вівторок, 3 серпня 2021 р.

Літо. Книга. Відпочинок

 

Надворі літо – пора сонця та відпочинку, нових знайомств та спілкування. Знайомства бувають різні, зокрема з захоплюючими книгами.

«Літо. Книга. Відпочинок» – таку назву має книжкова виставка, яку працівники відділу абонемента оформили у холі нашої бібліотеки. На виставці представлена література, яка зацікавить і дорослих, і дітей. Це кращі твори сучасних українських та зарубіжних письменників, які мають значний попит у читачів відділу абонемента. Про одне з таких видань хочу сьогодні розповісти.

Книга Володимира Лиса «Століття Якова» привернула мою увагу  як бібліотекаря кількістю видань. Роман «Століття Якова» вперше був опублікований у 2010 році, а вже у 2018-му в Харкові світ побачило п’яте (!) видання цього твору. Це ж не підручник і не посібник (-надцяте видання перероблене й доповнене), а художній твір, за яким у 2016 році зняли однойменний серіал «Століття Якова».



Що ж за книга така? Не скажу, що роман читається з легкістю, адже написаний з вживанням автентичного західнополіського діалекту. Проте читати було цікаво: переймалася долею героїв твору, засуджувала і співчувала, порівнювала, заперечувала, а головне – ще раз вчилася розуміти людей в будь-яких ситуаціях та поважати старість.

«Життя прожити – не поле перейти», – говорить народна мудрість. Головний герой волинянин Яків Мех багато чого пережив за свій майже столітній вік в Російській імперії, УНР, Речі Посполитій, Другій світовій війні, сталінському СРСР, незалежній Україні.

На тлі історичних подій минає і особисте життя Якова: кохання, війна, полон і знову війна, вбивство дружини і дітей, яке вчинили місцеві посіпаки НКВС…

«Яків знав, що доживе до свого століття. Доживе. Мусить дожити. Знав, як воно й проходитиме, те свєто. Зберуться, за столом посидять, як годиться»... Здавалося, що за майже сто прожитих років вже все зроблено. Та виявляється, що навіть в такому віці ще можна допомагати та рятувати. А саме врятувати молоде життя дівчині-наркоманці Оленці. Задля цього Яків Мех навіть зважується на вбивство людини. Саме Оленка пробуджує спогади дідуся. Поряд з цією дівчиною Якову згадується його дитяче кохання, викрадення коханої, що стала чужою нареченою, кохання до польської шляхтянки… «І те було, чого ніколи не забути, – як він вийшов назустріч весіллю з ружжом в руках». А зараз головному герою майже сто. Все життя він мешкає у своїй старій хаті в селі Загорани на Волині. Селянин чекає листа від нещодавно порятованої ним Оленки і приїзду на столітній ювілей сина Артема. А поки що… потрібно попрощатися з померлими родичами, щоб незабаром зустрітися в іншому світі. «…Стояв тепер Яків коло засипаних снігом могил… Стирав сніг з пам’ятників рукою, що ледь-ледь тряслася. Нє, тряслася дужче й дужче. Ходором ходила стареча рука. Мех Платон Гордійович, Мех Парасковія Купріянівна, Мех Софія Зіновіївна, Мех Софія Яківна, Мех Уляна Яківна».

І ось нарешті приїхав син! Приїхав назавжди! А чи не запізно? «Яків опустився на лавку. Син – не зі сну, а наяву – стояв перед ним. Постарілий, та ще зувсім не старий. Навесні ж тико… Дай, Боже, памн’єть, шістдисєт два йому буде».

Найкращий роман десятиріччя; переможець конкурсів  «Гранд-коронація слова» та «Коронація слова – 2010» –  так, це все про «Століття Якова».

Письменниця і поетеса Оксана Забужко про книгу говорить: «Лис написав дуже гарну книжку, і я її охоче всім рекомендуватиму». А от Андрій Куликов – журналіст і телеведучий – шкодує, що цей роман не може мати продовження. Моє «прощання» з цією книгою також було щемливим.

Дочитавши останню сторінку, розумієш, що потрібно мерщій  дарувати добро рідним та близьким, знайомим та незнайомим.

Не забуваймо провідувати наших батьків, бабусь і дідусів та говорити їм теплі слова вдячності!

 

Наталія Білаш, завідувач відділом абонемента

 

Немає коментарів:

Дописати коментар