Наша історія - в наших руках. Якщо ми її не розкажемо, її не розкаже ніхто!
Протягом листопада – грудня 2014
року я брала участь у значних і цікавих заходах, післясмаком яких мені хочеться
поділитися у нашому фаховому блозі.
20 листопада Кіровоградський обласний краєзнавчий музей провів для своїх співробітників семінар-практикум з теми: "Сучасні PR-заходи та формування позитивного іміджу музейних закладів". А 15-17 грудня в Києві
я стала учасницею
стратегічної сесії з
розробки комунікаційної стратегії Всеукраїнської коаліції з репродуктивного здоров’я і планування сім’ї (це
один з напрямків діяльності, в якому працює наша громадська організація ОЖІС). Зовсім
різні заходи різних організацій, але об’єднані спільною метою: як отримати
бажану всезагальну публічність (паблісіті).
Чому власне я порушую цю тему? Та тому, що знання, отримані на вищеназваних інформаційних
сесіях, можна цілком застосувати у нашій
бібліотечній діяльності. Дехто каже, що
в наш складний час людям немає справи до
придбання нових книг і до культурного збагачення, можливо, дійсно не на
часі. Проте така романтична тема як кохання і планування сім’ї, виявляється, сьогодні
теж дуже вимагає актуальності. Абсолютно
різні організації й компанії, з різними бюджетами й різними видами діяльності,
потребують двох важливих ресурсів, які завжди в дефіциті – уваги й довіри аудиторії, надання їм переваги серед інших схожих
продуктів і послуг. Шлях один: це
можливо за умови правильно побудованої комунікації, тобто процесу обміну
інформацією. На тему комунікаційних стратегій написані томи й підручники, їх
досить багато в одному з наших бібліотечних відділів обслуговування. Але мені
хочеться розповісти звичними словами, що криється за цим, майже військовим
звучанням - «комунікативна стратегія», яка від неї користь і чому це може
робити будь-хто з моїх колег (так, саме бібліотекарів).
Отже, суть комунікації
чітко зрозуміла з визначення Гарольда Ласвелла - хто говорить, що, кому,
через який канал і з якими наслідками. Головне в цьому - повідомлення.
Повідомлення – це те, що ми хочемо донести до стейкхолдерів, для кращого
сприймання воно повинно резонувати з аудиторією і працювати на наші цілі. Будемо
відвертими – нескінченні безликі прес-релізи «відкрилася нова виставка»,
«відбудеться захід» - уже практично не працюють (ви самі таке читаєте?). І причина
не в тому, що виставка чи захід нецікаві, а в невдалій побудові повідомлення
про це, адже нецікаво читати назву виставки, перелік експонатів або
організаторів чи відвідувачів і - все. Ситуацію не виправить гучномовець чи то
пак перепости і публікації цього невдалого опису в численних ЗМІ, який, навіть,
не можна назвати прес-релізом.
Якісне повідомлення завжди включає в себе факти, історії
і саундбайти (sound bite). Ми,
бібліотекарі, спілкуємося з авторами робіт чи ініціаторами заходів, ми
володіємо незліченною інформацією, яка не завжди буває в Інтернеті, і в наших
руках розповісти так свою невеличку історію, що вона одразу приверне увагу
читачів. Важливо, навіть, не якийсь загальний міфічний образ користувача, а звернення
до цілком конкретної людини певного віку, освіти, захоплень. Можливо, однією з
таємниць досягнення публічності є вдало
створене повідомлення, яке виділяється і привертає увагу всіх і в той же
час стосується абсолютно кожного.
Я перегорнула свої
записи, і мені на очі спала цитата Олени Кваші, заступника гендиректора КОДТРК,
яка сказала, що ми «суперносії культури». І це дійсно так, адже в наших руках
скарби духовності, культури, знань і незліченні можливості донести їх будь-кому
– школяру, працюючій молодій мамі, сивочолому ветерану… Для цього потрібно дізнатися
трішки більше про ці скарби і правильно створити повідомлення.
Нашими каналами комунікації є PR/преса, соціальні мережі, радіо і телебачення, зовнішня
соціальна реклама, роздаткові матеріали (буклети, флаєри), заходи на рівні
громади (Всеукраїнський день бібліотек тощо), заходи міжособистісної
комунікації. І якщо з вище переліченими каналами працюють невелика група речників
(директор, заступники, завідуючі відділами), то абсолютно всі ми, бібліотекарі, є волонтерами міжособистісної
комунікації, і абсолютно ми всі можемо створювати репутацію нашого закладу. Репутаційний капітал складається з довіри,
яка в свою чергу включає багато чинників: повагу, авторитет, компетентність, професійність,
досвід, послідовність, автентичність. І, як на мене – несподівані фактори –
зовнішній вигляд, ораторське мистецтво, чесність того, хто подає повідомлення. За даними
соціологів очевидно, що люди у 2014 році на 62% довіряють таким, як самі
(довіряю такому, як я), вищу довіру мають лише науковці та технічні експерти
(відповідно 67 і 66 відсотків). Отже, фактично
кожен з нас може бути речником нашої бібліотеки.
У мене є гарна новина, над нашим іміджем сучасного і
креативного фахівця кілька років працювала не лише команда Всеукраїнської програми «Бібліоміст», але й голлівудські
режисери Джонатан Фрейкс, Дін Девлін, які в 2014 році випустили пригодницький
серіал «Бібліотекарі» - про групу бібліотекарів,
які вирушили в подорож, аби врятувати загадкові давні артефакти. Хтось скаже - це
несерйозно, проте рейтинг серіалу наближається до сімки з десяти можливих
балів.
До теми комунікацій я ще повернуся в інших публікаціях,
адже, за словами одного з доповідачів,
погано, коли є інформаційний вакуум, але передозування інформації - теж не кращий варіант. Отже, невеличкі
висновки.
- Історії – це найбільш сприйнятливий спосіб донести інформацію до користувача
(органічна можливість отримати увагу).
- Якщо мало інформації, потрібно давати факти (хоча людям у 22 рази легше
запам’ятати історію, ніж факти).
-
Ефективне повідомлення обов’язково включає історію, факти і ключові
повідомлення.
Бажаю усім нам уваги наших читачів і якісних
повідомлень!
Довідка:
Паблісіті (англ. Publicity - публічність) - один з напрямків PR, метою якого є формування
у цільових аудиторій впізнаваності публічної компанії, продукту або бренду.
Паблісіті забезпечує не тільки популярність компанії чи бренду, але і
лояльність споживачів, престиж і довіру до неї цільової аудиторії, чого не
завжди можна домогтися засобами реклами.
Саундбайти (sound bite) - так називають короткий аудіофрагмент, який вставлений в відеорепортаж,
що показується, зазвичай, в телевізійних новинах.
Тепер речники стурбовані не повним текстом своїх виступів, а трьома або чотирма
сильними фразами, які можуть привернути увагу ЗМІ.
Стейкхолдери - це групи, організації або індивідууми, на
які впливає компанія і від яких вона залежить. Найкоротше і містке визначення
цьому поняттю дав Бредлі Гугінс (Bradley Googins), директор Центру з
корпоративного громадянства Бостонського коледжу (Boston College Corporate
Citizenship Center). Зазвичай розрізняють дві групи стейкхолдерів: первинні і
вторинні. Первинні мають легітимний і прямий вплив на бізнес (ближнє коло):
власники; клієнти; співробітники; бізнес-партнери по виробничому ланцюжку. Вторинні, які мають
опосередкований вплив на бізнес (далеке коло): 1) влада (місцева та державна);
2) конкуренти; 3) інші компанії; 4) інвестори; 5) місцеві спільноти, куди
входять засоби масової інформації; некомерційні організації, в тому числі
громадські та благодійні; місцеві активісти, що формують громадську думку. На місцевому рівні до основних стейкхолдерів можна віднести місцеву
владу, від якої залежить сама бізнес-діяльність; клієнтів, від ставлення яких
до вашої компанії залежать її бізнес-показники; некомерційні організації, що
формують громадську думку; засоби масової інформації, що впливають на місцеве
населення і на репутацію компанії. Усі зацікавлені сторони активно впливають на
успішність бізнесу. Не випадково 72% підприємців по всьому світу визнають, що
успішні бізнесмени враховують інтереси не тільки акціонерів, але й більш
широких зацікавлених груп: покупців, співробітників, постачальників і місцевих
спільнот. Стейкхолдери формують взаємозалежну систему, своєрідну «мережу», яка
іноді підтримує бізнес у важку хвилину, а іноді, навпаки, позбавляє компанію
можливості діяти.
Світлана
Приймак,
завідуюча
відділом
соціокультурної
діяльності
ОУНБ
ім.Д.І.Чижевського
