Бібліотека - майданчик для взаєморозуміння в громаді

Сучасні виклики, які стоять перед нашою громадою

Cучасний світ прагне до стабільності і цілісності, зберігаючи при цьому національну ідентичність народів, що його заселяють. Гостро постають проблеми ксенофобії, шовінізму у міжнаціональних відносинах. Головним викликом, з яким зіткнулася не лише Кіровоградщина, але й уся країна, це неоголошена війна, яка триває на Сході вже понад рік. Військовий конфлікт тягне за собою чимало негативних явищ – сотні тисяч вимушено переселених осіб (ВПО), зниження соціально-економічного рівня життя як держави, так і кожного громадянина призвело до збільшення кількості збіднілих українців. Невизначеність  культурно-ціннісних орієнтирів молодих поколінь, обумовлені недостатнім освітнім рівнем, і зведення бар’єрів при усвідомленні багатьох розрізнень: етнічних, політичних, освітніх, статусно-економічних, конфесійних, а також вікових і гендерних…   Перелік цьому можна вести нескінченно. Тому добросусідські відносини треба починати з найменшого куточка землі – зі свого села, міста, області, країни. Формувати добрі стосунки і морально оздоровлювати суспільство покликані всі гуманітарні  інституції, і, безперечно, бібліотеки.

Що допоможе об’єднати громаду

Споконвіків сильна громада та, яка єднається. Коли були проблеми чи нападали на поселення, люди об’єднувались і захищали себе. Тепер нічого не змінилось - сильна громада та, яка може знайти спільну мову, віднайти власні внутрішні ресурси для того, щоб щось змінити. Бібліотека як важливий центр духовного життя країни чи певного регіону, завдяки тому, що відпочатку є відкритою для всіх - своєрідною територією толерантності (адже це місце, куди може прийти будь-хто незважаючи на вік, стать, освіту, національність, стан і т.д.) використовує різноманітні форми роботи, аби надавати доступ до інформації, формувати толерантну свідомість, духовні орієнтири, пропагувати загальнолюдські цінності добра, гуманізму, милосердя. Гасло «Україна – єдина країна», дуже актуальне в наші дні, сьогодні втілюється в життя і бібліотечною спільнотою України, яка зміцнює духовні мости між регіонами, сприяє взаєморозумінню їхніх жителів. Бібліотекарі, серед яких багато творчих особистостей, справжніх фахівців, ініціаторів цікавих починань, сприяють підвищенню інтелектуального потенціалу суспільства, популяризуючи духовні надбання національної та світової літератури, тим самим примножують добру славу України і своєї малої батьківщини. 

Наша бібліотека (ОУНБ) проводить значну роботу щодо встановлення добросусідського діалогу, взаєморозуміння в громаді. Насамперед, ми намагаємося якісно виконувати роботу, надаючи усім громадянам незалежно від віку, освіти, місця проживання доступ до сучасної інформації (як документні фонди, так й Інтернет).  Та сучасна бібліотека  - це вже не тільки інформаційний простір, але й простір комунікації, який поступово виходить на лідируючі позиції. Бібліотека сьогодні змінила свою місію: запропонувала громаді найважливіший ресурс по розвитку взаєморозуміння між людьми, територію діалогу культур, майданчик постійного спілкування між представниками різних соціальних груп. У нашій бібліотеці проводяться фестивалі національних культур, дискусійні «круглі столи», зустрічі, семінари, презентації книг з актуальної тематики, спрямовані на підтримку та розвиток української ідентичності та зменшення негативного впливу інформаційної пропаганди. Нещодавно наша бібліотека провела традиційний травневий «Бібліофестиваль на Великій Перспективній» Гасло Бібліофестивалю – девіз УБА 2015 «Бібліотека – діалог, культура, мир». Під гаслом єднання проходять Всеукраїнський день бібліотек та Всеукраїнський день працівників культури. Популяризуючи  через документні ресурси бібліотеки  різні аспекти життя суспільства, наші працівники  сприяють формуванню  у громадян толерантної свідомості, культури міжнаціональних відносин, культури спілкування, сприйняття інакшого мислення та способу життя. І ми не збираємося на цьому зупинятися.

Розвиваючи зв’язки  з різними установами: органами владних структур, громадськими організаціями, музейними та клубними закладами, закладами освіти, творчими об’єднаннями і спілками, бібліотека ставить пріоритетним завданням співпрацю заради зміцнення міжнаціонального миру і злагоди в нашій країні. Зараз як ніколи виникла потреба задля впровадження соціокультурних ініціатив на основі поваги і терпіння до інших людей  - адже це не тільки позитивний принцип, а й засіб підтримки миру, а також економічного і соціального прогресу. Ми повинні пам’ятати – лише зберігши  і надійно забезпечивши єдність нашого багатонаціонального українського народу, ми можемо збудувати сучасне, демократичне, вільне і процвітаюче суспільство.

Світлана Приймак, завідувачка відділом соціокультурної діяльності. 

Просто бути з тобою… це все чого вона хоче…

Є речі, які не досяжні для всіх і кожного, вони доступні лише для обраних. Для тих, хто посвячений в певні таємниці, певні матерії, які не пояснити словами.

Книголюби, то не просто певна категорія людей, то творіння, що мають певну місію, покликання, вони здатні знову і знову повертати до життя великих поетів та письменників, робити їх присутність реальною та відчутною для тих, хто знаходиться поруч. Вони бажають витрачати своє життя, щоб відкрити іншим свою таємницю і палаючу жагу до знань і пізнання.

Бажаєте знати, що відчуває книголюб? Він просто хоче, щоб Вона була поряд, завжди і всюди, і не розуміє, як хтось може цього не хотіти, Нею просякнуте все його життя, його дім, його думки і їх пов’язує якесь неземне тяжіння.

Якщо і ви бажаєте пережити це почуття, то знайте, що є багато способів побути з книгою наодинці, вона може зайняти гідне місце у вашому домі, у ваших думках. Так просто створити атмосферу, що надихає на читання.

Випити чашечку кави за столиком з книг.

 Дивитися яскраві сни на книжковому ліжку.

 Або відпочити на фантазійному кріслі після важкого робочого дня. 

Вона завжди може бути поруч, аби тільки ви хотіли бути завжди разом з нею. Дивіться, милуйтеся, думайте, можливо саме її запаху не вистачає у вашому домі, саме її розумних порад ви давно не чули, саме її тепла вже давно не відчували у своїх долонях і серці…

Федоренко Оксана - бібліотекар відділу мистецтв.

У Києві стартував новий культурний проект «Культура vs. Пропаганда».

«Культура vs. Пропаганда» – унікальний проект, створений у співпраці ГО «Форум видавців» та БФ «Фундація Дарини Жолдак», стартував у Києві 28 січня на базі простору «FEDORIV Hub»

Основа проекту - серія дискусій, кожна з яких підніматиме одну з тематик: література, мистецтво, історія, кіно, освіта тощо.

Розмови відбуватимуться між представниками різних сфер: від мистецтва до журналістики. Розбиратися у механізмах пропаганди почали письменники Ірена Карпа та Любко Дереш. Радіо Свобода записало найцікавіші репліки першої дискусії.

У сучасному інфопросторі ми, як ніколи, відчуваємо прояви різноманітних маніпуляцій і впливів. А як має реагувати на них культура? Коли мистецтво стає головною зброєю проти пропаганди, а на яких етапах історії активно підтримує пропаганду? Як допомогти суспільству відрізняти правду від брехні за допомогою культурних практик і розвитку критичного мислення? Відповіді на ці та багато інших питань шукатимуть спікери проекту.

Перша дискусія відбулася між Іреною Карпою та Любком Дерешем тематика якої пропаганда в літературі, модератор зустрічі Лариса Денисенко.

Одне із перших питань, яке піднімає модераторка дискусії письменниця Лариса Денисенко – де межа між конструктивною (наприклад, антитютюнові кампанії), деструктивною пропагандою і контрпропагандою. Вона пояснює своє розуміння цієї різниці.

Лариса Денисенко

«Контрпропаганда, як термін, розповсюдилася у часи Холодної війни. У Америки було кілька культурних проектів, пов’язаних із нею – мультики з огидними російськими персонажами, комікси. У нас теж працювала машина контрпропаганди. Напевно, усі пам’ятають карикатури на буржуазію і ядерні бомби – начебто у нас їх не було. А конструктивна пропаганда – це, скажімо, закликання до миру, деструктивна – до агресії», – вважає Денисенко.

Утім, навіть конструктивна пропаганда ніколи не буває однозначною, переконана письменниця Ірена Карпа. Наприклад, заклики до здорового способу життя насправді можуть мати комерційне підґрунтя – заохотити купувати той чи інший продукт.

Ірена Карпа

«Завжди можна маніпулювати сенсом. Зараз є пропаганда свободи вибору. Це пропаганда вільного цивілізованого світу, яка протистоїть ідеології напівтоталітарних суспільств. Але багато людей можуть трактувати її як безкарність. І навіть коли ми пропагуємо захищати батьківщину, то фактично закликаємо людей до смерті або каліцтва», – каже вона.

Пропаганда – це усування півтонів – Дереш

Тим часом письменник Любко Дереш звертає увагу на те, що будь-яка пропаганда апелює до емоцій та представляє спрощене бачення ситуації.

Любко Дереш

«Нещодавно я говорив на цю тему із київським критиком Костянтином Дорошенком. Він дав дуже точне визначення пропаганди. Це коли певну складну проблему зводять до рівня чорно-білої картинки, коли усувають півтони. Тоді меседж робиться дуже простим, таким, щоб його можна було сприйняти на рівні емоцій. А коли так відбувається, людина вимикає мізки, відповідно нею стає зовсім легко маніпулювати», – зауважує Любко Дереш.

Дереш каже: тенденція говорити про Росію переважно в негативному ключі природня, але й небезпечна. Це, на думку письменника, обмежує наше бачення проблеми. Росія, як і Україна, різна – і на це потрібно зважати. Він наводить приклад західних цінностей, які визнані універсальними, але зовсім не збігаються зі східним світоглядом. Місце людини у цих системах зовсім різне, однак обидві мають право на існування. Тобто, щоб впоратися із проблемою, суспільство має зважати на усі її сторони, зазначає Любко Дереш.

Усі герої теж чогось бояться і когось люблять – Карпа

Відповідаючи на запитання про те, яка література є патріотичною, але не пропагандистською, письменник говорить передусім про американську літературу – але ту, що є антиамериканською за духом, тобто літературу епохи бітників, наприклад. Саме критика західного суспільства, на думку Дереша, якнайкраще сприяла його становленню.

Щодо української літератури – і культури загалом, то Ірена Карпа вважає, що справді патріотичною вона стане, коли позбудеться комплексу жертви. А сучасного українського героя пропонує творити за зразком голлівудських – коли акцент роблять на людських рисах персонажа, не звеличуючи його. Усі видатні постаті теж чогось боялись і когось любили, каже Ірена Карпа. Українській культурі бракує таких байопіків, зокрема, про історичних персонажів 20 століття, зауважує вона.

Наступна дискусія циклу «Культура vs пропаганда» відбудеться 11 лютого і буде присвячена суспільному мовленню. Анонси можна переглянути на  Facebook-сторінці  проекту. Будьте в курсі останніх новин!

                      Матеріал підготував відділ мистецтв.

Джерело: http://www.radiosvoboda.org/content/article/26819316.html

День народження Аліси з Країни чудес!

Цього року виповнюється 150 років з дня виходу в світ «Аліси в країні чудес» Льюїса Керрола і британська пошта Royal Mail, звичайно, не могла пройти повз цієї «напівкруглої» дати. У Великобританії з'явився у продажу блок з 10 нових марок, присвячених дитячій книзі, яка увійшла в золотий фонд світової літератури. На яскраві і дуже красиві марки, намальовані відомим книжковим ілюстратором Гремом Бейкером-Смітом, потрапили четверо героїв «Аліси»: сама головна героїня, дівчинка на ім'я Аліса, а також Білий Кролик, Чеширський Кіт і Божевільний Капелюшник (Болванщик).

До пам'ятної дати приурочено не тільки випуск 10 марок, але й нове видання книги, проілюстроване малюнками з марок.

«Аліса в країні чудес», - розповів лондонській Times Ендрю Хаммонд, директор Управління марок та листівок Royal Mail, - як і раніше є улюбленою книгою дітей і дорослих в усьому світі. Тому ми і вирішили відзначити цю дату таким чудовим набором марок, які цілком відповідають оригіналу».

В «Алісі в країні чудес», яка спочатку називалася «Пригоди Аліси під землею», розповідається про дівчинку, яка потрапила через кролячу нору у фантастичний світ, населений дивовижними істотами. Казка в жанрі абсурду стала результатом дружби англійського математика, письменника і поета Чарльза Лютвіджа Доджсона, який писав під псевдонімом Льюїс Керролл, з дітьми Генрі Лидделла, декана оксфордського коледжу Крайст-Черч, в якому він викладав. Середню з трьох дочок декана звали Алісою.

Льюїс Керролл розповів нудьгуючим дітям про пригоди дівчинки у вигаданому світі під час човнової екскурсії. Алісі імпровізована розповідь так сподобалась, що вона попросила Керролла записати її. Керролл виконав її прохання і подарував головній героїні рукописний варіант «Аліси» з власними ілюстраціями на Різдво в 1864 році. Влітку 1865 з'явилося перше друкарське видання, 150-річчя якого і відзначається цього року.

Цей рукопис, до речі, зберігся і знаходиться зараз в Британській бібліотеці в Лондоні. Скоро він відправиться через океан, в Америку, для участі в урочистостях з нагоди 150-річного ювілею книги. У нью-йоркській бібліотеці Моргана і в філадельфійському музеї Розенбаха пройдуть виставки на честь пам'ятної події. У самому Лондоні виставка пройде в другій половині цього року.

                                      Оксана Федоренко - бібліотекар відділу мистецтв.

Джерело: http://www.newizv.ru/culture/2015-01-19/213236-britanija-vypustila-marki-k-jubileju-alisy-v-strane-chudes.html

Бажаєте до себе уваги? Допоможе якісне повідомлення!

Наша історія - в наших руках.                                                                                    Якщо ми її не розкажемо, її не розкаже ніхто!

Протягом листопада – грудня 2014 року я брала участь у значних і цікавих заходах, післясмаком яких мені хочеться поділитися у нашому фаховому блозі.  

20 листопада Кіровоградський обласний краєзнавчий музей провів для своїх співробітників семінар-практикум з теми: "Сучасні PR-заходи та формування позитивного іміджу музейних закладів". А 15-17 грудня в Києві я стала учасницею стратегічної сесії з розробки комунікаційної стратегії Всеукраїнської коаліції з  репродуктивного здоров’я і планування сім’ї (це один з напрямків діяльності, в якому працює наша громадська організація ОЖІС). Зовсім різні заходи різних організацій, але об’єднані спільною метою: як отримати бажану всезагальну публічність (паблісіті).  Чому власне я порушую цю тему? Та тому, що  знання, отримані на вищеназваних інформаційних сесіях, можна цілком застосувати у  нашій бібліотечній  діяльності. Дехто каже, що в наш складний час людям немає справи до  придбання нових книг і до культурного збагачення, можливо, дійсно не на часі. Проте така романтична тема як кохання і планування сім’ї, виявляється, сьогодні теж  дуже вимагає актуальності. Абсолютно різні організації й компанії, з різними бюджетами й різними видами діяльності, потребують двох важливих ресурсів, які завжди в дефіциті – уваги й довіри аудиторії, надання їм переваги серед інших схожих продуктів і  послуг. Шлях один: це можливо за умови правильно побудованої комунікації, тобто процесу обміну інформацією. На тему комунікаційних стратегій написані томи й підручники, їх досить багато в одному з наших бібліотечних відділів обслуговування. Але мені хочеться розповісти звичними словами, що криється за цим, майже військовим звучанням - «комунікативна стратегія», яка від неї користь і чому це може робити будь-хто з моїх колег (так, саме бібліотекарів).

     Отже, суть комунікації  чітко зрозуміла з визначення Гарольда Ласвелла - хто говорить, що, кому, через який канал і з якими наслідками. Головне в цьому - повідомлення. Повідомлення – це те, що ми хочемо донести до стейкхолдерів, для кращого сприймання воно повинно резонувати з аудиторією і працювати на наші цілі. Будемо відвертими – нескінченні безликі прес-релізи «відкрилася нова виставка», «відбудеться захід» - уже практично не працюють (ви самі таке читаєте?). І причина не в тому, що виставка чи захід нецікаві, а в невдалій побудові повідомлення про це, адже нецікаво читати назву виставки, перелік експонатів або організаторів чи відвідувачів і - все. Ситуацію не виправить гучномовець чи то пак перепости і публікації цього невдалого опису в численних ЗМІ, який, навіть, не можна назвати прес-релізом.

Якісне повідомлення завжди включає в себе факти, історії і саундбайти (sound bite). Ми, бібліотекарі, спілкуємося з авторами робіт чи ініціаторами заходів, ми володіємо незліченною інформацією, яка не завжди буває в Інтернеті, і в наших руках розповісти так свою невеличку історію, що вона одразу приверне увагу читачів. Важливо, навіть, не якийсь загальний міфічний образ користувача, а звернення до цілком конкретної людини певного віку, освіти, захоплень. Можливо, однією з таємниць досягнення публічності є вдало  створене повідомлення, яке виділяється і привертає увагу всіх і в той же час стосується абсолютно кожного.

Я перегорнула  свої записи, і мені на очі спала цитата Олени Кваші, заступника гендиректора КОДТРК, яка сказала, що ми «суперносії культури». І це дійсно так, адже в наших руках скарби духовності, культури, знань і незліченні можливості донести їх будь-кому – школяру, працюючій молодій мамі, сивочолому ветерану… Для цього потрібно дізнатися трішки більше про ці скарби і правильно створити повідомлення.

Нашими каналами комунікації є PR/преса, соціальні мережі, радіо і телебачення, зовнішня соціальна реклама, роздаткові матеріали (буклети, флаєри), заходи на рівні громади (Всеукраїнський день бібліотек тощо), заходи міжособистісної комунікації. І якщо з вище переліченими каналами працюють невелика група речників (директор, заступники, завідуючі відділами), то абсолютно всі ми,  бібліотекарі, є волонтерами міжособистісної комунікації, і абсолютно ми всі можемо створювати репутацію нашого закладу.  Репутаційний капітал складається з довіри, яка в свою чергу включає багато чинників: повагу, авторитет, компетентність, професійність, досвід, послідовність, автентичність. І, як на мене – несподівані фактори – зовнішній вигляд, ораторське мистецтво, чесність  того, хто подає повідомлення. За даними соціологів очевидно, що люди у 2014 році на 62% довіряють таким, як самі (довіряю такому, як я), вищу довіру мають лише науковці та технічні експерти (відповідно 67 і 66 відсотків).  Отже, фактично кожен з нас може бути речником нашої бібліотеки.

У мене є гарна новина, над нашим іміджем сучасного і креативного фахівця кілька років працювала не лише команда Всеукраїнської  програми «Бібліоміст», але й голлівудські режисери Джонатан Фрейкс, Дін Девлін, які в 2014 році випустили пригодницький серіал «Бібліотекарі» - про групу бібліотекарів, які вирушили в подорож, аби врятувати загадкові давні артефакти. Хтось скаже - це несерйозно, проте рейтинг серіалу наближається до сімки з десяти можливих балів.

До теми комунікацій я ще повернуся в інших публікаціях, адже, за словами одного з доповідачів,  погано, коли є інформаційний вакуум, але передозування інформації  - теж не кращий варіант. Отже, невеличкі висновки.

-       Історії – це найбільш сприйнятливий спосіб донести інформацію до користувача (органічна можливість отримати увагу).

-     Якщо мало інформації, потрібно давати факти (хоча людям у 22 рази легше запам’ятати історію, ніж факти).  

-        Ефективне повідомлення обов’язково включає історію, факти і ключові повідомлення.

Бажаю усім нам уваги наших читачів і якісних повідомлень!

Довідка:

Паблісіті (англ. Publicity - публічність) -  один з напрямків PR, метою якого є формування у цільових аудиторій впізнаваності публічної компанії, продукту або бренду. Паблісіті забезпечує не тільки популярність компанії чи бренду, але і лояльність споживачів, престиж і довіру до неї цільової аудиторії, чого не завжди можна домогтися засобами реклами.

Саундбайти (sound bite) -  так називають короткий аудіофрагмент, який вставлений в відеорепортаж, що показується, зазвичай, в телевізійних новинах. Тепер речники стурбовані не повним текстом своїх виступів, а трьома або чотирма сильними фразами, які можуть привернути увагу ЗМІ.  

Стейкхолдери - це групи, організації або індивідууми, на які впливає компанія і від яких вона залежить. Найкоротше і містке визначення цьому поняттю дав Бредлі Гугінс (Bradley Googins), директор Центру з корпоративного громадянства Бостонського коледжу (Boston College Corporate Citizenship Center). Зазвичай розрізняють дві групи стейкхолдерів: первинні і вторинні. Первинні мають легітимний і прямий вплив на бізнес (ближнє коло): власники; клієнти; співробітники; бізнес-партнери по виробничому ланцюжку.                                                       Вторинні, які мають опосередкований вплив на бізнес (далеке коло): 1) влада (місцева та державна); 2) конкуренти; 3) інші компанії; 4) інвестори; 5) місцеві спільноти, куди входять засоби масової інформації; некомерційні організації, в тому числі громадські та благодійні; місцеві активісти, що формують громадську думку.                                                                               На місцевому рівні до основних стейкхолдерів можна віднести місцеву владу, від якої залежить сама бізнес-діяльність; клієнтів, від ставлення яких до вашої компанії залежать її бізнес-показники; некомерційні організації, що формують громадську думку; засоби масової інформації, що впливають на місцеве населення і на репутацію компанії. Усі зацікавлені сторони активно впливають на успішність бізнесу. Не випадково 72% підприємців по всьому світу визнають, що успішні бізнесмени враховують інтереси не тільки акціонерів, але й більш широких зацікавлених груп: покупців, співробітників, постачальників і місцевих спільнот. Стейкхолдери формують взаємозалежну систему, своєрідну «мережу», яка іноді підтримує бізнес у важку хвилину, а іноді, навпаки, позбавляє компанію можливості діяти.

Світлана Приймак,

завідуюча відділом

соціокультурної діяльності

ОУНБ ім.Д.І.Чижевського

Акція “За вільний світ без рабства” - 2014

Вже не вперше громадська організація Обласна інформаційна служба з актуальних питань жіноцтва спільно з відділом документів з економічних, технічних та природничих наук ОУНБ ім. Д. Чижевського бере участь в акції “За вільний світ без рабства”, яка щорічно проводиться  2 грудня з метою відзначення Міжнародного дня боротьби за скасування рабства.

            Цього року акційні заходи  було проведено у три етапи — 28 листопада, 1-го та 2-го грудня. Загалом працівники відділу залучили до акції 80 осіб вразливої групи населення — молоді, а саме: учні ЗОШ № 6, ліцеїсти Кіровоградського педагогічного ліцею та студенти Кіровоградського технікуму статистики.

             В рамках проведення акції учасники долучилися до анонімного анкетування з метою вивчення рівня обізнаності молоді щодо проблеми торгівлі людьми та запобігання потрапляння у ситуації, пов’язані з нею; передивилися  й обговорили документальний фільм “Життя на продаж”, знятий за реальними історіями українців, яких було продано у рабство; об’єднавшись у групи, виробили  плакати “Ми проти рабства”, “Рабству — ні!”, застосовуючи колажування, малюнок, графіку тощо, і кожна група представила свій плакат іншим учасникам.

            Насамкінець організатори акції пригостили учасників чаєм і кавою з печивом і цукерками, подарували на згадку надані  Міжнародною організацією з міграції (МОМ) буклети, значки за тематикою заходу.

                           Наталія Калашнікова,

  бібліотекар відділу документів із економічних, технічних та природничих наук  Кіровоградської ОУНБ ім. Д. Чижевського

Бібліотека - територія єдності

Допомога військовим колективу Кіровоградської обласної універсальної бібліотеки                       ім. Д.І.Чижевського

   З виникненням загрози для територіальної цілісності України бібліотекарі обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. Чижевського разом, об’єднавшись, підтримують українське військо. За ініціативи директора бібліотеки Олени Миколаївни Гаращенко, у квітні колектив долучився до загальнодержавної акції «Допоможи українській армії». Було зібрано 3920 гривень, на які придбано набір технічних засобів (інструменти, зарядні пристрої, прилади нічного бачення тощо) для Кіровоградської військової частини 0680. Також власними силами ми допомогли нашому колезі, юристу Валентину Боровикову, який був мобілізований до лав Збройних Сил, і зібрали йому кошти на військову каску.

     На початку літа, коли стали надходити тривожні звістки щодо перебігу воєнних дій на Сході країни, ми, власне, зробили  те, що й 100 років тому - Єлисаветградська публічна бібліотека на початку Першої Світової війни. В той час без мобільних телефонів, телебачення, радіо й Інтернету, публічна бібліотека, яка надавала єлисаветградцям у користування періодичні видання – насамперед газети, стала центром громади, де можна було отримати найактуальнішу інформацію з фронту. От і зараз в холі першого поверху розпочала роботу виставка періодичних видань «Герої України на захисті Вітчизни».  Кожен може зайти до бібліотеки і безкоштовно почитати хроніки неоголошеної війни в періодичних загальноукраїнських та регіональних виданнях – «Військо України», «Корреспондент», «Віче», газетах «День», «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Аргументы и Факты» та ін. Виставка оновлюється щодня, по мірі надходження свіжих матеріалів. У бібліотечному Інтернет-центрі усім бажаючим допомагають знайти у Всесвітній мережі й он-лайнові видання. А власники телефонів і планшетів з виходом в Інтернет у бібліотечній wi-fi зоні можуть зробити це самостійно.

    У місцевому Ковалівському парку для дітей було організовано акцію “Листи вдячності для української армії”. Щосуботи в рамках літнього читального залу “Бібліотека під зеленими вітрилами”, кіровоградці – дорослі і діти, які відпочивають у парку - мали можливіть підбадьорити військовослужбовців, які знаходяться в зоні антитерористичної операції, написавши лист підтримки або намалювавши малюнок. Яскравими фарбами вони намагалися створити позитивний настрій учасникам “гарячих точок”, бажаючи миру нашій країні. Усі листи і малюнки ми передавали до місцевої військової частини.

     Також колектив бібліотеки збирав книги і передавав місцевому госпіталю для поранених бійців, а на прохання місцевої військової частини для облаштування там бібліотеки було передано близько 200 книг. Напередодні Дня незалежності України у бібліотеці був організований майстер-клас Ірини Кудревич «Захисні обереги для солдатів зони АТО».

Майстриня вчила виготовляти текстильні обереги з найдавнішими слов’янськими захисними символами, які ми теж передали нашим захисникам.

     В останні дні літа ми отримали погану звістку про те, що наш колега Валентин отримав кульове поранення, знаходиться на лікуванні в одеському госпіталі і потребує чималих коштів на операцію. Колективом, негайно, ми зібрали 5 тисяч гривень і передали колезі на лікування. Процес реабілітації триває, тому ми продовжуємо підтримувати його і до цього часу.

    У вересні, в день нашого професійного свята - Всеукраїнського дня бібліотек, за спільною згодою колектив вирішив витратити кошти профспілкової організації бібліотеки (які щорічно використовувалися для пізнавальних поїздок до визначних історико-культурних місць) на придбання одягу та продуктів харчування для солдатів зони АТО. Таким чином були закуплені ліки, теплі головні убори та білизна, шкарпетки, продукти харчування – загальною сумою на 4,5 тис.гривень. Одну частину придбаного волонтери відправили батальйону «Айдар», інша частина була надіслана нашим кіровоградським воїнам.

На початку жовтня бібліотека оголосила благодійну акцію «Подаруй тепло захиснику Батьківщини: в’яжемо шкарпетки разом». Ми закликали усіх небайдужих кіровоградок в’язати вовняні шкарпетки та інші теплі речі. Викладач педагогічного університету Ольга Іванівна Денисенко запропонувала допомогу в організації безкоштовних майстер-класів: вчити бажаючих мистецтву в’язання. До акції долучилися навчальні заклади міста. Так Кіровоградський колегіум, педагогічний ліцей та дитячий садок ім. Сухомлинського зібрали багато вовняних ниток, з яких бібліотекарі в‘яжуть теплі речі. Всього за місяць ми вже виготовили і передали в зону АТО півсотні пар шкарпеток і стільки ж теплих манішок. Це триватиме, поки  є потреба.

Кіровоградці приносять до бібліотеки ковдри, шарфи, светри, а мешканка селища Аджамки Кіровоградського району навіть передала намет на 20 осіб і зібрала багато речей серед жителів села. Все це працівники бібліотеки передали  військовій частині А0680.                         За різними даними, до Кіровоградської області переїхали близько 7 тисяч жителів Сходу України. Після задоволення нагальних потреб – вирішення проблем з житлом  і роботою, люди відновлюють соціальні зв’язки, цікавляться змістовним дозвіллям, тож приходять до бібліотек. Тому, у жовтні для бібліотекарів будо проведено серію тренінгів на тему: «Бібліотеки як центри підтримки громади в умовах воєнної загрози: робота з внутрішньо переміщеними особами (ВПО)», де розглядаються психологічні особливості роботи, етика спілкування з ВПО, послуги, які бібліотека може запропонувати нашим співгромадянам, та ін.

Можна загалом багато говорити про патріотично-просвітницьку роботу, яку проводить бібліотека з жителями Кіровограда та області, про реалізацію Центром Європейської інформації проекту «Кіровоградщина – Крим: розвиток діалогу та підтримки», про проведення інформаційно-просвітницьких заходів, спрямованих на підтримку та розвиток української ідентичності, зменшення негативного впливу інформаційної пропаганди, але це інша тема.

На жаль, ми не знаємо, скільки триватиме військове протистояння, але певні, що завжди підтримуватимемо наших захисників Вітчизни.

Світлана Приймак, завідуюча відділом соціокультурної діяльності Кіровоградської ОУНБ ім. Д. Чижевського

Відкрита бібліотека, або Що шукають наші користувачі?

                                                                                                  Присвячується моїм  досвідченим,                                                                                      позитивним колегам            

Фото директора бібліотеки Олени Гаращенко

      Я дуже часто вживаю сполучення слів «бібліотека – інформаційно-ресурсний центр», «бібліотека – це портал, куди людина заходить і отримує доступ до найрізноманітнішої інформації», «наша обласна універсальна бібліотека ім. Д. Чижевського задовольнить усі Ваші інформаційні потреби». А от що приховано за цим широким і загальним словом інформація, за якою інформацією звертаються кіровоградці, жителі області (та й інших регіонів України) до нашої бібліотеки? Передусім хочу наголосити, що офіційні соціологічні дослідження ми проводимо, статистику фіксуємо, загалом ситуацією володіємо. Та мені все ж хотілося дізнатися, що криється за тими відсотками і цифрами, наприклад 9 з 10 наших користувачів у бібліотеці задовольнили свою інформаційну потребу. «Якої інформації потребують люди, чи траплялися якісь цікаві, незвичайні, ексклюзивні запити»,  - з цим питанням я звернулася до працівників відділів обслуговування. А от що з цього вийшло, і пропоную дізнатися.

      Звісно, першим відділом, куди я прийшла, став інформаційно-бібліографічний (це й логічно, адже бібліограф – це як лоцман корабля, від його кваліфікованої роботи залежить чи отримає користувач потрібну інформацію, чи не втоне в безмежному книжковому морі, чи знайде голочку в скирті величезних фоліантів, а наш фонд складає близько 800 ТИСЯЧ документів!!!). Велика вдячність колегам, які доброзичливо усі разом пригадували цікаві випадки, чи то пак інформаційні запити. Отже, розмова вийшла дуже розмаїтою. Виявляється, крім звичайних історії, економіки та української мови, людей цікавить зокрема давня вексилологія, скільки всього генералісимусів було в Радянському Союзі, особливості професії кріпильника при підземному добуванні руди, і навіть одна дівчина з Іспанії цікавилася правилами і нормами облаштування цвинтарів за кордоном. «І як, -  питаю я,  - невже у нас також про це є?» - «Так, ми знайшли відповідь в «Аргументах и Фактах», там доступно і розлого описано це питання», - заспокоїли мене колеги. Серед наших користувачів є справжні гурмани, вони живо цікавляться як правильно вирощувати і доглядати за їстівними жабками (з тих, що у Франції готують делікатеси), а потім власне і рецепт їх приготування. Когось цікавить екзотична кухня – страви з хробаків, личинок та ін. на наш смак неїстівних речей, а хтось вирішив влаштувати традиційне українське сватання – з давніми традиціями, потрібними стравами, адже в цей відповідальний момент все «працює» на щастя й добробут майбутньої родини. Мені сподобалося, як Тамара Олександрівна розповіла, що не просто знайшла користувачу книгу про вирощування п’явок, але й сама виявила бажання ознайомитися з цією книгою (до речі, єдиною у фонді), щоб відповідати на інші каверзні питання. Та власне найцікавіше про відділ каталогів розповіли у читальному залі. Один користувач заходить в зал і шукає щось під стільцями. «Чим допомогти?»  - питає працівниця.  «Та я шукаю бібліографа»,  - каже відвідувач, він навіть не здогадувався, що це не річ, а людина. У самому читальному залі запам’ятали як молодий чоловік шукав громадянську війну (де тут у вас війна?) і щось цікаве з філософії (виявилося, що це  звичайний підручник). Хоча влітку був такий випадок, коли влітку для військових нашої частини працівники читального залу й абонемента шукали Статути Збройних Сил України, бо це стало важливою умовою для формування новітніх військових груп. Знайшли, допомогли!

     

Фото Юрія Лєбєдева

Серед усіх дуже часто звучали відповіді, що користувачі цікавляться особистостями. В читальному залі помітили тенденцію, що зараз цікавляться  невідомими сторінками життя видатних людей. Розповіла про невідомі випадки з життя Тараса Шевченка, Марка Вовчок (Марії Вілінської, яка, живучи в 19 сторіччі, поводила себе так вільно, немов живе у двадцятому). Одного користувача, наприклад, цікавила автобіографія Нефертіті, і хоча працівник запропонувала дуже багато книг на вибір про життя і діяльність цієї визначної жінки епохи фараонів, все ж потрібна була чітка біографія, майже резюме. У відділі абонемента вимагали портрет Рильського в середні віки. Потім з’ясувалося, що це не Максим Тадейович жив у Середньовіччі, потрібен портрет поета 30-40 років.  Один поважний чоловік до 200-річчя від Дня народження Тараса Шевченка вирішив створити карту життя нашого духовного батька. Колеги-мистецтвознавці запам’ятали: особливо їх вразило, що доріжка з нижньої частини аркуша вела стежкою Тараса крізь усі життєві перипетії і в небі були розміщені пам’ятники Кобзарю. Автор інсталяції прийшов у відділ мистецтв за картиною маловідомого художника з сюжетом побиття малого Тараса поміщиком Енгельгардтом. Картину знайшли, і експозиція набула закінченого вигляду. У відділі краєзнавства також цікавляться відомими особистостями земляків і з задоволенням переглядають виставки місцевих майстрів.

   

В Інтернет-центрі теж свої особливості. Прийшов користувач, який вимагав закрити йому поштову скриньку, і його не влаштувала відповідь, що він щойно прийшов і навіть за комп’ютер не  сідав. Довелося відкрити електронний поштовий сервіс, а потім закрити – все налагодилося, і людина заспокоїлась. Для когось відкриттям стає те, що соціальна мережа Однокласники  - не пошукова система, тож програми телепередач чи порад з вирощування квітів там не знайти.

 Та 12 балів я однозначно ставлю Олені з відділу документів іноземними мовами, яка розповіла, що до неї прийшов користувач, зараз тут і негайно вимагав видати йому документи на виїзд до Америки. На жаль, наша бібліотека не має функцій і повноважень Посольства, але втім, хто знає, що буде років за 10-20. А тим часом з книгосховища  нещодавно дістали матеріали всіх з’їздів Компартії СРСР, років з десять ніхто не питав…

Нас, бібліотекарів, вважають за чарівників, які на будь-яке питання відкриють книгу і покажуть пальчиком абзац, де буде відповідь на все-все…. До речі, книзі довіряють більше, навіть приходять спеціально за друкованими книгами, тож страшилки про майбутнє виключно з електронними книгами  - це вигадки.

   А які запити ми не виконуємо? Так, приходять користувачі, які хочуть отримати «Моя борьба» (нім. Mein Kampf, «Майн кампф») — книгу Адольфа Гітлера, а також поради з виготовлення вибухівки. Однозначно тут ми відмовляємо.

Фото Юрія Лєбєдєва

    Я не буду говорити, наскільки важливий для нас, звичайних громадян доступ до інформації. Ми всі бачимо, чим, якими трагедіями, може обернутися тотальне невігластво тих людей, які мають можливість дивитися лише телевізор. І нам дуже пощастило, що ми маємо доступний Інтернет, у нас багато періодичних видань і кожен може скласти уяву по події сьогодення. Не нав’язану ніким, об’єктивну, повну. Головне думати і зважувати, але це звичайні якості людини, яка мислить.

     А завершити мені хотілося б випадком, який згадали в читальному залі. Користувач замовляв книгу у книгосховищі, і на папірці написав: заказую, назва книги і підпис «Целую, Дима». Через хвилин 10 отримав відповідь  «Высылаю отказ. Постоянно абонемент. Целую, Алла».

      Ось такі вони, різні, наші користувачі – серйозні, веселі, оригінальні… Але це вже зовсім інша історія. І про неї трішки згодом… Дякую всім колегам, хто брав участь в опитуванні, за доброзичливість.

                   Світлана Приймак, заввідділом соціокультурної діяльності обласної бібліотеки                                   ім. Д. Чижевського.