«Людство створене чоловічою статтю, і це дозволяє чоловікові визначати жінку не як таку, а стосовно самого себе; вона розглядається як автономна істота. […] Він – Суб'єкт, він – Абсолют, вона – Інший»Симона де Бовуар
Сьогодні на Землі проживає понад 7,7 мільярда людей, і більше половини з них – жінки. Але коли ми дивимося на глав держав, на уряди, корпорації та інших глобальних гравців, ми практично завжди бачимо чоловіків. Чим це загрожує та що з цим робити?
Протягом тисяч років єдиним соціально прийнятним способом жіночої самореалізації були заміжжя та материнство. Відповідно до цього відбувалося становлення жінки як особистості. XIX століття змінює правила. Відбуваються резонансні суспільні зрушення у світовій історії: з'являється усвідомлення поняття «громадянин», розвиваються технології та виробництво і, звичайно, змінюється сприйняття ролі жінки у вирі цього прогресу. Емансипація жінок – рух так званих суфражисток у США ознаменував початок зрушень, які є комплексом подій: протестів, переусвідомлення ролі жінки та її активної емансипації досі. Навіть з’явився день, визнаний міжнародною спільнотою, як день солідарності жінок у боротьбі за жіночі права та емансипацію та створений для особливого акцентування на проблемі ґендерної нерівності у світі. Багато хто знає, що традиція святкування 8 березня виросла із робочого руху і має американське коріння. 1908 року 15 тисяч жінок у Нью-Йорку вийшли на демонстрацію, вимагаючи скорочення робочого дня, збільшення зарплати та права голосу. Питання гендерної рівності активно обговорюються у суспільстві протягом останніх століть, а така базова теза, як «чоловіки та жінки мають мати рівні права» досі викликає суперечки. Проте масова пропаганда все ще вправно лавірує між образом жінки-матері, берегині домашнього вогнища, та працюючої громадянки.
Та чи стали жінки рівні чоловікам? Книга «Невидимі жінки: чому ми живемо в світі зручному тільки для чоловіків» англійської дослідниці, телеведучої та письменниці Керолайн Кріадо Перес – наочна і дуже точна ілюстрація, чому ж так помиляються люди, що підтримують міф про «рівність, що перемогла». Авторка переконливо доводить: «світ – це чоловічий проєкт», у якому жінки досі лишаються непомітними. Керолайн має ступінь з англійської мови та літератури в Оксфордському університеті, а також вивчала поведінкову та феміністську економіку в Лондонській школі економіки. У Великобританії Керолайн Кріадо Перес також відома своєю активною громадсько діяльністю. Вона ініціювала появу 10-фунтової купюри з портретом Джейн Остін, а також завдяки її зусиллям в Лондоні, на Парламентській площі, поруч із скульптурами Уїнстона Черчілля, Махатми Ганді, Нельсона Мандели, Авраама Лінкольна та інших 8 видатних політичних діячів-чоловіків, які символізують важливі аспекти світової історії, з’явилася тринадцята статуя – пам'ятник жінці – суфражистці Міллісент Фосетт. З’явилася рівно через 100 років після ухвалення закону про представництво народу, за який Фосетт успішно боролася і який надав обмежене право голосу жінкам. Ця подія стала наслідком масштабної кампанії, очолюваної Керолайн Кріадо Перес, у ході якої було зібрано понад 84 000 підписів в Інтернеті протягом двох років. І це перший пам’ятник жінці у Великобританії взагалі, до цього часу увічнювали пам’ять тільки жінок – монарших осіб.
Книга «Невидимі жінки» дає відповідь на запитання: «Чому ми живемо в світі зручному тільки для чоловіків»? Формальної дискримінації жінок немає, але..
Чи відомо вам, що вірогідність серйозних каліцтв у разі автомобільної аварії в жінок на 47% вище, ніж в іншої половини людства, тому що стандарти безпеки якого не враховують антропометричні параметри жінок. Чи знаєте ви, що лікарі дуже часто не можуть розпізнати інфаркт у жінок, оскільки керуються невірними даними, що між організмами чоловіка і жінки відмінностей не існує, окрім розміру репродуктивного механізму. Жінки мерзнуть у офісах, де температура повітря розрахована на чоловіків, користуються мобільними телефонами, які занадто важкі для тендітних жіночих рук, оскілки розроблені під стандартну велику чоловічу долоню, не можуть дотягтися до верхньої полиці шафи, висота якої знову ж таки розрахована на середній чоловічий зріст.
Рівність статей – міф. Навіть у країнах першого світу медичне обслуговування, містобудування, планування транспортних схем, обладнання робочих місць проводяться з урахуванням інтересів «сильної статі». У найрозвиненіших у плані ґендерної рівності Скандинавських країнах жінки виконують левову частку неоплачуваної роботи та стикаються з незручностями при користуванні громадськими просторами, заточеними під чоловіків. У країнах, що розвиваються, гендерна нерівність просто катастрофічна. Але нерівність виникає не через злий намір. Просто з давніх-давен і до наших днів за замовчуванням вважалося, що людина – це чоловік. Розробники продуктів і технологій, аналізуючи цільову аудиторію, користуються даними, що описують типову людину, де «людина» за замовчуванням «чоловік». Жінки ж з їх особливостями та потребами залишаються непоміченими.
У книзі «Невидимі жінки. Чому ми живемо у світі, зручному лише для чоловіків», авторка Керолайн Кріадо Перес аналізує, як на гендерну політику впливають і посилюються прогалини у великих даних, де «людина» за визначенням мається на увазі чоловік, і переконливо доводить, що історія людства складається з повсюдної прогалини по відношенню до жінок, який ефективно «замовчує» та стирає досягнення, досвід, потреби та повсякденне життя жінок.
Авторка наводить безліч прикладів, які торкаються всіх аспектів життя жінок, починаючи від робочого місця, академічної та іншої кар'єри, медичних досліджень до сімейного, повсякденного та суспільного життя, причому все це систематично ігнорує жінок. Це контрастує з великою кількістю даних про чоловіків, які визнані універсальною нормою. В результаті той факт, що жінки можуть мати потреби, відмінні від потреб чоловіків, не спадає на думку тим, хто створює ці соціальні структури.
У «Невидимих жінках» авторка викриває гендерну нерівність там, де її, здавалося б, годі й шукати: на клавішах фортепіано, у програмах розпізнавання голосу, у клінічних випробуваннях лікарських засобів, в етнографічних та антропологічних дослідженнях, і, навіть, у системах землеробства та мовах світу…
Виявляється, що гендерно-соціальні ролі у суспільстві пояснюються традиціями, які закладалися з часів первісного суспільства. Зв’язок статевих відмінностей з можливістю займатися тим чи іншим видом землеробства обумовлений особливостями будови жіночого та чоловічого організму. Оранка вимагає набагато більш розвинених м’язів тіла й сили рук, тобто жіноча статура у цьому «змаганні» безперечно «програє» чоловічій. Зміна системи землеробства, з трудомісткої підсічно-перелогової, яка здійснювалася допомогою легкої мотики на капіталомістку орну, яка здійснюється за допомогою важких знарядь праці (плуг, кінь, віз) обумовила економічне панування чоловічої статі у суспільстві.
Сильна стать диктує власні правила, які відбиваються навіть у мовах світу. Багато з них, наприклад англійська, не є гендерно чутливими. Тому люди зазвичай з гендерно-нейтральними словами асоціюють чоловіків (man – чоловік і водночас людина). Але чому не жінок, якщо слова ґендерно-нейтральні? Тож зрозуміло, чому в світі шириться рух за вживання фемінітивів – назв, що позначають осіб жіночої статі за різними ознаками, навіть якщо українською багато з них звучить м’яко кажучи дивно.
Авторка обходить стороною глибокі дебати про природу сучасного фемінізму, але представляє безперечні факти дефіциту гендерних даних в самих різних областях - від політики до трудових відносин, планування міського простору і медіа, та підкреслює систематичні упередженості, що лежать в основі даних та припущень, що впливають на наше повсякденне життя. Ця книжка – це просто витяжка прямих фактів, які неможливо ігнорувати. починаючи від жіночих симптомів інфаркту, про які навіть багато лікарів не знають, закінчуючи статистикою скільки жінки свого власного часу проводять "на кухні"/за прибиранням і т д, і скільки чоловіки, з розбивкою по країнах світу.
«Зображення світу, як і світ, – справа чоловіків; вони описують його зі свого погляду, який плутають з абсолютною істиною». Ці слова письменниці Симони де Бовуар, Керолайн Кріадо Перес зробила епіграфом до своєї книги. Авторка наводить практичні приклади дискримінації жіночої статі суспільством з поясненнями що як чому навіщо та кому це вигідно.
Проблеми, з якими стикаються жінки і яких не враховують чоловіки, існують у багатьох областях, але, читаючи цю книгу, ви побачите, що в ній постійно фігурують три теми: особливості жіночого організму, неоплачувана жіноча хатня праця та чоловіче насильство щодо жінок. Проблеми в цих трьох областях настільки серйозні, що торкаються практично всіх сфер нашого життя – від поїздок у громадському транспорті до політики та наукової сфери, від організації робочих місць до охорони здоров'я. Але чоловіки забувають про них, бо не знають, як це жити в жіночому тілі. У результаті відмінності між чоловіками та жінками ігноруються і ми виходимо з того, що чоловічий організм та чоловічий досвід гендерно нейтральні. Це одна із форм дискримінації жінок.
Ця блискуча книга, яка отримала безліч престижних нагород, доводить необхідність змін і змушує поглянути на устрій нашого світу по-новому, та, нарешті, відповісти на питання: «Як вижити у світі, де навіть цифри брешуть на користь чоловіків»? Читаючи цю книгу я зрозуміла що феміністка це зовсім не радикалка-істеричка, яка бешкетує на мітингах та здіймає галас, якщо чоловік намагається ввічливо посунути її стілець у ресторані, допомагаючи сісти. А фемінізм це не історія про неголені жіночі ноги та відсутність чоловіка поруч. Фемінізм – це про рівність і повагу, бо без поваги не буде рівності. В решті решт, рівноправний світ може бути лише таким, у якому люди змінюються.
З книгою: Кріадо Перес, Керолайн. Невидимі жінки. Чому ми живемо в світі зручному тільки для чоловіків. – К.: Сварог, 2021. – 322 с. можна ознайомитися у відділі документів з економічних, технічних та природничих наук ОУНБ імені Дмитра Чижевського.
Марина Григор’єва, головна бібліотекарка
відділу документів з економічних, технічних та природничих наук
