"Мереживо часу" Едуарда Странадко

Розпочинається останній тиждень експозиції у бібліотеці Чижевського фотовиставки Едуарда Странадка «Мереживо часу». Її автор - самостійна мистецька величина у світі вітчизняної фотографії, голова правління Національної спілки фотохудожників України, журналіст, автор п’ятдесяти персональних виставок в Україні, Росії, Сполучених Штатах, Нідерландах, Словаччині, Румунії та Німеччині, а також лауреат численних премій і автор кількох книжок. Намагатись говорити про його творчість в рамках однієї публікації просто несерйозно, тож ми спробуємо привернути Вашу увагу лише до тих робіт, які наразі експонуються в стінах кіровоградської обласної наукової бібліотеки.

«Мереживо часу» - це доповнена та перероблена виставка «Дев’яності», що вже встигла помандрувати низкою міст України і попередня назва, безумовно, пасує їй значно більше. Це 42 роботи, зняті автором на звичайну «мильницю» протягом останнього десятиліття ХХ століття і їх усі, попри деяку жанрову розмаїтість, об’єднує своєрідний присмак епохи-після-розпаду-Імперії. Об’єднує щось рухливе, бокасте, не завжди прекрасне, але завжди живе. Щось, що дуже довго тримали під поверхнею – і от – нарешті! – це «щось» вирвалось на волю.

Тут є все, що було у дев’яностих, а також трохи того, що у них не було – школярі сусідують з бабками-плакальницями, солдати – з втомленими святими на дахах ще більш втомлених міст. І, хай як це парадоксально звучить, саме через концентровану «дев’яносткість» роботи отримують додатковий екзистенційний вимір: крізь побутову сценку на випускному проглядає поламана механіка людських відносин, у очах дівчинки на Святі першого дзвоника можна помітити легку нестерпність буття. Час від часу на фото з’являється і сам автор – завжди не схожий сам на себе, завжди з легкою посмішкою на вустах.

Загалом же магія робіт Странадко існує всупереч усім канонам фотографічного мистецтва, і це наполегливо вимагає від глядача пояснення. Горизонт «завалено», в об’єктив лізуть двірники, персонажі стоять спиною до камери. Так не можна знімати.

Але це прекрасно. Спершу здається, що справа у непоказному психологізмі, в тому, що на світлинах не знайти двох однакових поглядів. Можливо. А можливо у тому, що автор ламає дистанцію між технікою зйомки та її об’єктом, між фактурою і фактом. У Странадко люди годують фактуру з рук, граються її шматками, ремонтують і змазують її. Фактура відповідає людям взаємністю. І так само поводить себе час – застигає у незручних позах, невміло випускає щось з рук, врешті-решт розсипається на безліч шматків…
І все тільки для того, щоб Ви власноруч сплели його у мереживо.



Євгеній Манько - шанувальник мистецтва.

Спокуса книгою

В шаленій круговерті життя, буває, виникає потреба в затишку і спокої, в тому, що тішить душу і надихає на майбутні звершення. Спілкуючись з колегами, користувачами, помічаю, що бібліотека дедалі міцніше завойовує позиції «третьої домівки». Кожен знаходить тут щось своє, до душі. Відвідуючи бібліотечні пообідні кіносеанси, одна з користувачок зізналася, що це повертає її в дитинство, коли вона з подружками захоплено слідкувала за перипетіями кіносюжету, тож тепер вона намагається не пропускати щотижневі кіноклуби. Багатолюдні майстер-класи, де вивчаються різноманітні техніки декоративно-ужиткового мистецтва приваблюють як літніх, так і молодих, з різними поглядами та уподобаннями, однак усі вони тонко відчувають красу і дарують радість рідним, друзям, оточуючим у своїх hand-made поробках. Але сьогодні мені хочеться розповісти про презентації книг. Не претендую на їх повний огляд (адже потрібно говорити про сотні), назву лише деякі різноманітні за наповненням, які відбулися зовсім нещодавно, з інтервалом у кілька днів.

На початку жовтня світова спільнота відзначала 118-річчя від дня народження відомого класика літератури Сергія Єсеніна. Наша бібліотека долучилася до святкування, було проведено круглий стіл. Молодь читала строфи з відомих віршів. Дивно, але рядки, які писалися майже сотню років тому, звучать актуально і нині. В них - аромат надії на краще майбутнє, шалений порив емоцій нагадує музичний темп віво. В цій презентації Сергій Єсенін відкрився своєю сутністю, таким, як був насправді: і своїм коханням на розрив, і стражданням від нерозуміння себе, близького оточення, суспільства. Звучала поезія, лилася музика, звучав запис голосу Єсеніна, демонструвалися ролики зі знаменитого однойменного фільму… Після цього яскравого і живого творчого вечора залишилося відчуття насолоди високою поезією, співставне з високоякісним концертом класичної музики.

Практично через кілька днів до бібліотеки завітав молодий український письменник Макс Кідрук зі своїм новим сучасним пригодницьким романом «Твердиня». Це була зовсім інша презентація. Її аромат… Знаєш, яким гострим буває півкрок від краю до раю? Яка різка на смак небезпека… Розумієш, що лише той зможе птахом вільним по небу пливти, хто пройшов крізь вогонь і страх, помирав, але залишився жити. Молодий письменник - мандрівник розповідав про латиноамериканські джунглі, про пошуки скарбів інків, про свої враження від непізнаних таємниць нашої землі. Ця презентація - в стилі r&b: свіжа, сучасна, потужна і захоплююча.

Знову за кілька днів відбулося відкриття нової книги. Василь Бондар представив «Камінь від хандри». Цю книгу очікували близько десяти років. Вона вийшла буквально кілька місяців тому і одразу стала подією, чому – бо оповідання й нарис про кожного з нас, про рідну землю, про край, де ми живемо – з нашою історією, пам’яттю, болем і радощами. Ця презентація повертає до свого коріння, тут згадуєш хто ти, навіщо ти живеш, що доброго зробив на цій землі. Про це важливо знати, важливо пам’ятати.

Сучасний жіночий роман пахне морозивом, корицею і крапелькою таємниці, яку знає будь-яка жінка, і в кожної вона своя. Жінки дуже різні... Одні вчаться любити і відчувати захоплення від близькості або пригод, інші порівнюють свою гаму почуттів з книжковими, деякі ніколи нічого не відчували, але переживають це з книжковими героїнями... Презентація нової книги «Санта Лючія» Ольги Полєвіної має ніжний, легко впізнаваний аромат. Авторка читала сторінки з книги, і здавалося, що струменіє прихована музика, бо роман - про молодість, кохання, музикантів.

До речі, усі книги, про які йдеться, можна прочитати в бібліотеці.

Скільки ж різних було презентацій і скільки ще чекає в майбутньому, скільки емоційно-наповнених, глибинних, яскравих зустрічей з книгою.

Шукайте свою, шукайте свою музику, свій аромат і насолоджуйтеся!

Світлана Приймак, завідуюча відділу соціокультурної діяльності

Навіщо ходити на роботу?

Людина народжується, щоб творити, жити в гармонії з собою та цілим світом, але соціальне оточення своїм впливом спричиняє в свідомості таку плутанину, що вона втрачає можливість відрізняти працю від свідомого творіння. Тому якими б не були умови праці, робітник ніколи не втратить можливість висловити своє невдоволення до керівника або усієї роботи загалом. За останні роки людство автоматизувалося настільки, що години в день було б достатньо, щоб забезпечити себе всім необхідним для життєдіяльності. Але, як і колись, ми працюємо по вісім годин на день, а то і більше.

Тут і виникає питання. Навіщо стільки часу витрачати на роботу? Щодня ми  8 годин працюємо, близько 2 годин займає дорога до роботи, близько години, щоб дома зібратися на роботу. А тоді ще півгодинки, щоб привести себе до ладу вже після роботи. І так рік за роком.

Як вийти з цього зачарованого кола?

Покинути все й не ходити на роботу, а розпорядитися своїми годинами на власний розсуд. Є ще один варіант – працювати свідомо, стати майстром своєї справи, працювати без напруження, а в своє задоволення. Але щоб стати майстром, треба навчатися і з розумінням використовувати придбані навички в роботі. Майстерність надає людині можливість контролювати свій робочий час відповідно до стану душі і переважним способом життя. Ходити на роботу потрібно не для того, щоб виконувати якісь обов’язки, а для того, щоб творити та бути майстром своєї справи.

Щоб робота була цікавою, треба використовувати в ній різні навички, мати відносну автономність та відсутність дріб’язкового контролю, усвідомлювати до якого результату я йду, вирішувати завдання різні за значимістю. Також відчуття професіоналізму та затребуваності викликає бажання працювати. І почуття відповідальності, хоча ось цей фактор впливає не на всіх!

Щоб ми мали змогу правильно визначити пріоритети, наведу деякі статистичні дані. 13 млн. українців, а це 28% від населення живуть на межі бідності. Однією з причин злиднів є безробіття. Але це підрахунки наших статистичних відділів. За даними ООН, 78% громадян України живуть у злиднях. На сьогодні спостерігається найвищий за останні 17 років рівень безробіття в нашій країні. Число офіційно зареєстрованих безробітних досягло 1 млн. людей. Тож радійте, що у вас є робота!

Світова статистика свідчить, що зростання безробіття на 1% підвищує зростання злочинності на 5%. Вимушене безробіття й нестабільність способу життя призводять до патологічної поведінки серед безробітних і є причиною скоєння злочинів і появи соціальних патологій.

Найбільша кількість сімей (43%), де є безробітні, живуть дуже бідно, тому що наявна у них кількість грошей є недостатньою для задоволення основних щоденних потреб. Чим довшим є період безробіття, тим частіше вони відчувають потребу в грошах, щоб задовольнити різноманітні потреби. Серед суб’єктів, які були безробітними більше ніж три роки, прибутки є недостатніми, щоб купити як продукти харчування (64,4%), засоби гігієни і косметики (63,5%), так і новий одяг (52,4%). Безробіття в сім’ях робить неможливим задоволення їх основних потреб, у тому числі і у сфері фізичної культури.

Дослідження, проведене Європейським парламентом, доводить, що безробітні люди порушують закон у 38% випадків.

Довготривале безробіття, хронічні стреси, пов’язані з цим, також як прогресуюче збідніння, мають негативний вплив на ментальне та фізичне здоров’я безробітних людей. Саме цей перехід від зайнятості до безробіття призводить до розумових розладів і до серйозних психічних наслідків.

Початкові симптоми розладів включають депресії (70%), відчуття безнадійності та безцільності існування (55%), нервові напруження (48,8%), роздратованість (45,9%) та розсіяність (40,6%). Виникають часті головні болі (63,1%), болі в животі (49,3%), відсутність апетиту (43,1%), різка втрата ваги (32,6%), захворювання серцево-судинної системи (21,9%).

Тож з усього вищезазначеного можна зробити висновок. Коли робота є – працювати не хочеться, коли її нема – відчуваєш незадоволеність життям та свою соціальну неспроможність. Що б не казали спеціалісти, вирішувати нам - ходити на роботу як на свято, чи як на панщину. Важко змінювати світ навколо себе, може, краще спочатку змінити себе :-)?


                                                                  Оксана Федоренко
                                            Працівник відділу  соціокультурної діяльності