життя. І ми не збираємося на цьому зупинятися.

Розвиваючи зв’язки  з різними установами: органами владних структур, громадськими організаціями, музейними та клубними закладами, закладами освіти, творчими об’єднаннями і спілками, бібліотека ставить пріоритетним завданням співпрацю заради зміцнення міжнаціонального миру і злагоди в нашій країні. Зараз як ніколи виникла потреба задля впровадження соціокультурних ініціатив на основі поваги і терпіння до інших людей  - адже це не тільки позитивний принцип, а й засіб підтримки миру, а також економічного і соціального прогресу. Ми повинні пам’ятати – лише зберігши  і надійно забезпечивши єдність нашого багатонаціонального українського народу, ми можемо збудувати сучасне, демократичне, вільне і процвітаюче суспільство.

Світлана Приймак, завідувачка відділом соціокультурної діяльності. 

Просто бути з тобою… це все чого вона хоче…

Є речі, які не досяжні для всіх і кожного, вони доступні лише для обраних. Для тих, хто посвячений в певні таємниці, певні матерії, які не пояснити словами.

Книголюби, то не просто певна категорія людей, то творіння, що мають певну місію, покликання, вони здатні знову і знову повертати до життя великих поетів та письменників, робити їх присутність реальною та відчутною для тих, хто знаходиться поруч. Вони бажають витрачати своє життя, щоб відкрити іншим свою таємницю і палаючу жагу до знань і пізнання.

Бажаєте знати, що відчуває книголюб? Він просто хоче, щоб Вона була поряд, завжди і всюди, і не розуміє, як хтось може цього не хотіти, Нею просякнуте все його життя, його дім, його думки і їх пов’язує якесь неземне тяжіння.

Якщо і ви бажаєте пережити це почуття, то знайте, що є багато способів побути з книгою наодинці, вона може зайняти гідне місце у вашому домі, у ваших думках. Так просто створити атмосферу, що надихає на читання.

Випити чашечку кави за столиком з книг.

 Дивитися яскраві сни на книжковому ліжку.

 Або відпочити на фантазійному кріслі після важкого робочого дня. 

Вона завжди може бути поруч, аби тільки ви хотіли бути завжди разом з нею. Дивіться, милуйтеся, думайте, можливо саме її запаху не вистачає у вашому домі, саме її розумних порад ви давно не чули, саме її тепла вже давно не відчували у своїх долонях і серці…

Федоренко Оксана - бібліотекар відділу мистецтв.

У Києві стартував новий культурний проект «Культура vs. Пропаганда».

«Культура vs. Пропаганда» – унікальний проект, створений у співпраці ГО «Форум видавців» та БФ «Фундація Дарини Жолдак», стартував у Києві 28 січня на базі простору «FEDORIV Hub»

Основа проекту - серія дискусій, кожна з яких підніматиме одну з тематик: література, мистецтво, історія, кіно, освіта тощо.

Розмови відбуватимуться між представниками різних сфер: від мистецтва до журналістики. Розбиратися у механізмах пропаганди почали письменники Ірена Карпа та Любко Дереш. Радіо Свобода записало найцікавіші репліки першої дискусії.

У сучасному інфопросторі ми, як ніколи, відчуваємо прояви різноманітних маніпуляцій і впливів. А як має реагувати на них культура? Коли мистецтво стає головною зброєю проти пропаганди, а на яких етапах історії активно підтримує пропаганду? Як допомогти суспільству відрізняти правду від брехні за допомогою культурних практик і розвитку критичного мислення? Відповіді на ці та багато інших питань шукатимуть спікери проекту.

Перша дискусія відбулася між Іреною Карпою та Любком Дерешем тематика якої пропаганда в літературі, модератор зустрічі Лариса Денисенко.

Одне із перших питань, яке піднімає модераторка дискусії письменниця Лариса Денисенко – де межа між конструктивною (наприклад, антитютюнові кампанії), деструктивною пропагандою і контрпропагандою. Вона пояснює своє розуміння цієї різниці.

Лариса Денисенко

«Контрпропаганда, як термін, розповсюдилася у часи Холодної війни. У Америки було кілька культурних проектів, пов’язаних із нею – мультики з огидними російськими персонажами, комікси. У нас теж працювала машина контрпропаганди. Напевно, усі пам’ятають карикатури на буржуазію і ядерні бомби – начебто у нас їх не було. А конструктивна пропаганда – це, скажімо, закликання до миру, деструктивна – до агресії», – вважає Денисенко.

Утім, навіть конструктивна пропаганда ніколи не буває однозначною, переконана письменниця Ірена Карпа. Наприклад, заклики до здорового способу життя насправді можуть мати комерційне підґрунтя – заохотити купувати той чи інший продукт.

Ірена Карпа

«Завжди можна маніпулювати сенсом. Зараз є пропаганда свободи вибору. Це пропаганда вільного цивілізованого світу, яка протистоїть ідеології напівтоталітарних суспільств. Але багато людей можуть трактувати її як безкарність. І навіть коли ми пропагуємо захищати батьківщину, то фактично закликаємо людей до смерті або каліцтва», – каже вона.

Пропаганда – це усування півтонів – Дереш

Тим часом письменник Любко Дереш звертає увагу на те, що будь-яка пропаганда апелює до емоцій та представляє спрощене бачення ситуації.

Любко Дереш

«Нещодавно я говорив на цю тему із київським критиком Костянтином Дорошенком. Він дав дуже точне визначення пропаганди. Це коли певну складну проблему зводять до рівня чорно-білої картинки, коли усувають півтони. Тоді меседж робиться дуже простим, таким, щоб його можна було сприйняти на рівні емоцій. А коли так відбувається, людина вимикає мізки, відповідно нею стає зовсім легко маніпулювати», – зауважує Любко Дереш.

Дереш каже: тенденція говорити про Росію переважно в негативному ключі природня, але й небезпечна. Це, на думку письменника, обмежує наше бачення проблеми. Росія, як і Україна, різна – і на це потрібно зважати. Він наводить приклад західних цінностей, які визнані універсальними, але зовсім не збігаються зі східним світоглядом. Місце людини у цих системах зовсім різне, однак обидві мають право на існування. Тобто, щоб впоратися із проблемою, суспільство має зважати на усі її сторони, зазначає Любко Дереш.

Усі герої теж чогось бояться і когось люблять – Карпа

Відповідаючи на запитання про те, яка література є патріотичною, але не пропагандистською, письменник говорить передусім про американську літературу – але ту, що є антиамериканською за духом, тобто літературу епохи бітників, наприклад. Саме критика західного суспільства, на думку Дереша, якнайкраще сприяла його становленню.

Щодо української літератури – і культури загалом, то Ірена Карпа вважає, що справді патріотичною вона стане, коли позбудеться комплексу жертви. А сучасного українського героя пропонує творити за зразком голлівудських – коли акцент роблять на людських рисах персонажа, не звеличуючи його. Усі видатні постаті теж чогось боялись і когось любили, каже Ірена Карпа. Українській культурі бракує таких байопіків, зокрема, про історичних персонажів 20 століття, зауважує вона.

Наступна дискусія циклу «Культура vs пропаганда» відбудеться 11 лютого і буде присвячена суспільному мовленню. Анонси можна переглянути на  Facebook-сторінці  проекту. Будьте в курсі останніх новин!

                      Матеріал підготував відділ мистецтв.

Джерело: http://www.radiosvoboda.org/content/article/26819316.html