понеділок, 28 липня 2014 р.

Невже ви думаєте, що бібліотека – це лише книжки?

Всього декілька років тому черга студентів за книгами від кафедри йшла аж за двері і губилася десь у коридорі, сьогодні не так.

Декілька років тому бібліотекарі щодня сотнями розставляли книги на полиці, сьогодні не так.

Лише кілька років тому бібліотекарі йдучи на роботу проходили крізь хмару читачів, що чатували в коридорі, аби першими зайняти чергу, сьогодні не так.

Сьогодні все не так, все зовсім по іншому.

Так, бібліотека перестала бути книгозбірнею, але навіть з приходом Інтернету не втратила свою актуальність. Навпаки розширила свої обрії, та уважним поглядом вивчає потреби людські аби допомогти, зарадити, навчити…
                                                       ***                       
З першого дня канікул в нашій бібліотеці проводяться творчі заняття для дітей, і сьогодні ми теж чекаємо на малечу. Звичайний літній день, батьки на роботі, гуртки зачинені, куди подітись «маленьким сонечкам» на цей період? Вони йдуть до бібліотеки, хтось чесно признається, що на море в батьків немає грошей, тож оздоровлення проходитиме на асфальті рідного міста, розважитись звісно можна на різних атракціонах, але то не дешеві розваги, а тому і не часті.

Приходьте малята до нашої бібліотеки, для вас тут усе безкоштовно. Дехто дивується: «Нащо вам працювати з дітьми, ви ж «УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА «для дорослих»? Що тут скажеш, хіба можна пояснити, що ця малеча стане дорослою, і зараз треба не втратити їх, допомогти розвиватися творчо, аби вони повірили в себе, розкрили свої таланти, стали нашими друзями. Аби вони впевнилися у нашій щирості, та вірі у їхнє майбутнє!
А ми, бібліотекарі, щиро віримо у чудове та успішне майбутнє наших читачів. Та не всі дітки мають змогу прийти до нас на майстер-класи та творчі заходи. Малеча, що перебуває у місцевому притулку-розподільнику обмежена у своїх бажаннях. Домовляємось із директором притулку – на нас чекатимуть, збираємо команду, готуємо матеріали до майстер-класу і щоб не запізнитися беремо таксі.
Ось ми і на місці.
- «Привіт малятка, маленькі Сонечки», - заглядають нам у вічі, чи з добрими намірами ми завітали, вони все читають у наших очах, питають, що ми їм привезли.
Маленькі янголята, якби ви розуміли, що ми привезли вам своє серце і те мале, що змогли взяти в свої руки – книги, фарби, папір...
- «Давайте зробимо поробку», - так хочеться, щоб вони розвивалися, мислили, творили, фантазували - кожного хвалимо.
Завзято працюють дітки, кожен старається, адже то - подарунок мамі, вони кожного дня чекають, що мама забере їх вже завтра. Але одне завтра змінюється іншим, і за ними ніхто не приходить, чиїсь очікування справдяться, а на інших чекає притулок, чи опікуни.
Збираємось додому, в нас питають, чи приїдемо ми ще, обіцяємо, що будемо наступного тижня. Підбігає маленький хлопчик, обіймає мене за ноги, нахиляюся кажу: - «Йди до мене на ручки». Він міцно обіймає мене, саме так обіймає мене мій син, коли не бачить мене цілий день і страшенно скучив, бо той довгий день здається йому вічністю.
Хто ж востаннє обіймав тебе, хлопчику, якщо ти так щиро тиснеш в обіймах сторонню людину? Шепочу на вухо «Я скажу тобі велику таємницю, коли тобі важко, ти молися Богові, він тобі завжди допоможе», він каже «Я знаю». Ставлю його додолу - біжать інші – «А можете і мене обійняти?»
Повертаємось з колегами на роботу, ще купа справ, в маршрутці ледь стримую сльози, нема слів…
Може комусь здається, що бібліотекарі нічого не роблять, окрім того, що читають за кафедрою книжки, це далеко не так…

Бібліотеки ніколи не втратять своєї актуальності, тому що їхнім призначенням у всі часи було привнесення духовності та моральності у суспільство свого часу. І хоча змінюються форми роботи, суть лишається незмінною – ми завжди віддаватимемо знання, надію, своє тепло тим, хто цього потребує. Ми робитимемо все, щоб життя людей, які оточують нас ставало кращим. Може змінитися все навколо нас, але поки є бібліотеки – ви не будете самотніми, і це не зміниться ніколи!
Федоренко Оксана - відділ мистецтв.

Немає коментарів:

Дописати коментар