Надворі літо – пора
сонця та відпочинку, нових знайомств та спілкування. Знайомства бувають різні,
зокрема з захоплюючими книгами.
«Літо. Книга.
Відпочинок» – таку назву має книжкова виставка, яку працівники відділу
абонемента оформили у холі нашої бібліотеки. На виставці представлена
література, яка зацікавить і дорослих, і дітей. Це кращі твори сучасних
українських та зарубіжних письменників, які мають значний попит у читачів
відділу абонемента. Про одне з таких видань хочу сьогодні розповісти.
Книга Володимира
Лиса «Століття Якова» привернула мою увагу
як бібліотекаря кількістю видань. Роман «Століття Якова» вперше був
опублікований у 2010 році, а вже у 2018-му в Харкові світ побачило п’яте (!)
видання цього твору. Це ж не підручник і не посібник (-надцяте видання
перероблене й доповнене), а художній твір, за яким у 2016 році зняли
однойменний серіал «Століття Якова».
Що ж за книга така?
Не скажу, що роман читається з легкістю, адже написаний з вживанням
автентичного західнополіського діалекту. Проте читати було цікаво: переймалася
долею героїв твору, засуджувала і співчувала, порівнювала, заперечувала, а
головне – ще раз вчилася розуміти людей в будь-яких ситуаціях та поважати
старість.
«Життя прожити – не
поле перейти», – говорить народна мудрість. Головний герой волинянин Яків Мех
багато чого пережив за свій майже столітній вік в Російській імперії, УНР, Речі
Посполитій, Другій світовій війні, сталінському СРСР, незалежній Україні.
На тлі історичних
подій минає і особисте життя Якова: кохання, війна, полон і знову війна,
вбивство дружини і дітей, яке вчинили місцеві посіпаки НКВС…
«Яків знав, що
доживе до свого століття. Доживе. Мусить дожити. Знав, як воно й проходитиме,
те свєто. Зберуться, за столом посидять, як годиться»... Здавалося, що за майже
сто прожитих років вже все зроблено. Та виявляється, що навіть в такому віці ще
можна допомагати та рятувати. А саме врятувати молоде життя дівчині-наркоманці
Оленці. Задля цього Яків Мех навіть зважується на вбивство людини. Саме Оленка
пробуджує спогади дідуся. Поряд з цією дівчиною Якову згадується його дитяче
кохання, викрадення коханої, що стала чужою нареченою, кохання до польської
шляхтянки… «І те було, чого ніколи не забути, – як він вийшов назустріч весіллю
з ружжом в руках». А зараз головному герою майже сто. Все життя він мешкає у
своїй старій хаті в селі Загорани на Волині. Селянин чекає листа від нещодавно
порятованої ним Оленки і приїзду на столітній ювілей сина Артема. А поки що…
потрібно попрощатися з померлими родичами, щоб незабаром зустрітися в іншому
світі. «…Стояв тепер Яків коло засипаних снігом могил… Стирав сніг з
пам’ятників рукою, що ледь-ледь тряслася. Нє, тряслася дужче й дужче. Ходором
ходила стареча рука. Мех Платон Гордійович, Мех Парасковія Купріянівна, Мех
Софія Зіновіївна, Мех Софія Яківна, Мех Уляна Яківна».
І ось нарешті
приїхав син! Приїхав назавжди! А чи не запізно? «Яків опустився на лавку. Син –
не зі сну, а наяву – стояв перед ним. Постарілий, та ще зувсім не старий.
Навесні ж тико… Дай, Боже, памн’єть, шістдисєт два йому буде».
Найкращий роман
десятиріччя; переможець конкурсів
«Гранд-коронація слова» та «Коронація слова – 2010» – так, це все про «Століття Якова».
Письменниця і
поетеса Оксана Забужко про книгу говорить: «Лис написав дуже гарну книжку, і я
її охоче всім рекомендуватиму». А от Андрій Куликов – журналіст і телеведучий –
шкодує, що цей роман не може мати продовження. Моє «прощання» з цією книгою
також було щемливим.
Дочитавши останню
сторінку, розумієш, що потрібно мерщій
дарувати добро рідним та близьким, знайомим та незнайомим.
Не забуваймо
провідувати наших батьків, бабусь і дідусів та говорити їм теплі слова
вдячності!
Наталія Білаш,
завідувач відділом абонемента
